Архівне законодавство і відомчі архіви

На розвиток архівів в Україні у 19 ст. суттєво впливала загальна постановка архівної справи в Російській імперії, законодавство щодо порядкування в архівах. Укази, розпорядження, накази і постанови різних відомств стосувалися усіх сторін архівної справи: концентрації архівного матеріалу, розбиранню і впорядкуванню архівних фондів, правил знищення старих архівних справ, забезпечення зберігання архівних документів та формування історичних архівів.

За указом 1798 р. всі закінчені в різних місцевих інстанціях судові справи в кожній губернії здавалися до архіву губернської судової палати. Указ 1800 р. вимагав “решенные дела” адміністративного характеру передавати до архіву губернського правління, а фінансово-економічні справи зосереджувати у казенній палаті.

Циркуляри та інструкції Міністерства внутрішніх справ передбачали впорядкування архівів судових місць, канцелярій прокурорів і стряпчих (1850 р.), щорічний перегляд справ, яким минуло десять років, та перевірку архівів раз на рік (1852 р.). Перегляд справ мала проводити комісія, утворена з дозволу вищої влади. З 1867 р. такі комісії встановлювалися губернською владою.

Циркуляром від 9 грудня 1852 р. Міністерство внутрішніх справ ввело “Росписание тех родов архивных дел, которые не должны подлежать уничтожению по губернским правленням й уездным присутственным местам”. Воно передбачало 23 категорії таких старих справ. Встановлювалися відповідні категорії і для міських дум та квартирних комісій.

Не залишилися поза увагою уряду архіви ліквідованих установ. Так, після ліквідації управління новоросійського і бессарабського генерал-губернатора (у січні 1874 р.) вирішувалося питання про влаштування архіву цієї канцелярії і була асигнована сума понад 3 тис. карбованців на утримання цього архіву, виплату коштів службовцям архіву.

Військове міністерство розробило Правила передання закінчених справ до архівів військових канцелярій. Всі справи і книги поточного діловодства було розділено на три категорії (“разряда”), відповідно до яких після закінчення справи документи призначалися або для знищення, або для зберігання в архівах2. Справи, призначені для зберігання в архівах, поділено на дві групи: справи, які зберігалися певний строк (1, 3, 5, 10, 35, 40 років) та справи, які необхідно “хранить всегда”, “хранить вечно”. До категорії “хранить всегда” відносилися “Описи делам й книгам, хранящимся в архиве”.

Упорядкування архівів духовного відомства стало в центрі уваги Святійшого Синоду з середини 18 ст. У 1865 р. було створено комісію для розбирання справ

1 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 38, спр. 181, арк. 7.

2 Свод военных постановлений. — 1869. — Кн. 5. — С. 262.

– 37 –

Синодального архіву. Крім справ власне цього архіву, комісія приділяла увагу і архівам консисторським. Щодо вимог єпархіального керівництва про знищення консисторських архівних справ через тісні приміщення і відсутність потреби в старих справах комісія на засіданні в грудні 1868 р. прийшла до висновку, що архівні справи не можуть розглядатися як потрібні чи не потрібні. Комісія вказувала, що вони цінні як писемні пам'ятки, що дають багатий матеріал для статистики, історії, юридичної науки. Указом 1869 р. Святійший Синод заборонив єпархіальній владі знищувати старі архівні справи і передбачив заходи щодо упорядкування архівів духовного відомства.

У відповідності з указом Святійшого Синоду, Церковно-історичне і археологічне товариство при Київській духовній академії у 1898 р. створило комісію для розбору і опису справ Київської духовної консисторії. Протягом року комісія ретельно переглянула архів, виділила всі справи 18 ст. і перших трьох років 19 ст. (адміністративні й судові), а також книги указів, описи монастирів і церков, прибутково-видаткові книги, клірові, сповідні і метричні книги з 1731 по 1803 рр. Комісія відзначила відсутність у консисторському архіві загальних описів справ і книг за 18 ст. Для успішного розбирання архівних документів і їх впорядкування комісія вважала за необхідне передати справи і книги старого консисторського архіву до 1803 р. включно “без отчуждения их от консистории”1.

У 1873 р. при Міністерстві народної освіти створено “особливу” комісію під головуванням сенатора М. Калачева з представників різних відомств для обговорення питання про влаштування архівів і зберігання в них документів. Для цього збирали дані про стан архівів усіх відомств. Департамент загальних справ Міністерства внутрішніх справ розіслав “вопросные пункты”, для з'ясування питання приміщень архівів, співробітників, кількості справ і хронології, способів зберігання, систематизації доку-ментів, наявності опису справ, існування фактів знищення і передання архівних мате-ріалів тощо2.

Наприкінці 19 – на початку 20 ст. уряд на пропозиції істориків та архівістів визнав за необхідне провести реорганізацію архівної справи.

Поиск по сайту: