Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

Найдавніші цивілізації, відомі людству, – цивілізації Близького Сходу, де склалося розвинуте зрошувальне землеробство, утворилися перші держави, були збудовані міста, що мали символічне призначення, розвивалися художні ремесла, пов'язані з потребами державно-культового характеру. Це Єгипет, Межиріччя, Стародавня Індія.

Перші міста у районах Близького Сходу виникли у VI тис. до н. е. (Ніневія, Єрихон). У IV—ІІІ тис. до н. е. відбулося спорудження грандіозних єгипетських пірамід. Найвеличніші — піраміди Хеопса та Хефрена. Усередині — це спланована система приміщень, призначених для "потреб" померлого фараона. Вражають майстерністю речі: меблі, посуд, прикраси тонкої художньої роботи. Не менш вражаючі будови III—II тис. до н. е.: підземні усипальниці й величні храми, зокрема Карнакський і Луксорський. Виникли й інші види образотворчості: портретні зображення, зокрема психологічні портрети фараона Ехнатона та цариці Нефертіті, фресковий живопис у храмах і пірамідах. На той час склалося музичне мистецтво (фараони оточували себе музикантами, співаками, акторами, танцюристами), різні жанри літератури: міф, епос, оповідання, казка, повість, дидактичні твори, філософські діалоги, ліричні твори. Пам'ятки, що збереглись, дають уявлення про розуміння краси людиною ранніх цивілізацій. Переважне їх призначення – для уславлення богів і правителів, для культових церемоній на їх честь.

Розуміння краси пов'язується зі сяйвом (сонячне проміння, сяйво золотих прикрас), величчю (ритуальні процесії на честь богів, величні архітектурні споруди, статуї богів, фараонів). Головним предметом поклоніння давніх єгиптян була краса людини. Основне поняття, що відображало уявлення про приємне для зору та слуху – "нефер" (красиве, прекрасне). Епітет "нефер" стає постійною характеристикою богів і богинь. Розуміння жіночої краси відображено у скульптурах: обличчя з правильними рисами, струнка постать, граціозна постава. Краса богів ототожнюється найчастіше зі світлом і благами (моральний чинник), котрі вони несуть людям; та пов'язується із насолодою – богиню любові Хатор називають "солодкою коханням", "найпрекраснішою з жінок".

В уявленнях про красу формувався канон кольорів, поєднуючи білий, червоний, зелений. Особливо цінувались кольори золота та лазуриту (синій мінерал). Сформувався канон пропорцій людської фігури для скульптурних та живописних, зокрема фрескових зображень. У давніх єгиптян виникло поняття образу (кедут), зображення. Свої уміння вони вважали дарунком богів. Бог Ра, скажімо, запровадив зображення.

МистецтвоІндії належить до найдавніших. Уже в III тис. до н. е. майстри створили надзвичайно виразні твори різноманітної та складної техніки. У них органічно поєднані, з одного боку, канонічні прийоми, а з іншого – надзвичайне багатство образів, форм, сюжетів. У зображенні природних форм відсутній натуралізм, натомість подана символічна образність (зазвичай, ірреальна), покликана передати певну ідею. Особливо це характерно для зображення богів.

Розвиток мистецтва був зумовлений не лише культовими потребами, а й художнім баченням світу давніми індусами загалом, тому художність проникала у найширші верстви населення. Особливо розвивались архітектура (складні храмові комплекси, зокрема, підземні), поезія (ведична література), музика (у Давній Індії музика набула статусу професійної), скульптура та живопис. У І тис. до н. е. живопис вважався дуже поважним заняттям, і кожна грамотна людина повинна була мати у своєму домі фарби, пензлі й інше приладдя, необхідне для малювання. Стінними розписами прикрашали палаци та храми, житлові будинки. Розрізнялися техніка, тематика зображень, а також настрої (дев'ять настроїв): патетичний, героїчний, несамовитий, відштовхуючий, страхітливий, еротичний, жартівливий, дивний, мирний. Особливе значення живопису пояснюється міфологічними віруваннями давніх індусів. На їх думку, намалювати людину – означало створити її (такі ж уявлення характерні для інших народів Давнього світу: єгиптян, вавілонян, шумерів).

Найдавніша відома пам'ятказ питань теорії мистецтва належить індійській культурі – це трактат "Читралакшана" ("Характерні риси живопису"). Зміст пам'ятки відтворює сюжети ранньої індійської міфології. Буддійський енциклопедичний трактат "Махавьют-патті" – канонічне джерело зображень Будди. Він складається з трьох частин. Третя його частина містить естетичні настанови про способи зображення людей, царів, богів та інших істот. Здивування і захоплення викликає точність пропорцій у найдетальніших елементах. Звернемо увагу на розвинену понятійну систему художньої творчості. Тут використовують поняття "символ", "пропорції", "прекрасне", "предмети та способи зображення", "картина", "мистецтво".

На особливу увагу заслуговує також давньоіндійська література. Тексти написані мовою, названою "санскрит" (sanskrta — довершений). Початки літератури – це веди: гімни на честь богів у віршованій формі.

Відомі індійські епічні поеми "Махабхарата" і "Рамаяна", які вирізняються великою художньою насиченістю, естетичною виразністю художньої характеристики героїв. Особлива увага приділена естетиці світла, ототожненню сяючого та прекрасного. В описах жіночої краси часто використано епітет "місяцелика", а чоловічої — «велико-блискучий».

Поиск по сайту: