Про єдність душі і тіла

Фома Аквінський (1225-1274) є визначним представником середньовічної філософії та теології. Завдяки Аквінському довершене теологічне католицьке віровчення та здійснена систематизація схоластики. Створив філософську працю “Сумма теології”. Уперше поєднав філософію з християнською вірою та використав її для розвитку теології. Вчення про людину Фоми Аквінського грунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна і не субстанціальна, вона отримує свою завершеність тільки через зв'язки з тілом. Особистість для Фоми Аквінського є найблагороднішою у всій розумній природі. За Ф.Аквінським розум вищий від волі, але любов до бога набагато важливіша за пізнання його.

Декартівське розуміння проблеми душі і тіла започаткувало дилему Нового часу, вирішення якої, з одного боку, призвело до окказіоналізму, з іншого, - до спінозівського пантеїзму та юмівського емпіричного скептицизму, який заперечував усяке згадування про субстанцію.

Г. Лейбніц, враховуючи декартівський дуалізм,а також локківський скептицизм стосовно існування особливої духовної субстанції, в „наперед установленій гармонії" шукає рецепт координації самостійно діючих субстанцій – тіла та душі. Їх дії апріорно взаємообумовлені так, що знаходяться в гармонії одне з одним, а єдність та порядок усього світу завдяки цій гармонії не підлягає сумніву. Душа й тіло, за Г. Лейбніцем, - кореспондуючі, а не взаємодіючі один з одним феномени.

8. Цілковито новаторська творчість філософів XVII ст. проявила себе в поєднанні філософії людини (зокрема, проблеми взаємозв'язку душі й тіла) з науками про природу, які почали розвиватися. Водночас філософами Нового часу (зокрема, Р. Декартом, Г. Лейбніцем) були започатковані основи деяких природничих напрямків, які вивчали людину. Були розроблені методи редукування функцій людського тіла до „машиноподібних" дій. Це має певне наукове значення і нині. Відтоді на філософські дослідження взаємозв'язку душі і тіла стали впливати евристичні еталони природничо-наукової культури, зорієнтовані на об'єктивне, доказове дослідження, на перевірку здобутих тверджень та їх зв'язок з найбільш успішними тогочасними галузями людського знання. Філософія Нового часу виконувала функції теоретико-методологічного узагальнення, стимулювання природничо-наукового дослідження взаємозв'язку душі і тіла. Водночас, внаслідок прагнення використання принципів механіки у філософії людини, виникла також і „фізична" філософія людини. При реалізації цього прагнення філософи (Ф. Бекон, Р. Декарт, Г. Лейбніц та інші) провели ряд цікавих і перспективних досліджень (зокрема, вивчення механізмів функціонування людських почуттів). Логіка проблем,що досліджувалась після „вичерпування" можливостей фізичних (механічних) засобів пояснення вимагала від дослідників переходу на інші, нефізичні рівні аналізу взаємозв'язку душі і тіла. Це також можна вважати цінним результатом, який стимулював подальше теоретичне та експериментальне дослідження людини.

Поиск по сайту: