СМИСЛ I ПРИЗНАЧЕННЯ ФIЛОСОФIЇ

1) Світогляд - духовне освоєння і усвідомлення світу з точки зору двох основних його частин - світу і людей. Його основне питання - взаємовідношення світу і людей. Світ - «воно», люди - «ми». (Шпора з инета) Світогляд - загальне розуміння людиною навколишнього світу і свого місця в ньому, його ставлення до навколишньої дійсності і самому собі. Воно включає в себе: переконання, ідеали, цілі, інтереси, принципи пізнання, мотиви поведінки і т.д. Всі ці елементи у своїй сукупності визначають духовне обличчя і життєву позицію не тільки окремих особистостей, а й соціальних груп, класів, націй, суспільства в цілому. Світогляд - система освоєння і зміни людиною навколишнього світу. Основа М. - знання. Вони складають інформаційну сторону М.

Будь-яке пізнання формує світоглядний каркас. Найбільша роль у формуванні цього каркаса належить Ф., тому що Ф. виникла і сформувалася як відповідь на світоглядні питання людства. Будь-яка ф. виконує М. функцію, але не всяке М. філософічно. Ф. - це теоретичне ядро М. У структуру М. входять не тільки знання але і їхня оцінка. Тобто М властива не тільки інформаційна але і ціннісна (аксіологічна) насиченість. Знання входять у М. у виді переконань.

У. - це та призма через яку бачиться дійсність. У. - не тільки інтелектуальна позиція, але і емоційний стан, стійка психологічна установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини. У структуру М. входять і ідеали. І. можуть бути як науково обгрунтованими так і ілюзорними, як досяжними так і нереальними. Як правило, вони звернені в майбутнє. І. - основа духовного життя особистості. Ф. відрізняється від ін форм М. не стільки предметом, скільки способом його осмислення. Світогляд формується не тільки філософією, а й науковими (природними, технічними, громадськими) дисциплінами, а також різними формами суспільної свідомості - політичним, релігійним. Філософія надає М. завершений вигляд, вона об'єднує і узагальнює всі світоглядні установки, що формуються у свідомості людини.

Світогляд дофілософського періоду у первісної людини представлено у формі: міфів, переказів, сказань.

генезис філософії

Філософія виникла в залізному столітті (8-6 століття до н.е.) в Індії, Китаї і Стародавній Греції. Поява залізних знарядь праці і війни істотно сприяло розвитку економіки. Дешевші залізні знаряддя стали доступні небагатьом верствам населення, це демоктратізовало армію.

Новий рівень громадський життя і новий рівень знань породили потребу в новому світогляді, який би більше відповідав новому етапу в розвитку суспільства, ніж міфологія. Ф. виникає, коли в суспільному житті і в суспільній свідомості виникають серйозні протиріччя і конфлікти, неподдающиеся вирішенню за допомогою традиційних переконань і вірувань, пов'язаних з міфологією. Філософія з самого початку виступає як критика звичаю, буденної свідомості.

Криза міфологічної свідомості був викликаний низкою причин. Головну роль тут зіграло економічний розвиток, розширення торгівлі і судноплавства, мореплавання (греків) розширення контактів з іншими народами, знайомство з іншими віруваннями.

Необхідні передумови виникнення філософії: поділ розумової та фізичної праці, мореплавання (греки побачили, що світ не так влаштований, як у міфах). Велике значення мало для генезису філ. поява монет і поширення грошового обігу. Монета - втілення мінової вартості, абстрактної праці. Грошовий обіг сприяло розвитку рахунку та абстрактного мислення.

2) Особливості філософського знання

Філософія це система певних знань про природу, суспільство, людину,

процес її мислення, пізнання. Ці знання у порівнянні з природничими

мають свої особливості. В чому вони полягають?

Філософські знання мають найбільш високий рівень узагальнення, в

результаті якого виділяються спільні риси, ознаки, зв’язки, відношення

речей і процесів, що мають місце в об’єктивному світі.

Процес узагальнення здійснюється шляхом абстрагування – логічного засобу

відхиляння від того, що не є предметом дослідження на даному етапі

пізнання і концентрація уваги на тому, що є таким предметом.

Людське пізнання, життя людини не мислиме без абстракцій. Людина не може

ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої

діяльності. Найпростіший акт пізнання – розрізнення двох речей – вже

передбачає абстрагуючу діяльність людини. Якщо необхідно встановити їх

відмінність, то ми не беремо до уваги того, що для них є подібним,

відхиляємося від нього, і навпаки, якщо нам необхідно встановити те, що

для них є подібним, то ми подумки відхиляємося від того, що для них є

відмінним.

Це відхиляння від тих чи інших ознак предмета і є ілюстрацією процесу

абстрагування.

Філософські знання фіксуються у поняттях, у яких відображається те, що є

загальним в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним,

відмінним. Філософські поняття є результатом дуже високого рівня

абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше.

Скажімо, в такому понятті, як матерія, відображається найбільш загальна

властивість оточуючої нас дійсності, а саме те, що вона є об’єктивною

реальністю, незалежною від волі і свідомості людини. Як встановлюється

така найзагальніша властивість поняття “матерія”?

Шляхом абстрагування, відхилення в процесі пізнання від конкретних її

властивостей і концентрації уваги на більш загальних, аж до

найзагальніших (всезагальних). Ось приблизний шлях такого абстрагування:

“ця троянда” (має конкретну визначеність: “ця”); троянда (тут ми вже

абстрагуємось від визначення “ця”). Слово “троянда” фіксує більш

загальне, ніж маємо у словосполученні “ця троянда”. Далі. Слово

“квітка”. Воно охоплює всі квіти, що мають місце в дійсності, тобто ми

подумки відхиляємось від конкретної різноманітності квітів, бо увага

концентрується на тому загальному, що є у всіх квітів. Далі. Слово

“рослина” включає в себе весь рослинний світ і є більш широкою

абстракцією. Але це ще не є найбільш загальним поняттям. Ми можемо йти

далі шляхом абстрагування (відхилення від конкретного). На цьому шляху

більш загальним буде поняття “живе”. Останнє включає в себе не лише весь

рослинній світ, але й тваринний.

Поняття “живе” має вже дуже високий рівень абстрагування. І, нарешті,

поняття “матерія” фіксує у собі найзагальніше, бо у ньому фіксується все

те, що існує об’єктивно, тобто поняття “матерія” має найвищий рівень

відхилення від конкретного, найвищий рівень абстрагування.

3) Філософія культури (культурфілософія) — ділянка філософського знання, головною метою якого є пояснення суті, специфіки культури, її взаємовідносин із природою й суспільством; система метафізичних тверджень про суть, генезис та найзагальніші закони культури, що прямо не спираються на емпіричні факти[1]. Термін було введено в науковий обіг в рамках філософії Просвітництва німецьким романтиком А. Мюллером (1779-1829).

Умовно історія культурфілософії поділяється на три етапи:

1). Від античності до XVIII ст. - зародження філософії культури - культура ще не усвідомлюється як цілісне явище, проблеми культури розробляються в проблемному полі онтології, теології й епістемології. Людське мислення на цьому етапі характеризується «суммативним характером» (сукупністю, поєднанням знань про світ);

2). XVIII ст. - поч. XIX ст. - пошуки надсуммативних законів функціонування культури - Дж. Віко, Й. Г. Гердер, І. Кант, Ф. В. Шеллінг, О. Конт;

3). Від XIX ст. - існування філософії культури як окремої дисципліни - культура як феномен стає об'єктом самостійного філософського аналізу.

Функції філософії - основні напрями застосування філософії, через які реалізуються її цілі, завдання, призначення. Прийнято виділяти: світоглядну, методологічну, розумово-теоретичну, гносеологічну, критичну, аксиологическую, соціальну, виховно-гуманітарну, прогностичну функції філософії.

Світоглядна функція сприяє формуванню цілісності картини світу, уявлень про його пристрій, місце людини в нім, принципів взаємодії з навколишнім світом.

Методологічна функція полягає в тому, що філософія виробляє основні методи пізнання навколишньої дійсності.

Гносеологічна - одна із засадничих функцій філософії - має на меті правильне і достовірне пізнання навколишньої дійсності (тобто механізм пізнання).

Соціальна функція - пояснити суспільство, причини його виникнення, еволюцію сучасний стан, його структуру, елементи, рушійні сили; розкрити протиріччя, вказати шляхи їх усунення або пом'якшення, вдосконалення суспільства.

Поиск по сайту: