ЯК НАУКИ ПРО СВІДОМІСТЬ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ

Становлення німецької емпіричної психології. Природничо-наукові передумови психології. Психологія першої половини XIX ст. Розвиток асоціативної психології. Розвиток психології в Росії.

Емпірична філософія і психологія, які виникли в Англії, проникли й до Німеччини. Цьому передувала значна робота мислителів XVIII ст. На початку XIX ст. стали складатися нові підходи до вивчення психіки. Відтепер не механіка, а фізіологія стимулювала зростання психологічного знання. Маючи своїм предметом особливе природне тіло, фізіологія перетворила його в об'єкт експериментального вивчення. Спершу керівним принципом фізіології було «анатомічне начало». Функції (у тому числі психічні) досліджувалися під кутом зору їхньої залежності від побудови органу, його анатомії. Умоглядні погляди колишньої епохи фізіологія переводила на мову досвіду.

Так, фантастична за своєю емпіричною фактурою рефлекторна схема Декарта виявилася правдоподібною завдяки виявленню розходжень між чуттєвими (сенсорними) і руховими (моторними) нервовими шляхами, що ведуть до спинного мозку. Відкриття належало лікарям і натуралістам чеху І .Прохазке, французу Ф.Мажаиді й англійцю Ч.Беллу. Воно дозволило пояснити механізм зв'язку нервів через так звану рефлекторну дугу, порушення одного плеча якої закономірно і неминуче пускає в хід інше плече, породжуючи м'язову реакцію. Поряд з науковим (для фізіології) і практичним (для медицини) це відкриття мало важливе методологічне значення. Воно досвідним шляхом доводило залежність функцій організму, що стосується його поведінки в зовнішньому середовищі, від тілесного субстрату, а не від свідомості (чи душі) як особливої безтілесної сутності.

Друге відкриття, що підривало версію про існування душі, було зроблене при вивченні органів відчуття, їхніх нервових закінчень. Виявилося, що якими б стимуляторами на ці нерви не діяли, результатом буде той самий специфічний для кожного з них ефект. Наприклад, будь-яке подразнення зорового нерва викликає в суб'єкта відчуття спалахів світла.

На цій підставі німецький фізіолог Іоганнес Мюллер (1801-1858) сформулював «закон специфічної енергії органів почуттів»: ніякою іншою енергією, крім відомій фізиці, нервова тканина не володіє.

Висновки Мюллера зміцнювали науковий погляд на психіку, показуючи причинну залежність її почуттєвих елементів (відчуттів) від об'єктивних матеріальних факторів - зовнішнього подразника і властивостей нервового субстрату.

Нарешті, ще одне відкриття підтвердило залежність психіки від анатомії центральної нервової системи і лягло в основу френології, що набула величезної популярності. Австрійський анатом Франц Галль (1758-1829) запропонував «карту головного мозку», відповідно до якої різні здібності «розміщені» у визначених ділянках мозку. Це, на думку Галля, впливає на форму черепа і дозволяє, обмацуючи його, визначати по «шишках», наскільки розвинуті в індивіда розум, пам'ять й інші функції. Френологія, при всій її фантастичності, спонукала до експериментального вивчення локалізації психічних функцій у головному мозку.

Погляди Галля зазнавали критики з різних позицій. Ідеалісти нападали на нього за підрив постулату про єдність і нематеріальність душі. Французький фізіолог і лікар П.Флуранс (1794-1867), не відступаючи від вчення про мозок як орган думки, показав, що френологія не витримує експериментальної перевірки. Використовуючи методику видалення окремих ділянок центральної нервової системи, а в ряді випадків впливаючи на центри наркотиками, Флуранс дійшов висновку, що основні психічні процеси - сприйняття, інтелект, воля - є продуктом головного мозку як цілісного органа. Мозочок координує рухи, у довгастому мозку знаходиться «життєвий вузол», з четверохолмієм пов'язаний зір, функція спинного мозку полягає в проведенні по нервах збудження. Роботи Флуранса зіграли важливу роль у руйнуванні створеної френологією міфологічної картини роботи мозку.

Поиск по сайту: