Видатки державного бюджету та їх призначення

видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);4) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

БІЛЕТ 13 1.Суть та особливості бюдж процесу в У Бюдж процес - регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюдж законодавства; Стадії бюджетного процесу: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України; 3) виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет Укр; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства. Процес складання, розгляду і затвердження Державного бюджету починається з того, що не пізніше 1 червня року, у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний рік. Проект бюджету складається на основі макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік. Прогнозовані показники на плановий рік Міністерство фінансів України доводить до міністерств, відомств та інших органів державної влади. Після розгляду пропозицій міністерств, відомств, інших органів Міністерство фінансів складає проект зведеного і Державного бюджетів України та подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України. Останній розглядає на своєму засіданні, приймає постанову щодо Закону «Про Державний бюджет України» і подає його на розгляд Верховній Раді України не пізніше 15 вересня.До складу Державного бюджету України включаються доходи і видатки цільових державних фондів. Вони затверджуються окремо для кожного фонду.

Якщо Закон «Про Державний бюджет України» не прийнятий Верховною Радою України до 2 грудня, то має прийматися постанова про порядок фінансування поточних витрат. Дія такої постанови поширюється до прийняття Закону «Про Державний бюджет України».Якщо Верховна Рада України не прийме такої постанови до 30 грудня, то дія Закону «Про Державний бюджет України» поточного року поширюється на наступний, крім показників щодо видатків розвитку.

2.Державний кредит як суспільна позикова система Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника. державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом с вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави, їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії. Джерелами погашення державних позик можуть бути:

- доходи від інвестування позичених коштів у високо ефективні проекти;- додаткові надходження від податків;- економія коштів від зменшення видатків;- емісія грошей;

- залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу). Держа́вний борг — загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, і належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками. Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній крані. Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни. До складових державного зовнішнього боргу належать:- прямий борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, і випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик.

- умовний борг, що формується при нормативно-адміністративному регулюванні запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований державний борг). способи управління державним боргом:

- конверсія;- консолідація;

- уніфікація;- відстрочення погашення;

- реструктуризація;- анулювання.

Конверсія державного боргу – це зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуацій на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний кредиторами доход. Консолідація боргу – це передання зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої позики на нові. Уніфікація боргу – це об’єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом. Відстрочення погашення означає перенесення строків виплати заборгованості.

Реструктуризація боргу – це використання у комплексі чи частково зазначених вище методів. Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості.

1.1 Необхідність та сутність фінансів

1.2. Фінансове планування

2.1. Взаємозв’язок фін з ін ек. категоріями

2.2. Державний бюджет

3.1. Система фін. відносин в Україні

3.2. Соц.-ек. сутність податків

4.1. Сутність фін. системи

4.2. Податки як осн джерело доходів бюджету.

5.1. Хар-ка ланок та сфер фін. cис-ми України

5.2. Фін. контроль та його значення

6.1. Фін та їх місце в системі сусп відносин

6.2. Ек. природа та склад доходів бюджету

7.1. Бюдж система та принципи її побудови

7.2. Податк система У та принц її побудови

8.1. Фінансові ресурси держави

8.2. Бюдж система та бюджетна класифікація

9.1. Державний кредит

9.2. Місцеві фінанси

10.1. Функції фінансів та їх значення

10.2. Бюджетний дефіцит як ек. явище

11.1. Сутність та значення держ. ціл фондів

11.2. Фін. сис-ма У та щляхи її вдосконалення

12.1. Місцеві фінанси

12.2. Видатки держ бюдж та їх призначення

13.1. Суть та особливості бюдж процесу в Укр

13.2. Державний кредит

14.1. Зміст і принципи фін. планування

14.2. Бюджетний дефіцит в Україні

15.1. Цільові фонди

15.2. Доходи держ бюджету та їх класифікація

16.1. Фін. політика держави

16.2. Загальнодержавні податки та збори

17.1. Податкова система України

17.2. Видатки держ. бюджету

18.1. Суть та складові елемен фін. механізму.

18.2. Класифікація видатків бюджету

19.1. Призначення фін. механізму

19.2. Державний бюджет

20.1. Фінансові важелі, стимули і санкції

20.2. Бюджетний дефіцит.

14. 1.Зміст і принципи фінансового планування. Фінансове планування-це д-сть щодо складання планів формування, розподілу і використання фін. ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адм. одиниць та країни в цілому. Об’єктом фін. планування виступають фін. ресурси, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП(прибуток,амортиз відрахування податки та обов’язкові збори в державні цільові фонди тощо). Принципами фінансового планування є: - наукова обгрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з урахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-матем методів, які передбачають багатоваріантн розрахунків і вибір найоптимальнішого); - єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фін показників); - безперервність (взаємозв’язок перспективних, пот і оперативних фін планів); - стабільність (незмінність показників фін планів). При складанні фінансових планів використовують відповідні методи: нормативний, балансовий, економіко-математичний, метод коефіцієнтівта метод ек аналізу. Метод коефіцієнтів передбачає розповсюдження встановлених раніше тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об’єктів. Наприклад, в плановому періоді обсяги реалізації продукції мають збільшитись на 20 %. Потрібно визначити величину очікуваного прибутку. Для цього обчислюємо коефіцієнт зміни обсягів реалізації (1,2) і множимо на величину прибутку за попередній період.

Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але він має суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце в попередньому періоді. Метод коефіцієнтів використовується при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з інфляцією, при планування прибутку та величини власних оборотних коштів. Нормативний метод у фінансовому плануванні передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах тощо. Нормативний метод є більш ефективним за умов, коли норми і нормативи відповідають наступним вимогам: - вони мають бути науково обгрунтованими; - прогресивними, тобто орієнтованими на кращий досвід; - стабільними. Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та ув’язку всіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що видатки підприємств залежать від зароблених кощтів, і підприємства повинні розраховувати лише на власні надходження, а не на допомогу держави або міністерства.

14.2.Бюдж дефіцит України Бюдж дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над доходною. В умовах ідеального стану економіки таке явище практично відсутнє, оскільки держава може оптимально порівнювати обсяги своїх видатків відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства. основні причини виникнення бюджетного дефіциту, які можуть бути зумовлені: - надзвичайними подіями (війнами, епідеміями, стихійними лихами і т.д.), що потребує використання великого обсягу грошових коштів за умов нестачі звичайних резервів;

- необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя народу. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

- кризовими явищами в економіці та її розвалом;- неефективністю фінансово-кредитних зв’язків;- недосконалістю фінансового законодавства.

В умовах, колиекономіка країни розвиваєтьсядинамічно і стабільно, бюджетний дефіцит у кількісно допустимих межах не є загрозливим.

В умовах наявності бюджетного дефіциту держава зобов’язана обрати найбільш оптимальні джерела його покриття. У світовій практиці використовують два основних методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг. Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел.Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових інститутів та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення.Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України та доходи від операцій з цінними паперами.Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Як наслідок, держава повинна здійснювати контроль та ефективне управління державним боргом. Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки він негативно впливає на економічну ситуацію у державі. Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Тобто, держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. До таких заходів можна віднести:

- перегляд напрямків направлення бюджетних коштів і спрямування їх на розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави та забезпечують впровадження передових наукових технологій у виробництво;

- створення сприятливих економічних умов для суб’єктів господарювання шляхом застосування пільг, субсидій та інших складових бюджетного механізму;- широке залучення в Україну іноземного капіталу;- скорочення обсягів державного сектору економіки і, відповідно, бюджетного фінансування;

- зниження видатків на оборону і управління.

15.1.Цільові фонди. Державні цільові фонди - це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Де ржавні цільові фонди можуть утворюватися шляхом: - відокремлення із Державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення для держави; - формування спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів. Джерелом формування державних цільових фондів є валовий внутрішній продукт країни. А мобілізація коштів здійснюється через: - спеціальні збори (переважно обов'язкові);

- добровільні внески і пожертвування; - позики; - кредити; - направлення коштів із бюджету. Залежно від рівня, на якому утворюються державні цільові фонди, вони можуть бути: - державними; - місцевими. Залежно від терміну дії державні цільові фонди поділяються на:

- постійні; - тимчасові. Залежно від напрямків використання коштів розрізняють фонди: - соціальні; - економічні; - науково-дослідні; - страхові; - міждержавні тощо. До економічних державних цільових фондів відносять: Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств тощо. До соціальних фондів в Україні належать: Пенсійний фонд, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального захисту інвалідів тощо. До науково-дослідних фондів належить Державний інноваційний фонд.В Україні найбільшими за обсягом та найвагомішими за значенням є соціальні фонди. Пенсійний фонд України був створений у 1991 році. Головними завданнями фонду є: пенсійне забезпечення аселення;фінансування програм підтримки пенсіонерів та інвалідів;міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.

Джерелами утворення Пенсійного фонду України є:- обов'язкові внески суб'єктів господарювання і громадян;- кошти Державного бюджету України, призначені для виплати пенсій військовослужбовцям;

- добровільні внески і пожертвування;- ін надходження.Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, бюджетні, громадські та інші установи і організації, фізичні особи - перераховують в Пенсійний фонд збори на обов' язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32% від фактичних витрат на оплату праці. Кошти, акумульовані у Пенсійному фонді України, спрямовуються на: - виплату пенсій (трудових і соціальних);- виплату пенсій військовослужбовцям;- виплату допомог на поховання непрацюючих пенсіонерів; тощо. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Закон про створення цього фонду набрав чинності з 1 січня 2001 р. Фонд є правонаступником Фонду соціального страхування України, який було створено в 1991 р. як державний цільовий позабюджетний фонд. У Фонді акумулювалися збори, з нього фінансувалися виплати на обов'язкове соціальне страхування.Представниками застрахованих осіб є профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені найманими працівниками органи. До джерел формування коштів Фонду належать такі: - страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб;- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- асигнування з Державного бюджету України;- штрафи, пені та інші фінансові санкції, що застосовуються до страхувальників;- інші надходження відповідно до законодавства України. За рахунок коштів Фонду здійснюються: - виплата допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, при народженні дитини та догляду за нею до досягнення трирічного віку, на поховання; - фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей; - утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб. Платниками страхових внесків є страхувальники-роботодавці застраховані особи — наймані працівники.Розмір страхових внесків встановлює Верховна Рада України щорічно у відсотках: для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян; для найманих працівників — до сум оплати праці, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Конституційне право громадян на працю забезпечується органами державної влади й управління, у тому числі Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Цей Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, кошти якого не входять до складу Державного бюджету України. Цей Фонд було створено згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", що набрав чинності з 1 січня 2001 р.Державою передбачається захист громадян, які закінчили очні вищі або середні спеціальні заклади та професійно-технічні училища і протягом місяця звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, а також захист громадян, звільнених з дійсної військової служби в усіх родах військ та формувань, які протягом трьох місяців звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. Грошова допомога з безробіття зазначеним категоріям громадян не може бути нижче мінімальної заробітної плати.Держава гарантує професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, з дотриманням таких вимог:- неможливості підібрати відповідну роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; - необхідності змінити кваліфікацію через відсутність роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина; - втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовкагромадян організовуються державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах і в організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних центрах за рахунок коштів Фонду зайнятості. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей. Джерелами доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві є: - внески роботодавців у розмірі від 0,2% до 13,8% величини фонду оплати праці (залежно від рівня професійного ризику);- штрафні санкції за порушення законодавства з охорони праці;- добровільні внески;- інші надходження. Кошти фонду направляються на: - фінансування профілактичних заходів по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; - відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом; - виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання;- надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.Крім вище перерахованих державних цільових фондів, які є позабюджетними, в Україні функціонує також низка інших цільових фондів, зокрема: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд України, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд охорони навколишнього природного середовища тощо.

15.2.Доходи державного бюджету та їх класифікація. Доходи бюджету – це частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади і управління.Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів бюджету належать усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки та гранти.Відповідно до розділу І Бюджетної класифікації «Класифікація доходів бюджету» до податкових надходжень віднесені:а) податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств);б) податки на власність в) збори за спеціальне використання природних ресурсів,г) внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість; акцизний збір з вироблених в України товарів),д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито; кошти, отримані за здійснення консульських дій; інші надходження);е) інші податки. До неподаткових надходжень відносяться: а) доходи від власності та підприємницької діяльності.б)адмін.збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу,в)надходження від штрафів та фін. санкцій,г)інші неподаткові надходження. Доходи від операцій з капіталом склад. шляхом акумуляції: надходжень від продажу основного капіталу, надходжень від реалізації держ. запасів товарів, надх. від продажу землі та нематеріальних активів, податків на фін. операції та операції з капіталом. Трансферти визначаються Кодексом як кошти, одержані від інших органів держ. влади, органів влади АРК,органів місцевого самоврядування, ін.. держав або міжн-х організаційна безоплатній та безповоротній основі.Тренсферти існують в Україні в 2 формах:дотація вирівнювання та субвенція. До складу офіційних трансфертів Бюджетною класифікацією віднесено: офіційні трансферти від органів держ.управління (дотації, субвенції),кошти від урядів зарубіжних країн, кошти з ншої частини бюджету(із заг. фонду в бюджет розвитку).

16.1.Фінанансова політика держави Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства. Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрямки формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. Найважливіша мета фінансової політики – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегія – це основні напрямки використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення податкової системи, надання пільг окремим платникам податків, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.Фінансову політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).Поточна фінансова політика пов’язана з оперативним регулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними.

Перспективна фінансова політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу. Стратегічні завдання фінансової політики найчастіше пов’язують зі структурними змінами у фінансовій системі та фінансовому механізмі загалом.Часовий період фінансової політики визначає способи та методи її реалізації. Їх регулюючий зміст пов’язаний з вибором одного з трьох основних напрямків фінансової політики: економічного розвитку, стабілізації чи обмеження ділової активності.Під політикою економічного розвитку розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валового внутрішнього продукту та підвищення рівня зайнятості населення.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП (ВНП) з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення.

Реалізація цієї політики може здійснюватись трьома основними способами — зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики «дешевих грошей». Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП характеризує прямий державний вплив на основі бюджетного фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування забезпечує збільшення маси внутрішніх фінансових ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів. Політика стабілізації – це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні.Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва за стабільності цін. Її реалізація засновується на стабільних обсягах фінансових ресурсів, сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Вона, у свою чергу, може мати два різновиди, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший — це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий — це політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальне спрямування. Політика обмеження ділової активності - це системастримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реальних обсягів ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди економічного піднесення для того, щоб запобігти кризі перевиробництва. Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва та недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється тими самими основними способами, що й політика економічного розвитку, тільки у зворотному напрямі — скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення високих процентних ставок за кредитами.

Поиск по сайту: