Демографічна політика держав

Демографічна політика - це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, які здійснюються державою з метою врегулювання передусім народжуваності. В країнах з першим типом відтворення населення державні заходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного приросту, а в країнах з другим типом, навпаки, на скорочення. Так, у багатьох європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція тощо) запроваджують грошові субсидії, певні міри соціального захисту та стимулювання, інші заходи соціально-економічного характеру для підтримки сімей і жінок, які мають дітей. А в Китаї, навпаки, державного значення набула політика стримування народжуваності.

Старіння населення породжує проблеми, пов'язані із забезпеченням фінансової стабільності як пенсійних систем, заснованих на перерозподілі доходів, унаслідок чого частина доходів молодих поколінь використовується на користь як старших поколінь, так і системи охорони здоров'я. Оскільки жінки становлять більшість літніх людей і протягом свого життя меншою мірою задіяні на ринку праці, вони особливо ризикують опинитися серед незаможних у літньому віці.

Старіння населення може забезпечити додаткове і постійне збільшення доходу на душу населення і економічне зростання, за тієї умови, що внаслідок зменшення кількості дітей більше жінок поповнюватимуть ринок робочої сили, що обсяг інвестицій у сектори охорони здоров'я і освіти збільшуватиметься і що люди відкладатимуть більше коштів, необхідних для життя протягом тривалішого періоду перебування на пенсії. Проте відповідні результати залежатимуть від створення належних інститутів і прийняття на озброєння стратегій, які сприяють накопиченню людського та фізичного капіталу.

Реферат на тему:

Сучасні електростанції

Енергетика - основа розвитку господарства. Вона забезпечує технологічні про­цеси в промисловості, дає тепло і світло людям. Як енергоносії людство використовувало мускульну силу, деревину, рушійну сиоди енергію Сонця тощо. В наш час основними енергоносіями стали вуглеводи і сполуки (нафта, газ, вугілля) та ядерне паливо. Як альтернативні джерела май­бутнього розглядається енергія Сонця, геотермічна енергія Землі, водень, термо­ядерна енергія.

Енергозабезпечення світу станом на початок 90-х років за розмірами споживання становило 11 млрд тонн умовного палива (т.у.п.) у вугільному еквіваленті.

Найбільші енергоспоживачі: США - 25 % енергоспоживання світу, Росія - близько10 %, Китай - 9 %, Японія - 5,5 %, ФРН - 7,3 %. Енергоспоживання України (близько 3 %) співмірне з показниками Великобританії, Франції, Канади та Індії.

Споживання енергії в світі особливо швидко зростало в другій половині XX ст. У цей період енергетика розвивалася випереджаючими темпами, енергомісткість виробництва (тобто затрати палива та електроенергії на одиницю продукції) на пер­ших етапах НТР була високою. На межі 80-90-х років темпи приросту енергоспо­живання знизилися - світ ступив на шлях впровадження енергозберігаючих техно­логій, тобто технологій, які забезпечують зниження енерговитрат.

Світовий паливно-енергетичний баланс, %

Таблиця

Протягом XX ст. істотно змінилася структура паливно-енергетичного балан­су світового господарства.

Якщо в першій половині XX ст. в енергобалансі світового господарства перважало вугілля і мали важливе значення дрова, то в останні десятиліть; провідну роль відіграють нафта і газ. Кілька десятиліть на їх частку припадали 3/5 обсягу енергоспоживання. Вважають, що на початку XXI ст. їх частка зни­зиться, водночас збереже значення споживання вугілля і дещо збільшиться ролі ядерної енергетики і нетрадиційних (альтернативних) джерел енергії.

Отже, основні постачальники енергоносіїв знаходяться в Азії (країни Перське: затоки, а також Китай); в Англо-Америці (США і Канада); в Північній Євразі; (Росія, а також за окремими видами палива Азербайджан, Туркменістан, Узбеки стан, Казахстан). В Європі краще забезпечені енергоносіями Великобританія, ФРН, Польща, Норвегія. Основними ж споживачами є СІЛА, Канада в Північній Америці, провідні країни Західної та Центральної Європи, Японія, Китай, а серед краї; СНД - Росія та Україна.

Рівень розвитку електроенергетики - один з найваж­ливіших показників науково-технічного прогресу. Обсяги виробництва електро­енергії та її виробництво на душу населення опосередковано визначають еко­номічний потенціал та економічний рівень розвитку тієї чи іншої країни.

У 1994 році світове виробництво електроенергії перевищило 12 млрд кВт • год, 2/3 її виробляється на теплових (ТЕС), 1/6 - гідравлічних, 1/6 - на атомних елек­тростанціях. Теплові станції використовують як паливо переважно вугілля та мазут, оскільки нафта та газ більш цінні енергоносії. Будівництво ТЕС порівняно де­шеве, але несприятливим є екологічний вплив - забруднення атмосфери та тепло­ве забруднення. Гідроелектростанції, навпаки, дорогі в будівництві, але дають де­шеву енергію, їх будівництво залежить від запасів гідроресурсів, які зосереджені в гірських районах Азії та азіатської частини СНД, Північної та Південної Амери­ки, екваторіальної Африки.

Роль атомних електростанцій безперервно зростає. Станом на 1995 рік у світі вже працювало 428 реакторів загальною потужністю 358 млн кВт, 108 реакторів 30 % потужностей) було в США, 55 (17 % потужностей) - у Франції, 49 (10 % потужностей) - в Японії, більш як по 10 реакторів мали ФРН, Канада, Великобританія, Росія, Україна, Швеція та Республіка Корея (кожна з країн 4-6 %світових потужностей АЕС). В окремих країнах частка електроенергії, що виробляється на атомних станціях, винятково велика. Так, у Франції АЕС виробляють 3/4 електроенергії країни, в Бельгії та Литві - 3/5, в Україні, Швеції, Угорщині, Словаччині і Республіці Корея - понад 1/3. Видобуток урану для атомної енергетики світу зосереджений у невеликій групі країн: Канаді, ПАР, Австралії СІЛА, Нігері, Франції, ФРН, Україні, Казахстані, Узбекистані.

Заміна традиційних джерел енергії - новими, екологічно чистими, досі продовжує залишатися незбутньою надією. Замінити нафту, газ, вугілля, атомну енергію поки що нічим. Єдиний спосіб дати шанс "чистій енергії" - докорінно змінити стиль життя людської цивілізації.

Комітет Сенату США по Енергії та природним ресурсам \ The Energy and Natural Resources планує видати закон, який зобов'яже виробників електроенергії США у 2020-му домогтися того, щоб 10% усієї американської електрики вироблялось за допомогою "чистих" електростанцій - які використовують енергію сонця, вітру, води, біомаси тощо. Проте немає гарантій на те, що цей законопроект (навіть якщо його ухвалять) втілиться в життя.

У 2002 році в США було вироблено 4 685 МВт вітрової електроенергії (приблизно 1% від усієї електрики, виробленої в США), що на 10% більше, ніж в 2001 році. В свою чергу, в 2001 році вітрової електроенергії було вироблено на 40% більше, ніж в 2000. У країнах Європейського Союзу в 2002 році виробництво вітрової електроенергії зросло на 33% і досягло 23 056 МВт. Поза конкуренцією залишається вітрова енергетика Данії, яка забезпечує 20% всіх потреб цієї країни в електроенергії. Проте в Данії практично немає енергоємних промислових підприємств.

За підрахунками Національної Лабораторії Досліджень Відновлюваних Джерел Енергії \ National Renewable Energy Laboratory, вітрова енергетика ще не може вважатися гідним конкурентом традиційних атомних, гідро- і теплоелектростанцій. Середньостатистична АЕС виробляє приблизно 1.3 тис. МВт електроенергії - більше, ніж чотири найбільші у світі вітрові електростанції.

Э́тнос (греч. ἔθνος — народ) — группа людей, объединённых общими признаками: объективными либо субъективными. Различные направления в этнологии включают в эти признаки происхождение, язык, культуру, территорию проживания, самосознание и др.

Приро́дні ресу́рси (рос. природные ресурсы, англ. natural resources; нім. natürliche Ressourcen f pl, Naturschätze m pl, natürliche Hilfsquellen f pl (Ressourcen f pl), Rohstoffquellen f pl) — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини.

Поиск по сайту: