Тема 13. Суспільне відтворення. Держава в ринковій економіці

1. Відтворення та економічне зростання: сутність, типи, фактори.

2. Суспільний продукт і його форми. Система ринкових макропоказників.

3. Циклічність руху ринкової економіки.

4. Безробіття та інфляція.

5. Економічна роль держави в ринковій економіці.

6. Форми, методи та інструменти державного регулювання економіки.

Суспільне виробництво має бути безперервним і постійно відновлюватись - в цьому сутність суспільного відтворення.

Економічне відтворення відбувається як у рамках підприємств і домогосподарств, галузей і регіонів, так і в масштабах усього суспільства.

Суспільне відтворення охоплює:

1. Відтворення людського.

2. Відтворення засобів виробництва: предметів і засобів праці.

3. Відтворення природного середовища.

4. Відтворення соціально-економічних відносин і в першу чергу відносин власності.

5. Постійне відновлення усіх 4-х стадій суспільного виробництва: виробництва, розподілу, обміну і споживання.

6. Відтворення суспільного продукту і його конкретних форм.

7. Відтворення національного багатства.

Важливу роль відіграє пропорційність відтворення. Дотримання певних кількісних та якісних співвідношень між усіма елементами економічної системи - основа розвитку.

Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють такі його типи:

1. Просте відтворення - відновлення виробництва суспільного продукту в незмінних обсягах і такої самої якості. Весь додатковий продукт, якщо він є, використовується на особисте споживання (характерно для неринкової економіки).

2. Розширене відтворення - відновлення виробництва суспільного продукту у зростаючих розмірах і на новому якісному рівні. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення меж виробничих можливостей (характерно для ринкової економіки).

3. Звужене відтворення характеризується відтворенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими за обсяги у попередньому періоді (така ситуація може мати місце лише тимчасово).

Розширене відтворення забезпечує економічне зростання – це кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів.

Розрізняють два типи економічного зростання.

Екстенсивний тип – кількісне збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.

Інтенсивний тип – розширення виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Для цього типу економічного зростання характерне впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво. Інтенсивний тип економічного зростання є основою економічного розвитку.

У реальному житті ці типи не існують в абсолютних формах, а проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання.

Основою інтенсифікації є НТП та НТР.

Науково-технічний прогрес (НТП) зароджується у XVI ст. коли при мануфактурному виробництві почалося зближення науки і техніки, яке завершилось на межі XVIII – XIX століть. Крупне машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресом науки і відкрило великі можливості для її технологічного застосування. Тим самим наука і техніка стали органічно пов'язаними, взаємостимулюючи розвиток.

Науково-технічна революція (НТР) – це якісний стрибок, переворот у взаємодії людини з природою, у технологічному способі виробництва і насамперед – у системі продуктивних сил. НТР починається в середині 50-х років XX ст., коли наука стає безпосередньою продуктивною силою суспільства.

Економічне зростання може також характеризуватись різними темпами: високими або низькими. Нормою вважається 3-4% річного економічного зростання.

Економічне зростання дає змогу повніше задовольняти потреби людей, скорочувати тривалість робочого дня і збільшувати час дозвілля, дає нації змогу повніше реалізувати поставлені економічні цілі.

Економічне зростання забезпечується низкою факторів. Фактори пропозиції визначають спроможність до економічного зростання. Це кількість і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, обсяги основного капіталу, технологія виробництва. Фактори попиту є передумовою забезпечення повного використання усіх ресурсів економіки,вони відображають відповідність рівня сукупних витрат або сукупного попиту обсягам ресурсів. Сукупний попит має певну структуру, яку необхідно враховувати. Зростання сукупних витрат сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу. Фактори розподілу з одного боку характеризують ефективний розподіл ресурсів, що суттєво впливає на фактори пропозиції і дозволяє отримати максимальну кількість корисної продукції, а з іншого - ефективний розподіл національного продукту і доходу, що впливає на сукупний попит. Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці. Це насамперед соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, значний позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, рівень втручання політичних структур держави, недержавних інституцій в економічні процеси

За способом впливу на економічне зростання всі фактори можна поділити на прямі і непрямі.

Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни у структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний з інвестуванням. Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головна мета інвестування – одержання у перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти.

Таким чином, економічне зростання завжди виступає як результат дії економічних і неекономічних, прямих і непрямих факторів. Вплив кожного з факторів може бути різним.

2.

Результатом продуктивного функціонування економіки є суспільний продукт, який за ринкових умов має певну натуральну і вартісну форму.

Структура суспільного продукту, враховуючи його натуральну і вартісну форму, різноманітна.

Розрізняють:

• Матеріальні блага;

• Послуги.

Розрізняють два підрозділи суспільного виробництва:

• І підрозділ - виробництво засобів виробництва;

• II підрозділ - виробництво предметів споживання.

Між ними повинні бути певні пропорції. В структурі суспільного відтворення потрібно знайти місця послугам - особистого характеру і виробничого характеру.

Також розрізняють:

• Проміжний продукт - матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки, для перепродажу;

• Кінцевий продукт - матеріальні блага і послуги, що виробляються для кінцевого використання, а не подальшої обробки, переробки, перепродажу.

Враховуючи місце і роль у суспільному відтворенні розрізняють:

- необхідний продукт - основа простого відтворення;

- додатковий продукт - основа розширеного відтворення.

Для обчислення обсягу національного продукту використовують ряд показників.

В сучасних умовах згідно з рекомендаціями ООН розрахунок показників функціонування суспільного виробництва здійснюється у відповідності із системою національних рахунків.

Система національних рахунків (СНР) – це національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

Основними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний дохід (ВНД). У переглянутому варіанті СНР 1993 валовий національний продукт називається валовим національним доходом, нова назва не змінила суті і тому в сучасній економічній літературі використовуються обидві.

Валовий внутрішній продукт(ВВП) – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених резидентами країни в межах її економічної території за рік.

ВВП – це результат внутрішнього виробництва країни, незалежно від національної належності фірм, що його створюють.

Розрізняють номінальний ВВП (обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами) і реальний ВВП (обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін).

Валовий національний дохід (ВНД) -це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, створених вітчизняними підприємствами як всередині даної країни, так і за її межами.

В закритій економіці ВНД=ВВП.У відкритій економіці різниця в обсягах ВНД і ВВП відображає функціонування іноземних фірм на території даної країни та вітчизняних фірм на території інших країн.

Вважається, що ВВП, як параметр економічного розвитку, є більш точний, ніж ВНП, адже інколи важко визначити національну належність капіталу (особливо міжнаціональних фірм).

Окрім названих основних взаємопов’язаних показників національного рахівництва, існує цілий ряд інших. Всі вони розраховуються на основі ВВП і використовуються в макроекономічному аналізі

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) визначається шляхом відніманнявід вартісної оцінки ВВП вартості зношеного капіталу (амортизаційних відрахувань):

Національний дохід визначається шляхом вилу­чення із вартості ЧВП чистих непрямих податків на бізнес.

Національний дохід є важливим результативним показником, джерелом добробуту суспільства і його громадян, особливо в розрахунку на душу населення. Він проходить 3 стадії формування і реалізації: 1 – виробництва (у сфері виробництва і послуг); 2 – розподілу (первинні доходи) і перерозподілу (вторинні доходи); 3 – кінцевого споживання.

Узагальнюючим показником соціально-економічного розвитку країни служить величина її національного багатства.

Національне багатство – це сукупність створених і нагромаджених матеріальних благ, духовних і культурних цінностей, а також природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту.

Найважливішими складовими національного багатства є: створений і накопичений країною виробничий (основний і оборотний) капітал; невиробничий капітал (житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо); майно населення - будинки, автомобілі тощо; різноманітні запаси - готова продукція, страхові й резервні запаси; залучені в процес виробництва природні ресурси - земля, ліси, розвідані корисні копалини; нематеріальні складові - накопичений досвід людей, їхні здібності, культурні цінності тощо.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

3.

Економіка як і будь яка інша система, розвивається нерівномірно, циклічно.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) – це регулярні коливання рівня ділової активності, коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.

Існує декілька теорій циклів. Монетаристська теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту. Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень. Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощадженні доходів. Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк та ін.) вважають причиною криз надмірне інвестування. Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. Кейнс) виходять з того, що песимістичні і оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік.

За тривалістю економічні цикли поділяються на короткі, середні та довгі. Короткі цикли пов’язані з порушенням рівноваги на споживчому ринку і у сфері грошових відносин, їх тривалість – 3-4 роки. Причиною середніх циклів є періодичне оновлення деяких видів засобів виробництва, їх тривалість – 7- 10 років. Довгі хвилі (великі цикли) пов’язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об’єктів інфраструктури, їх тривалість – 40-60 років.

Сучасна економічна теорія виділяє дві фази економічного циклу: рецесію – включає кризу та депресію; та піднесення – пожвавлення і бум.

Рецесія – фаза економічного циклу між найвищою та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва. Розширення виробництва (піднесення) – фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.

Макроекономічні показники, що характеризують економічний цикл: обсяги національного виробництва, зайнятість та безробіття, показники інфляції.

4.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин в суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

В залежності від тривалості і режиму зайнятості виділяють повну і неповну зайнятість. Повну зайнятість розглядають на рівні працівника та на рівні держави. На рівні окремого суб'єкта ринку праці повна зайнятість - це діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить доход в нормальних для даного регіону розмірах. На рівні держави під повною зайнятістю розуміють стан найбільшого залучення працездатного населення у суспільне виробництво. Тобто зайнятість вважається повною, якщо фактичне безробіття дорівнює природному його рівню,тобто не перевищує 5 - 6 %.

Основними видами безробіття є фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне - виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін “фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недалекому майбутньому.

Структурне безробіття виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується, або зовсім зникає, а на інші професії, яких раніше не було - зростає. Структурні безробітні не можуть знайти роботи без відповідної перепідготовки, додаткового навчання навіть зміни місця проживання.

Циклічне безробіття - обумовлене спадами виробництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Інфляція – це знецінення грошей внаслідок їх надмірної емісії, яка супроводжується стійким зростанням цін на товари та послуги. За масштабами зростання цін інфляцію поділяють на: повзучу – ціни зростають на 5-10% на рік, галопуючу інфляцію – ціни зростають на 20-100% щорічно та гіперінфляцію – ціни зростають на 1-2% щодня, або на 500% і більше на рік. Інфляція має тяжкі соціально-економічні наслідки: розрив господарських зв’язків, посилюються диспропорції в економіці, падає життєвий рівень населення тощо. (див поперед. т.)

5.

Держава є організацією політичної, економічної, правової та ідеологічної влади в суспільстві за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека.

Держава – один із суб’єктів економічних відносин. В процесі економічного розвитку змінюється роль держави в економіці. Це знайшло відображення у зміні поглядів на роль держави в економіці. (див підручник).

Основні теоретичні моделі ролі держави в економічному житті:

Кейнсіанська модель державного регулювання економіки передбачає, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегулюючою, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Об’єктивна необхідність державного регулювання економічної активності (заохочення інвестиційної діяльності, державні замовлення, закупівлі, підвищення рівня зайнятості).

Монетаристська модель державного регулювання економіки передбачає, що ринкова економіка здатна до автоматичного саморегулювання; роль держави зводиться до жорсткої грошово-кредитної політики, передбачає мінімізацію державного втручання в економіку(регулювання грошового обігу, скорочення прибуткового податку, соціальних витрат тощо).

Теоретичною основою змішаної системи державного регулювання економіки виступає неокласичний синтез. Він поєднує інструментарій кейнсіанської теорії бюджетного, податкового, фінансово-кредитного державного регулювання економіки з точнішим врахуванням і широким використанням ринкових умов і механізмів.

Економічна роль і функції держави визначаються типом економічної системи.

Основні функції держави у змішаній економіці:

1. Створення правової бази функціонування ринкової системи.

2. Захист конкуренції, протидія монополізму.

3. Розподіл і перерозподіл доходів.

4. Коригування структури національної економіки.

5. Виробництво суспільних благ.

6. Виправлення вад ринкової системи, адже дії приватного сектора іноді не співпадають з потребами та інтересами суспільства.

7. Стабілізація економіки.

8. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Державне регулювання економіки – це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку і вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Бюджетно-податкове регулювання пов'язане з функ­ціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване нареалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Кредитно-грошове регулювання — діяльність держа­ви, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошо­вого обігу відповідно до потреб економіки.

Адміністративно-економічне регулювання передба­чає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринко­вої системи і реалізації соціальних цілей суспільства (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономічне планування і програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нор­мативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності).

Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціно­утворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судо­вих заходів з метою проведення кон'юнктурної та структур­ної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробниц­тва, його модернізації, посилення конкурентоздатності націо­нальної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.

Методи державного регулювання економіки— це су­купність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Поиск по сайту: