Від давнини до середини XIX ст

Розвиток систематичних класифікацій з давнини до ХХ ст.

Основні етапи розвитку систематичних класифікацій

від давнини до середини XIX ст.

Сучасна наука має відомості про те, що документні систематичні класифікації виникли в глибоку давнину. Як тільки з’явилися досить великі за обсягом зібрання творів, виникла потреба їх систематизувати. Оскільки упродовж багатьох століть документи зберігалися в бібліотеках, саме бібліотечно-бібліографічні класифікації пройшли найдовший шлях розвитку. Їхні здобутки широко використовуються в наш час різними галузями документних комунікацій.

Відомо, що ще 3000–2800 років до н. е. в Африці, а пізніше і в Азії існували бібліотеки з великими фондами, які групувалися за змістом. Про це свідчить перелік книг, вигравіруваний на стіні бібліотеки храму в Едфі (Стародавній Єгипет), де книги згруповано за темами. Вважають, що і в бібліотеці ассирійського царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) книги систематизували за змістом. У ІІІ ст. до н. е. грецький вчений Каллімах у своїх "Таблицях тих, що уславилися з усіх галузей знань, і того, що вони написали у 120 книгах" згрупував матеріал у діленнях: епос, лірика, історія, філософія тощо.

У період раннього Середньовіччя в бібліотеках при монастирях та соборах, фонди яких становили декількасот примірників, обходилися найпримітивнішим групуванням рукописів за кількома відділами відповідно до потреб монастирських шкіл, у яких вивчали сім вільних мистецтв: комплекси тривіуму – граматика, діалектика, риторика і квадріуму – арифметика, геометрія, музика, астрономія.

В епоху Відродження починають інтенсивно розвиватися наука, культура, відкривають світські школи й університети, а при них і бібліотеки. У XV ст. виникло друкування книг, що сприяло розширенню кола читачів, зростанню кількості бібліотек. Виникла потреба у каталогах, які якісно й детально відображали б фонди бібліотек. Саме в цей час зароджуються факультетські системи бібліотечної класифікації, що набули поширення в XVI–XVII ст. в бібліотеках Західної Європи. Для цих систем характерний поділ фонду на чотири частини відповідно до чотирьох факультетів, які були тоді в більшості університетів: філософський, медичний, юридичний і богословський.

Видатним явищем серед факультетських систем стала класифікація швейцарського вченого і бібліографа К. Геснера, на основі якої він розташував матеріал у складеному ним бібліографічному покажчику "Загальна бібліотека..." (1545–1555). Класифікація вирізнялася деталізацією – мала більше 250 ділень, відображала наукові проблеми свого часу, мала багато посилань, які пов'язували споріднені за тематикою ділення тощо.

У XVII–XVIII ст. широко відомою стає французька система, яку особливо активно використовували у Франції. Ця система була подібною до факультетських і розвивала їх. Варіанти цієї системи іноді вельми деталізовані (мали до 500 ділень), її основні розділи: богослов’я, юридичні науки, філософія. Французька система мала більш прикладну спрямованість і часто відображала реакційні погляди католицизму.

Великий вплив на розвиток бібліотечно-бібліографічних класифікацій XVIII–XIX ст. справила класифікація наук англійського філософа Френсіса Бекона (1561–1626), створена на початку XVII ст. Вона відобразила бурхливий розвиток науки того часу і на противагу схоластичним середньовічнимкласифікаціям подавала науки, що вивчали реальні явища природи і суспільного життя. Науки в класифікації Ф. Бекона розподілялися за "здібностями людського духу", відповідно до того, яка здібність визначає виникнення і розвиток тієї чи іншої науки. Ф. Бекон виділяв три здібності: пам'ять, яка визначила існування історичних наук; уявлення, що сприяло виникненню мистецтва, літератури; розум, що лежить в основі філософії, або власне науки. Звичайно, такий поділ наук був ідеалістичним і не йшов від головної ознаки, за якою виділяються науки (предмети, об'єкти їхнього вивчення). Проте в класифікації з’явилися нові риси в підході до групування наук.

У 50-х роках XIX ст. стала відомою класифікація, розроблена німецьким вченим А. Шлейєрмахером. Класифікація мала до 13 тисяч ділень. Спочатку розташовувалися загальний відділ, відділи літератури, мистецтва, історії, математики та природознавства, наприкінці – основні відділи факультетських систем. Крім того, система мала великий розділ економічних і технічних наук.

У Росії усвідомлення потреби в систематизації книг за змістом виникло на початку XVIII ст., коли стали друкувати світські книги, створювати наукові бібліотеки. У створеній при Кунсткамері публічній бібліотеці (пізніше Бібліотека Академії наук) використовували розташування документів і їхніх бібліографічних записів у каталогах за одним з варіантів факультетської системи. Цікаво, що російські класифікації цього періоду не копіювали західноєвропейські системи. Так, відомий історик М.М. Бантиш-Каменський створив бібліографічну класифікацію з таким розміщенням розділів: філологічні, історичні, географічні, математичні, медичні, філософські, богословські книги. У московському архіві Колегїі закордонних справ використовувалася бібліотечно-архівна класифікація з такими розділами для друкованих книг: історичні, генеалогічні, політичні, географічні, лексикографічні, філологічні, богословські, філософські, юридичні, математичні, економічні.

Велику кількість бібліотечно-бібліографічних класифікацій було розроблено в Росії у XIX ст. Однією з перших стала система вченого-природознавця П.Г. Демидова (1806), створена ним для власної бібліотеки. Вона найбільш деталізована у відділах природничих наук і технології відповідно до основного змісту книг. Класифікація П.Г. Демидова зазнала впливу інших класифікацій того часу і разом з тим відзначалася самостійністю та оригінальністю багатьох рішень.

У 1809 р. була опублікована інструкція "Досвід нового бібліографічного порядку для Санкт-Петербурзької імператорської бібліотеки", яку склав її директор О.М. Оленін. Він намагався створити логічну класифікацію, яка б відображала взаємозв'язки наук. Усі знання згруповані у трьох розділах: науки, мистецтва, філологія. Науки поділяються за засобами пізнання на розумові (пізнання відбувається за допомогою розуму), за цією ознакою згруповані й суспільні науки, та природничі науки (пізнання відбувається за допомогою почуттєвого сприйняття). Загалом у класифікації багато наук згруповано як у відомих західноєвропейських схемах, що побудовані за факультетською або французькою системами, але є й багато відступів від них.

Відомий бібліограф В.Г. Анастасевич складав свою класифікацію, надруковану в "Розписах російським книгам для читання з бібліотеки Олександра Смирдіна, систематичним порядком розташованих" (1828), з метою полегшувати для читача пошук потрібних матеріалів. Класифікація В.Г. Анастасевича має логічно згруповані комплекси наук, що йдуть у такому порядку: суспільні науки, природничі науки, мистецтво, філологічні науки.

Серйозні роботи з класифікації велися в бібліотеках університетів, де застарілі факультетські системи вже не задовольняли потреб читачів. У 1826 р. директор бібліотеки Московського університету професор Ф.Ф. Рейсс видав класифікацію, побудовану на дихотомічному принципі, тобто послідовному поділі кожного поняття на два. Усі науки він поділяв на "божеські" та "людські", що, звичайно, було відлунням середньовічних уявлень. У класифікації Ф.Ф. Рейсса багато ненаукових штучних рішень, але разом з тим для неї характерні й позитивні риси – добре розроблені індекси, велика кількість ділень для різних видів видань тощо.

Помічник директора бібліотеки Казанського університету К. К. Фойгт, складаючи свою класифікаційну систему на початку 30-х років, намагався врахувати досягнення західноєвропейської та вітчизняної класифікаційної практики. К.К. Фойгт використав ідею французьких вчених-матеріалістів Дідро і д'Аламбера про походження знань від потреб людини. Зрозуміло, що поділ наук "за потребами людини" умовний і ненауковий, оскільки базується на суб'єктивних ознаках. К.К. Фойгт впроваджував свої ідеї з бібліотечної класифікації і в бібліотеці Харківського університету, де пізніше обіймав посаду ректора.

Однією з кращих бібліотечних класифікацій першої половини XIX ст. стала система, створена академіком К.М. Бером для іноземного відділу бібліотеки Російської Академії наук (1841), яким він завідував. У ній зроблено спробу розташувати науки відповідно до їхнього змісту в послідовності, що відповідає історії розвитку світу: науки про неорганічну природу, науки про органічну природу, про людину, суспільство. А починають ряд наук розділи загального змісту, до яких входять бібліографія, загальна історія літератури, мовознавство. Таким чином, К.М. Бер створив досить логічну послідовність наук, хоч і не для всіх знайшов належне місце. К.М. Бер уперше підійшов до вирішення питання про об'єднання літератури, що висвітлює теоретичні й практичні дисципліни (хімія і хімічна технологія, теоретична і технічна фізика). Разом з тим, виходячи з практичної доцільності, він створив відділи для військової та морської справи, архітектури тощо. Класифікація добре оформлена, має чітку індексацію.

Поиск по сайту: