Характеристика філософських шкіл давньої Індії

Історичні типи світогляду

Історичні типи світогляду:

-міфологія;

-релігія;

-філософія.

Міфологія – форма суспільної свідомості,характерна для первинного суспільства.

Релігія – форма світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи.

Філософія – любов до мудрості. Для фил. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання,логіч. аналіз почали витісняти фантаст. сюжети.

У світогляду людей завжди існував в певних історичних типах: міфології, релігії, філософії. Першим історичним типом світогляду була міфологія. Це цілісна, універсальна форма суспільної свідомості первісного суспільства, в якій злиті воєдино фантазії та реальність. Міфологічна свідомість відрізняється трьома характерними рисами: символізмом, синкретизмом та прозорістю.

Наступним історичним типом світогляду є релігія. В релігійній свідомості, як і в міфології, духовно-практичне освоєння світу здійснюється через його подвоєння на священний (сакральний) та земний (профанний). Однак примітивний символізм міфу замінюється складною, часом витонченою системою образів та символів, в якій суттєву роль відіграють вже теоретичні, понятійні схеми. Крім цього, релігія вже не може спиратися і на принцип прозорості. Йому на зміну приходить принцип віри як психологічний механізм приведення у відповідність релігійного світогляду навколишній дійсності. Істини релігії не молена аналізувати розумом, вони або приймаються серцем людини або не приймаються.

Третім історичним типом світогляду є: філософія. Це теоретична частина або, точніше, теоретичне ядро світогляду, (на відміну від релігії, яка охоплює чуттєво-емоційний шар світогляду). Період становлення філософії приходиться найперше на давньогрецький світ. Торгівля з більш давніми цивілізаціями (наприклад, з Єгиптом) привела до взаємопроникнення культур, світоглядних систем, а значить, і до множинності світоглядів. Виникла нова ситуація — ситуація свобідного вибору та духовного самовизначення. Відправною точкою, основою такого типу світоглядного вибору стала раціональність, розумна аргументація. Ті, хто віддавав перевагу розуму в свободно-му пошуку світоглядних рішень, стали називатися філософами (вільними любителями мудрості).

Характеристика філософських шкіл давньої Індії.

Особливістю староіндійської філософської школи міманси є те, що вона визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у створенні цього світу.

Міманса, виступаючи суперником буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, або ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Міманса вважає, що світ у цілому вічний і незмінний, він не має ні початку, ні кінця, хоча окремі речі в ньому здатні змінюватися, виникати і гинути. Визнаючи багатоманітність світу, міманса зводить її до декількох категорій, зокрема до такої, як субстанція. Субстанція (у розумінні міманси) - це основа всіх якостей, що існує у дев'яти модифікаціях:

земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа (Атман), розум, час і простір.

У вирішенні проблеми пізнання міманса стоїть на позиціях сенсуалізму.

На особливу увагу заслуговує вчення міманси щодо зв'язку мови і мислення, слова і його значення. Міманса розрізняє вічні, незмінні звукові субстрати, слова і їх конкретні фонетичні вирази, здатні модифікуватись і змінюватись під впливом людини.

Стародавня індійська філософська школа веданта яскраво представляє об'єктивноідеалістичну систему. Веданта бере свій початок у вченнях Упанішад. Основою веданти є обгрунтування існування Брахмана (Бога), який є кінечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з Брахманом і його емпіричним втіленням. Брахман характеризується як єдність буття, свідомості і раю. Реальний світ - це сам Брахман у своєму емпіричному прояві.

У більш пізньому своєму прояві веданта визнає за тілом і душею реальність їх існування.

Філософська школа Стародавньої Індії вайшешика характеризується насамперед тим, що вона найбільш тісно (на відміну від усіх інших староіндійських філософських систем) пов'язана з природни чонауковими уявленнями тодішнього суспільства. Школа вайшешика займалась подальшою розробкою таких традиційних ідей філософії Стародавньої Індії: 1) розуміння світу як поєднання фізичних елементів - землі, води, світла, повітря і т.д.; 2) уявлення, що всі предмети і явища дійсності (включно із свідомістю і мисленням) є продуктами первинних атомів.

Вчення школи вайшешика про атоми грунтується на основі математичної теорії про нескінченно малі. За вченням вайшешика, все існуюче обіймають сім категорій: субстанція, якість, дія, загальне, особливе, притаманне, заперечення, або небуття. Основною категорією є субстанція, яка виявляє сутність речі.

Свою теорію пізнання вайшешика будує на базі ідеї, що предметом пізнання є об'єктивно існуючий світ. Він пізнається через сприйняття, висновок, пам'ять та інтуїцію.

Оригінальність філософської школи н'яя виявляється в тому, що вона є вершиною староіндійської логіки і теорії пізнання.

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 pp. до н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди - стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять "саліхіти" - чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань, що частково перемежаються прозою. Брахмани - це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. Упанішади - завершальний етап у розвитку Вед.

Поиск по сайту: