Камю А

Є одна лише дійсно серйозна філософська проблема – проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб його прожити, - означає відповісти на фундаментальне питання філософії. Решта – чи має світ три виміри, чи керується розум дев’ятьма або дванадцятьма категоріями – є другорядним. Такими є умови гри: в першу чергу треба давати відповідь. І якщо є вірним, як це говорив Ніцше, те, що філософ, який заслуговує поваги, повинен бути взірцем, то зрозуміле й значення відповіді за нею будуть слідувати певні дії. Цю очевидність відчуває серце, але в неї необхідно вникнути, щоб зробити ясною для розуму.

Як визначити більшу невідкладність одного питання порівняно з іншими? Міркувати треба про дії, які слідують за рішеннями. Я ніколи не бачив, щоб хто-небудь віддав життя за онтологічний аргумент. Галілей віддавав належне науковій істині, але з надзвичайною легкістю зрікся її, як тільки вона стала небезпечною для життя. В якомусь розумінні він був правий. Така істина не була варта вогнища. Чи Земля обертається навколо Сонця, чи Сонце навколо Землі – не все одно? Врешті, питання це пусте. І в той же час я бачу, як накладають руки на себе багато людей, бо за їх думкою, життя не варте того, щоб його прожити. Мені відомі й ті, хто, як не дивно, готові покінчити з собою заради ідеї чи ілюзій, які є основою їхнього життя (те, що називається причиною життя, виявляється чудовою причиною смерті). Тому питання сенсу життя я вважаю найневідкладнішим з усіх питань. Як на нього відповісти? Мабуть, є тільки два методи осягнення всіх істотних проблем – а такими я вважаю лише ті, що загрожують смертю або вдесятеро більшим палке бажання жити, - це методи Ла Паліса і Дон Кіхота. Тільки у цьому випадку, коли очевидність та захоплення урівноважують одне одного, ми одержуємо доступ і до емоцій, і до ясності. При розгляді такого скромного і в той же час такого зарядженого патетикою предмета класична діалектична вченість повинна поступатися місцем більш невибагливій настанові розуму, яка спирається як на здоровий глузд, так і на симпатію.

Самогубство завжди розглядалося виключно як соціальний феномен. Ми ж, навпаки, од самого початку ставимо питання про зв’язок самогубства з мисленням індивіда. Самогубство підготовляється у безмовності серця, подібно до Великого Діяння алхіміків. Сама людина нічого про нього не знає, але одного чудового дня застрелюється або втомлюється. Про одного самогубця-домоправителя мені казали, що він дуже змінився, втративши п’ять років тому дочку, що ця історія його „підточила”. Важко знайти більш точне слово. Спочатку роль суспільства тут невелика. Черв’як сидить у серці людини, там його і слід шукати. Необхідно зрозуміти ту смертельну гру, яка веде від ясності відносно власного існування до втечі з цього світу.

Поиск по сайту: