Сутність і особливості конфліктів у військових колективах

Практика показує, що основними видами конфліктів у військовому

середовищі є міжособистісні і між групові. Тому саме вони привертають увагу керівників органів військового управління, командирів і начальників, працівників структур виховної та соціально – психологічної роботи.

Їх можна класифікувати за різними підставами:

- в залежності від змісту: службові, побутові, моральні, виникаючі у

спілкуванні військовослужбовців;

- в залежності від об’єму: широкі (зачіпають інтереси значної частини

військового колективу) і локальні (стосуються інтересів двох або декількох опонентів);

- за силою впливу на їх учасників: сильні (зачіпають докорінні інтереси

воїнів) і слабкі (не зачіпають їх суттєвих інтересів);

- в залежності від причини виникнення: об’єктивні і суб’єктивні і істинні

(реальні) і несправжні (ілюзорні).

Крім того конфлікти у військовому середовищі слід розрізняти:

· по горизонталі – між рівними військовослужбовцями за своїм

службовим положенням: між солдатами, між сержантами, між офіцерами, між воїнами, які обіймають рівні посади;

· по вертикалі (у війську на них припадає до 70% всіх конфліктів) – між

старшими і молодшими за посадою, військовим званням, між командирами і підлеглими.

Але як би не розглядалися конфлікти у частинах підрозділах, всі вони

супроводжуються в основному тяжкими наслідками для військових колективів і окремих військовослужбовців, для справи, якій служать люди.

Зупинення лише на соціально – психологічних конфліктів у військових

колективах:

значно зменшується зацікавленість військовослужбовців зразково

виконувати службові обов’язки;

особовий склад стає більш критично налаштованим відносно всього і усіх;

морально – психологічна атмосфера в підрозділі стає дуже важкою,

загальна обстановка – більш складною;

збільшується кількість порушень військової дисципліни, їх характер

набуває більш морального змісту;

підвищуються емоційна напруга у міжособистних відносинах особового

складу, замикаються в собі, відмовляються від спілкування із спів службовцями;

знижується згуртованість особового складу підрозділу.

Загалом же, відзначимо, конфлікти у військових колективах негативно

впливають на життя і службову діяльність особового складу, підривають бойову готовність частин і підрозділів.

Враховуючи особливості військового середовища, характер завдань, які

стоять перед Збройними Силами, специфіку діяльності і взаємовідносин між військовослужбовцями, якісні характеристики самих воїнів можна виділити такі групи причин виникнення конфлікті у військових підрозділах:

1. Причини соціально – психологічного характеру – наявність у підрозділі

соціально незрілих осіб з девіантною поведінкою; відсутність свідомої дисципліни в окремих воїнів; занепад престижу військової служби і, як наслідок – низька мотивація у частини особового складу до чесного її виконання; негативні риси характеру деяких військовослужбовців; низький рівень розвитку військового колективу; негативні традиції, які склалися в окремих підрозділах; психологічна та соціальна несумісність воїнів тощо.

2. Причини організаційного характеру – недоліки в організації життєдіяльності підрозділу; низький рівень бойової та гуманітарної підготовки; недостатня підготовленість окремих керівників підрозділів, відсутність в них умінь та навичок управління підлеглими; невідповідність стилю керування командирів підрозділу рівню зрілості військового колективу тощо.

3. Морально – етичні причини – недостатня моральна вихованість окремих військовослужбовців, яка виявляється в грубощах, неповазі до загальнолюдських цінностей, порушенні правил спілкування; приниження особистої гідності воїнів; хибне розуміння товариства; низький рівень культури мови; відсутність особистого прикладу офіцерів та сержантів тощо.

Виходячи із військової практики, уявляється необхідним вказати на

деякі причини конфліктів у військових підрозділах, що безпосередньо залежать від діяльності командирів і начальників:

- невміння, а порою і не бажання, військового керівника враховувати

індивідуальні (психологічні, соціальні та інші) особливості воїнів при розподіленні між ними службових обов’язків (при комплектуванні екіпажів, бойових обслуг, при виконанні окремих завдань й т.п.);

- слабка робота щодо створення в підрозділі здорового морально –

психологічного клімату;

- недостатнє піклування про потреби і побут воїнів, недоліки з

забезпеченні особового складу різними видами постачання;

- запізнене зняття першої причини при виникненні конфліктної ситуації

між військовослужбовцями;

- заняття окремими командирами сторонньої позиції при виникненні

конфліктної ситуації і конфліктів між підлеглими;

- низький рівень профілактичної роботи в підрозділі (частині) щодо

попередження конфліктів у військових колективах.

Отже, профілактична робота з попередження конфліктів серед військовослужбовців. Вона організується і проводиться, виходячи із причин їх виникнення і рекомендації науки, підготовленості до такої роботи військових командирів, їх досвіду.

Всю профілактичну роботу офіцера попередження конфліктів серед військовослужбовців можна поділити на 3 види його діяльності: суто профілактична робота, привентина робота, механізми управління конфліктом.

а) Суто профілактична робота. Вона проводиться за таких напрямків:

- чітка організація служби, що усуває причини виникнення суперечок, невдоволення особового складу;

- якісна бойова та гуманітарна підготовка, яка поряд з освітянською функцією виконує ефективну виховну функцією;

- підвищення психолого – педагогічної ерудиції офіцерського складу, особливо в області конфліктології;

- навчання молодих офіцерів практиці виховної роботи, в тому числі роботи з попередження і розв’язання конфліктів між підлеглими;

- вдосконалення всієї виховної роботи, що сприяє формуванню у особового складу штатних якостей як самокритичність, витримка, самовладання, толерантність, повага до товаришів, які, безумовно, певною мірою стримують воїнів від конфліктної поведінки;

- формування та згуртування військового колективу, в якому панують взаємоповага, взаємопідтримка, чутке ставлення воїнів один до одного тощо;

- розумний розподіл особового складу за посадами та фахом, при виконанні воїнами окремих завдань, виходячи при цьому з їх психологічної сумісності, індивідуальних особливостей, професійної підготовленості, досвіду тощо;

- цілеспрямована виховна робота з воїнами, які мають нахил до порушення військової дисципліни, норм моралі, конфліктної поведінки, та надання їм різноманітної допомоги;

- створення здорового соціально – психологічного клімату в підрозділі.

б) Превентивна робота. Вона ведеться в основному в період виникнення конфліктної ситуації і спрямована на припинення розвитку конфлікту. До неї можна віднести:

- виявлення предмету, викликає конфліктну ситуацію;

- з’ясування обставин та змісту розбіжності, що виникли,їх причини, джерел тощо;

- опитування осіб, які мають інформацію про міжособистісну суперечність;

- здійснення безпосередніх контактів з воїнами, між якими виникли розбіжності (індивідуальні бесіди, вияснення їх позицій, намірів), з метою оцінки рівня конфліктної ситуації та визначення «…» подальшої виховної роботи з учасниками імовірного конфлікту;

- аналіз реальних стосунків між воїнами, які сторонами виникаючого конфлікту;

- прогнозування подальшого розвитку ситуації, що виникла, і наслідків імовірного конфлікту;

- усунення психологічних бар’єрів у взаєминах воїнів, надання їм допомоги у з’ясуванні об’єктивних або уявних причин виникнення розбіжностей;

- створення умов для визнання обидвома сторонами своїх помилок, надмірної впертості, горячкуватості тощо;

- внесення необхідних зміну зміст своєї діяльності, а також у діяльність усіх осіб, які є учасниками розбіжностей, протиборства;

- усунення причин і умов,через які створюється конфлікт, за допомогою засобів педагогічного та психологічного впливу;

- своєчасне втручання командира в конфлікт, що зароджується (на 1 – му етапі).

в) Механізм управління конфліктом:

- вжиття превентивних заходів (про що йшлося вище) на стадії виникнення суперечностей між військовослужбовцями та зростання психологічної напруженості;

- залучення до розв’язання конфліктів авторитетних воїнів;

- уникання упередженості під час вивчення і особливо розв’язання конфліктів;

- об’єктивний і всебічний аналіз поведінки учасників конфлікту, врахування їх психічних станів;

- спрямування опонентів на конструктивний пошук виходу з конфлікту;

- врахування індивідуально – психологічних особливостей конфлікт арів, і насамперед тих, які можуть посилити конфлікт;

- старанний аналіз інформації, яка стосується динаміки розвитку та розгортання конфлікту;

- конфідіційність інформації щодо конкретного конфлікту, яка отримується командиром із різних джерел;

- вміле використання впливу військового колективу на розв’язання конфлікту;

- об’єктивне і справедливе розв’язання конфліктів з боку військового керівника – компромісне рішення, критика, засудження і навіть покарання однієї із сторін (неправої, винної);

- індивідуальна психологічна допомога воїнам, які вийшли з конфлікту, корекція їхньої діяльності та поведінки, контроль та необхідна допомога.

Військовому керівнику слід знати і вміло використовувати основні шляхи розв’язання конфліктів у військовому середовищі: адміністративний і педагогічний.

I. Адміністративний.

Він застосовується: за умов обмеженості часу на самостійне його

розв’язання сторонами, що конфліктують; у складних обставинах діяльності воїнів (бойова обстановка, виконання спеціальних завдань тощо): при явному негативному впливі конфлікту на бойову готовність підрозділу, на виконання особовим складом службових завдань; при застосуванні однією або обома сторонами аморальних прийомів, непорядних форм поведінки, брудних дій й т.п.; просто при неможливості самими воїнами (сторонами) його розв’язати або припинити без організаційних заходів з боку старшого командира (кадрове питання, визначення неправої сторони й т.п.).

Тобто, військовий керівник на певній стадії конфлікту визначає і приймає

рішення, хто із сторін правий, а хто ні, хто неправий більше, а хто менше, наскільки обидві сторони неправі. Оголошує своє рішення, якщо потрібно піддає критиці учасників конфлікту, вимагає його припинити, якщо цього не стається, карає винних. В окремих випадках вживає організаційні заходи (переведення воїнів у різні підрозділи або частини, призначення на інші посади й т.п.).

II. Педагогічний.

Даний шлях більш демократичний. Але він вимагає більшого часу,

наполегливості, більш ретельного і глибокого вивчення суті конфлікту, сторін, які беруть в ньому участь. В даному випадку основний натиск робиться на роз’яснювальну роботу з учасниками конфлікту – про шкоду такої поведінки (психіці та здоров’ю людини), про марно витрачений час, про негативний вплив на товаришів по службі, про зниження працездатності колективу й т.п. Основний метод, який тут застосовується, це переконання. Крім того широко використовується критика, показ і роз’яснення помилкових дій, неправильної поведінки або завищених вимог якоїсь сторони тощо.

Застосовують такий шлях і командири, і офіцери структур виховної та

соціально – психологічної роботи.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

· Загальні висновки з теми заняття;