Закони і принципи цілісного педагогічного процесу

Принцип цілісності - основа педагогічного процесу

Отже, цілісність є закономірним властивістю навчального процесу. Вона об'єктивно існує, оскільки існує в суспільстві школа, процес навчання. Наприклад, для процесу навчання, взятого в абстрактному розумінні, такими характеристиками цілісності є єдність викладання і навчання. А для реальної педагогічної практики - єдність освітньої, розвиваючої та виховної функцій. Але кожен із названих процесів виконує і супутні функції у цілісному освітньому процесі: виховання здійснює не лише виховну, а й розвиваючу та освітню функції, а навчання немислимо без супутнього йому виховання та розвитку. Ці зв'язки накладають відбиток на цілі, завдання, форми і методи формування навчального процесу. Так, наприклад, у процесі навчання переслідується формування наукових уявлень, засвоєння понять, законів, принципів, теорій, що надають згодом великий вплив і на розвиток, і на вихованість особистості. У змісті виховання переважає формування переконань, норм, правил і ідеалів, ціннісних орієнтації і т.д., але в той же час формуються уявлення знання і вміння. Таким чином, обидва процеси ведуть до головної мети - формування особистості, але кожен з них сприяє досягненню цієї мети властивими йому засобами. На практиці цей принцип реалізується комплексом завдань уроку, змістом навчання, тобто діяльністю вчителя та учнів, поєднанням різних форм, методів і засобів навчання.

У педагогічній практиці, як і в педагогічній теорії, цілісність процесу навчання, як комплексність його завдань і засобів їх реалізації, знаходить вираз у визначенні правильного співвідношення знань, умінь і навичок, в узгодженні процесу навчання та розвитку, в об'єднанні знань, умінь і навичок у єдину систему уявлень про світ та способи його зміни.

Структура цілісного педагогічного процесу

Педагогічний процес вважають системою наук і виділяють наступні основні частини:

- Загальні основи;

- Теорія виховання;

- Дидактика - теорія навчання;

- Школоведеніе.

Кожна з них вирішує свої власні завдання, результат яких часто накладається один на одного.

Закономірності педагогічного процесу

Будь-яка наука має своїм завданням відкриття і дослідження законів і закономірностей у своїй галузі. У законах і закономірності виражається суть явищ, в них відображені істотні зв'язки і відносини.

Для виявлення закономірностей цілісного педагогічного процесу необхідно проаналізувати наступні зв'язку:

* Зв'язку педагогічного процесу з більш широким суспільними процесами і умовами;

* Зв'язку всередині педагогічного процесу;

* Зв'язку між процесами навчання, освіти, виховання та розвитку;

* Між процесами педагогічного керівництва та самодіяльності воспітуемих;

* Між процесами виховних впливів всіх суб'єктів виховання (вихователів, дитячих організацій, сім'ї, громадськості та ін);

* Зв'язку між завданнями, змістом, методами, засобами і формами організації педагогічного процесу.

З аналізу всіх цих видів зв'язків випливають такі закономірності педагогічного процесу:

1. Закон соціальної обумовленості цілей, змісту та методів педагогічного процесу. Він розкриває об'єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального ладу на формування всіх елементів виховання та навчання. Мова йде про те, щоб, використовуючи цей закон, повно і оптимально перевести соціальне замовлення на рівень педагогічних засобів і методів.

2. Закон взаємообумовленості навчання, виховання та діяльності учнів. Він розкриває співвідношення між педагогічним керівництвом і розвитком власної активності учнів, між способами організації навчання та його результатами.

3. Закон цілісності та єдності педагогічного процесу. Він розкриває співвідношення частини і цілого в педагогічному процесі, зумовлює необхідність єдності раціонального, емоційного, яка звітує і пошукового, змістового, операційного і мотиваційного компонентів у навчанні.

4. Закон єдності і взаємозв'язку теорії і практики.

5. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Величина всіх наступних змін залежить від величини змін на попередньому етапі. Це означає, що педагогічний процес, як розвивається взаємодія між педагогом і воспітуемим має поступовий характер. Чим вище проміжні руху, тим вагоміший кінцевий результат: учень, що має більш високі проміжні результати, має і більш високі спільні досягнення.

6. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості залежать від:

1) спадковості;

2) виховної та навчального середовища;

3) застосовуваних засобів і способів педагогічного впливу.

7. Закономірність управління навчально-виховним процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від:

1) інтенсивності зворотних зв'язків між воспітуемим та педагогами;

2) величини, характеру і обгрунтованістю регулюючих впливів на воспітуемих.

8. Закономірність стимулювання. Продуктивність педагогічного процесу залежить від:

1) дії внутрішніх стимулів (мотивів) педагогічної діяльності;

2) інтенсивності, характеру та своєчасності зовнішніх (суспільних, моральних, матеріальних та інших) стимулів.

9. Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі. Ефективність педагогічного процесу залежить від:

1) інтенсивності та якості чуттєвого сприйняття;

2) логічного осмислення сприйнятого;

3) практичного застосування осмисленого.

10. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності. З цієї точки зору ефективність педагогічного процесу залежить від:

1) якості педагогічної діяльності;

2) якості власної навчально-виховної діяльності воспітуемих.

11. Закономірність зумовленості педагогічного процесу. Перебіг і результати педагогічного процесу залежать від:

1) потреб суспільства і особистості;

2) можливостей (матеріально-технічних, економічних та інших) суспільства;

3) умов протікання процесу (морально-психологічні, естетичні та інші).

Багато закономірностей навчання виявляються досвідченим, емпіричним шляхом, і таким чином навчання може будується на основі досвіду. Однак побудова ефективних систем навчання, ускладнення процесу навчання з включенням нових дидактичних засобів вимагає теоретичного знання законів, по яких протікає процес навчання.

Виділяються зовнішні закономірності процесу навчання і внутрішні. Перші (описані вище), характеризують залежність від зовнішніх процесів і умов: соціально-економічної, політичної ситуації, рівня культури, потреб суспільства в певний тип особистості та рівня освіти.

До внутрішніх закономірностям відносять зв'язку між компонентами педагогічного процесу. Між цілями, змістом, методами, засобами, формами. Інакше кажучи, - це залежність між викладанням, навчанням і вивченим матеріалом. Таких закономірностей у педагогічній науці встановлено досить багато, більша частина з них діє тільки при створенні обов'язкових умов навчання. Назву деякі з них, при цьому продовжимо нумерацію:

12. Існує закономірний зв'язок між навчанням і вихованням: навчальна діяльність викладача переважно носить виховує характер. Виховний вплив його залежить від ряду умов, у яких протікає педагогічний процес.

13. Інша закономірність говорить про те, що є залежність між взаємодією вчителя й учня і результатом навчання. Згідно з цим положенням навчання не може відбутися, якщо немає взаємообумовлених діяльності учасників процесу навчання, відсутня їх єдність. Приватним, більш конкретним проявом цієї закономірності є зв'язок між активністю учня і результатами навчання: чим інтенсивніше, свідоміше навчально-пізнавальна діяльність школяра, тим вища якість навчання. Приватне вираження цієї закономірності полягає у відповідності цілей вчителя та учнів, при неузгодженість цілей ефективність навчання значно знижується.

14. Тільки взаємодія всіх компонентів навчання забезпечить досягнення результатів відповідних поставленим цілям.

В останній закономірності як би з'єднуються в систему всі попередні. Якщо педагог правильно вибере завдання, зміст, методи стимулювання, організації педагогічного процесу, врахує наявні умови і вживе заходів до їх можливого поліпшення, то будуть досягнуті міцні, усвідомлені і дієві результати.

Описані вище закономірності знаходять своє конкретне вираження в принципах педагогічного процесу.

Принципи.

В основі принципів лежать вже пізнані закони і закономірності, але логічно з них не виводяться. Закони та закономірності служать теоретичною основою для вироблення, постулюванні принципів навчання та правил практичної педагогічної діяльності. Деякі педагогічні закони і закономірності настільки багатогранні, що з них виводиться не один, а кілька принципів. На розробку принципів впливають не тільки педагогічні, але й соціальні, філософські, логічні, психологічні та інші закономірності. Вони обумовлюються також цілями освіти і виховання, умовами середовища, рівнем розвитку науки, характером освоєних суспільством засобів і способів і, звичайно, самої практикою, досвідом навчання.

1. Принцип розвиваючого і виховує характеру навчання спрямований на всебічний розвиток особистості та індивідуальності учня.

2. Принцип науковості змісту і методів педагогічного процесу відображає взаємозв'язок з сучасним науковим знанням і практикою демократичного устрою суспільства.

3. Принцип систематичності і послідовності в оволодінні досягненнями науки, культури надає системний характер навчальної діяльності, теоретичних знань, практичних умінь учня.

4. Принцип свідомості, творчої активності та самостійності, учнів при керівній ролі вчителя.

5. Принцип наочності, єдність конкретного й абстрактного, репродуктивного та продуктивного, як вираз комплексного підходу.

6. Принцип доступності навчання.

7. Принцип міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил учнів.

8. Принцип зв'язку навчання з життям, з практикою.

9. Принцип раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи.

10. Принцип свідомості і активності учнів - педагогічний процес не повинен перетворюватися на пасивне сприйняття знань.

11. Принцип поєднання педагогічного управління з розвитком ініціативи та самостійності вихованців.

12. Повага до особистості дитини в поєднанні з розумною вимогливістю до нього.

13. Принцип узгодженості вимог школи, сім'ї і суспільства.

14. Принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Звичайно ж всі перераховані вище принципи не рівнозначні, всі вони підпорядковані ведучому принципом - принципом духовно-направленого на загальнолюдські цінності, який виховує і розвиваючого навчання. Нижче дамо їх коротку характеристику.

Принцип духовно-направленого, що розвиває і виховує характеру навчання припускає, що навчання направлено на цілі всебічного розвитку особистості, на формування не тільки знань та умінь, а й певних моральних, естетичних якостей, які служать основою вибору життєвих ідеалів та соціальної поведінки.

Принцип науковості вимагає, щоб зміст навчання було пов'язане з об'єктивними науковими фактами, теоріями, законами, відображало б сучасний стан наук. Цей принцип втілюється в навчальних програмах і підручниках, у відборі матеріалу, що вивчається, а також у тому, що школярів навчають елементам наукового пошуку, способам наукової організації навчальної праці.

Принцип науковості націлює вчителя на використання в організації навчальної діяльності школярів проблемних ситуацій, залучення їх до різноманітних спостереження досліджуваних явищ і процесів, наукові суперечки, проведення аналізу результатів власних спостережень, пошук додаткової наукової інформації для обгрунтування самостійно зроблених висновків, доведення своєї точки зору.

Принцип зв'язку навчання з практикою, передбачає, щоб процес навчання стимулював учнів використовувати отримані знання у вирішенні поставлених задач, аналізувати і перетворювати навколишню дійсність, виробляючи власні погляди. Для цього використовується аналіз прикладів і ситуацій з реального життя. Одним з напрямків реалізації принципу зв'язку навчання з практикою, життям є активне підключення учнів до суспільно корисної діяльності в школі та за її межами.

Принцип систематичності і послідовності передбачає викладання і засвоєння знань у певному порядку, системі. Він потребує логічного побудови, як змісту, так і процесу навчання в цілому, що виражається в дотриманні ряду правил:

- Досліджуваний матеріал планується, ділиться на логічні розділи (теми), встановлюється порядок та методика роботи з ними;

- В кожній темі треба встановити змістовні центри, виділити головні поняття, ідеї, структурувати матеріал уроку;

- При вивченні курсу встановлюються зовнішні і внутрішні зв'язки між теоріями, Законами, фактами.

Вимога систематичності і послідовності в навчанні спрямоване на збереження наступності змістовної і процесуальної сторін навчання, при якій кожен урок - це логічне продовження попереднього, як за змістом навчального матеріалу, так і за характером, способам виконуваної учнями навчально-пізнавальної діяльності.

Принцип доступності вимагає врахування особливостей розвитку учнів, аналізу матеріалу з точки зору їх реальних можливостей і такої організації педагогічного процесу, щоб вони не відчували інтелектуальних, моральних, фізичних перевантажень. Отже, недоступність навчання, труднощі, з якими стикається школяр у ході виконання різноманітних навчальних завдань, залежать в рівній мірі і від складності змісту навчального матеріалу і від методичного структурування його, характеру, структури, яку організує вчителем діяльності учнів, що застосовуються педагогом методів навчання.

Принцип наочності - одна з найстаріших і найважливіших в дидактиці, означає, що ефективність навчання залежить від доцільного залучення органів почуттів в до сприйняття і переробки навчального матеріалу. У процесі навчання дітям треба дати можливість спостерігати, проводити досліди, практично працювати - через це вести до знання. Проте використання наочності повинно бути в тій мірі, в якій вона сприяє формуванню знань і вмінь, розвитку мислення. Демонстрація і робота з предметами повинні вести до чергового щабля розвитку, стимулювати перехід від конкретно-образного і наочно-дієвого мислення до абстрактного, словесно-логічного.

Принцип свідомості і активності учнів у навчанні - одна з головних принципів сучасної дидактичної системи, відповідно до якої навчання ефективно тоді, коли учні виявляють пізнавальну активність, є суб'єктами діяльності. Це виражається в тому, що учні усвідомлюють цілі навчання, планують і організують свою роботу, проявляють інтерес до занять, ставлять проблеми і вміють шукати їх вирішення.

Активності та свідомості в навчанні можна домогтися, якщо:

- Спиратися на інтереси учнів і одночасно формувати мотиви навчання, серед яких на першому місці - пізнавальні інтереси, професійні схильності;

- Включати учнів у розв'язання проблемних ситуацій, проблемне навчання, в процес пошуку рішень наукових і практичних проблем;

- Використовувати такі методи навчання, як дидактичні ігри, дискусії;

- Стимулювати колективні форми роботи.

Реалізація розглянутого принципу сприяє не тільки формуванню знань та розвитку дітей, а й їх соціальному зростанню, вихованню.

Принцип міцності вимагає, щоб знання міцно закріплювалися в пам'яті учнів, стали б частиною їхньої свідомості, основою звичок і поведінки. Запам'ятовування і відтворення матеріалу залежать не тільки від матеріалу, а й від ставлення до нього, тому для міцного засвоєння необхідно сформувати позитив.

Поиск по сайту: