Шелер М

Існують природничо-наукова, філософська і теологічна антропологія, які не цікавлять одна одну, єдиної ж ідеї людини у нас немає.

...Наукове знання скоріше „приховує сутність людини, ніж розкриває її. Ніколи ще в історії людина не ставала настільки проблематичною для себе, як у наш час.

«Отже, необхідно... дати досвід філософської антропології. Нижче викладено лише деякі моменти, які стосуються сутності людини у порівнянні з тваринами і рослинами та особливо метафізичного положення людини”.

…Людина – ми ще це побачимо – поєднує в собі всі сутнісні ступені наявного буття взагалі й, зокрема, життя, і принаймні у тому, що стосується сутнісних сфер, вся природа набуває у ній концентрованої єдності свого буття”.

…Справжній Рубікон, який відділяє тварину від людини, становить здатність до ціннісної орієнтації, яка полягає у свідомому виборі між самими цінностям, наприклад, корисного на шкоду приємному, незалежно від окремих матеріальних благ.

…Новий принцип, який робить людину людиною, лежить поза всім тим, що у найширшому сенсі, з внутрішньо-психічної або зовнішньо-вітальної сторони ми називаємо життям. Те, що робить людину людиною, є принципом протилежним усьому життю взагалі, він як такий незводимий до „ природної еволюції життя”... Вже греки називали його „розумом”. Ми б хотіли використати для означення цього „х” більш широке за змістом слово - слово „дух”, яке містить у собі й поняття розуму, але поряд із мисленням в ідеях охоплює й певний рід споглядання прафеноменів, або сутнісних змістів, далі певний клас емоційних і вольових актів, які ще маємо охарактеризувати, наприклад, доброту, любов, розкаяння, вшанування і т.д. Дієвий центр, в якому дух являється всередині конечних сфер буття, ми будемо називати особистістю, на відміну від функціональних життєвих центрів, які при розгляді з внутрішнього боку, звуться також „душевними центрами”.

...Дух визначається як духовний центр людського єства, „якому притаманні „екзистенційна незалежність від органічного, свобода, відстороненість від примусу й тиску, від „життя” і всього, що відноситься до „життя”.

…Тільки людина – оскільки вона особистість – може піднятися над собою як живою істотою і, виходячи з одного центру, нібито по той бік просторово-часового світу, зробити предметом свого пізнання все. Утому числі себе саму. Цей центр людських актів опредмечування світу своїм тілом і своїм psyche не може бути „частиною” саме цього світу. Не може мати ніякого певного „де” або „коли”, - він може бути тільки у вищій основі самого буття. Людина – це істота, що долає саму себе і світ”.

Завдання філософської антропології точно показати, як із основної структури людського буття... випливають усі специфічні монополії, звершення у справі людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї праведного і неправедного, функції мистецтва, міф, релігія, наука, історичність і суспільність. Проте, як висновок, потрібно, мабуть, було б спинитися на наслідках, які, як щойно сказано, є визначальними для метафізичного відношення людини до підґрунтя речей.

Людина є місце зустрічі. У ній логос, за яким влаштовано світ, стає актом, в якому беремо співучасть. Таким чином, згідно з нашою візією, становлення Бога і становлення людини від початку взаємно мають на увазі одне одного”.

Шелер М. Положення людини у космосі.

Поиск по сайту: