Соціальна політика держави

Соціальна політика – це ставлення держави, інститутів громадянського суспільства, фірм та їх об’єднань до проблем формування належної якості життя кожної людини, людського розвитку та захисту прав, а також урахування та узгодження інтересів різних соціальних груп населення.

Соціальна політика може полягати у:

1) невтручанні в певні соціально-економічні процеси;

2) а може передбачати втручання – тоді виникає регулювання.

У розвинених країнах існують різні моделі соціальної політики.

1) Консервативна модель найближча до вільного ринку, ґрунтується на економічному лібералізмі та передбачає стримування витрат на соціальні програми, стимулювання приватного бізнесу. Характерна для США і Великобританії.

2) Соціал-демократична модель спрямована на досягання соціальної справедливості у суспільстві, забезпечення соціальних гарантій бідним на основі перерозподілу значної частини грошових потоків через держбюджет. Характерна для повоєнного і сучасного розвитку скандинавських країн Європи.

3) Модель соціальної ринкової економіки охоплює три різновиди:

3.1) Континентальна система (Німеччина, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Франція, Люксембург). Перерозподіл понад 50 % ВВП через держбюджет, значні суспільні витрати та внески роботодавців до страхових фондів, розвинена система соціального партнерства, орієнтація на повну зайнятість населення.

3.2) Англосаксонська система (Велика Британія, Ірландія, Канада). Рівень перерозподілу ВВП менше 40 %, пасивна державна політика зайнятості, висока частка приватних і громадських організацій у наданні соціальних послуг, державна система охорони здоров’я за рахунок прямих податків.

3.3) Середземноморська система (Греція, Іспанія, Італія). Обмежена адресна соціальна політика, спрямована на соціально вразливі верстви населення, хоча державні витрати на освіту і медицину за останні 40 років стрімко збільшуються. Ці країни перебувають на етапі створення національних систем охорони здоров’я і обов’язкового державного страхування. Значну роль відіграють різні форми неофіційної оплати за соціальні послуги.

4) Патерналістська модель означає, що держава повністю бере на себе регулювання умов життя людини, забезпечує їй значні гарантії добробуту. Зворотній бік – зрівнялівка, відсутність ресурсу підприємництва, часто – формування психології утриманства у молоді, її орієнтир на доходи батьків чи допомогу держави. Панувала у СРСР.

Основні складові соціальної політики:

1) політика зайнятості;

2) політика доходів населення;

3) пенсійна політика;

4) освітня політика;

5) медична політика;

6) культурна політика;

7) демографічна політика;

8) імміграційна політика тощо.

Поиск по сайту: