Проблема субстанції і свобода в філософських вченнях

Субстанція — це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового часу намагаються переосмислити та конкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання. Одним з перших таку спробу зробив Р.Декарт, роз'єднавши Єдине на дві самостійні субстанції: природу, матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом — протяжність та мислення. Для Декарта природа — це величезний механізм, вся якісна багатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічних відношень, а всі закономірності — до законів механіки. Друга самостійна субстанція — особлива, духовна — мислення. Декарт вважає, що матерія мислити не може, а між тим, мислення існує без сумніву і з самоочевидністю, отже, має існувати і відповідна субстанція. В підході до проблеми субстанції філософія Декарта має дуалістичний характер, складається з матеріалістичної фізики як вчення про матеріальну протяжну субстанцію та ідеалістичної психології як вчення про духовну мислячу субстанцію. Зв'язуючою ланкою між цими двома незалежними самостійними субстанціями є Бог, який вносить у природу рух і забезпечує інваріантність усіх її законів.

Важливе місце посідає вчення про субстанцію також у творчості Б.Спінози, яке має пантеїстичний характер. Субстанція, на його думку, єдина, вона є Богом, що співпадає з Природою, а атрибутами її є протяжність та мислення. Субстанція — це єдність Бога і Природи, єдність природи, що творить, і природи створеної. Бог — це універсальна причина світу, завдяки його нерозривній єдності з Природою. Природа є причиною самої себе (causa sui). Визначивши як основну властивість субстанціїприроди самопричинність (causa sui), Спіноза на цій основі виводить усі інші її властивості: вічність, безкінечність, неділимість, єдність і т.д. Субстанція єдина, проте вона виявляє свою єдність через атрибути, тобто необхідні прояви, яких, на думку Спінози, безкінечна кількість, але ми знаємо самоочевидно два — протяжність і мислення. Крім атрибутів, субстанція має також модуси, які, на відміну від атрибутів, характеризуються не необхідністю, а тільки можливістю існування. Той чи інший модус субстанції може існувати, а може і не існувати. Основними модусами субстанції, на його думку, є рух і спокій, які визначають багатоманітність світу.

Субстанцію та її атрибути Спіноза називає природою, що творить, природою творчою, продуктивною, а модуси — природою створеною. Продуктивна природа є причиною окремих речей, джерелом безкінечної дії і творчості, виражає єдність речей, а створена — джерелом багатоманітності. Але і єдність, і багатоманітність є невід'ємними характеристиками єдиної природи — субстанції, тотожної Богові. Завдяки ж пізнанню природи світу та своєї власної природи людина стає вільною, має свободу. Свободу Спіноза розуміє як дію лише за необхідністю власної природи, без будьякого примусу зовні. Свобода протиставляється не необхідності, а примусу. Сама ж необхідність може бути як примусовою, так і вільною. Природа в цілому як субстанція співрівна Богу, як причина самої себе (causa sui) є свободою. Людина ж лише в тому випадку має свободу, коли діє за необхідністю своєї власної природи, без примусу, коли навчається підкоряти свої пристрасті розуму. А для цього необхідно пізнати свою природу. Свобода збігається з пізнанням необхідного в своїй природі. Свобода — це пізнана необхідність.

15.)

1.)Ф. Бекон (1561—1626 рр.) — родоначальник нової форми англійського матеріалізму і всієї тогочасної експериментальної на-

уки. Саме він сформулював поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей. Матерія, за Беконом, перебуває у русі, під яким він розумів активну внутрішню силу, «напругу» матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та інших філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином абсолютний спокій перетворюється на рух, і навпаки?

Ф. Бекон обґрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритетність індуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктив­ного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального знання про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему «ідолів», тобто видимих і невидимих перешкод у процесі пізнання істини (ідоли роду, печери, театру та ринкової площі).

У його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм «Знання — сила» виражав ідею високої ролі експериментальної науки, яка дає людині практичну користь.

Бекон не заперечував існування Бога. Він визнавав, що Бог створив світ, але згодом перестав втручатися у його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і земної.

Сімнадцяте століття відкриває наступний період у розвитку філософії, який прийнято називати філософією Нового часу. Період XVI-XVII ст. - це період зародження і становлення капіталістичних виробничих відносин. У XVI ст. відбувається буржуазна революція в Нідерландах, у XVII ст. буржуазна революція розгортається в Англії, найбільш розвинутій у промисловому відношенні країні. Нарешті, французька буржуазна революція (1789-1794). Селянська війна в Німеччині, повстання під керівництвом Роберта Кета в Англії та інші виступи народних мас прискорюють процес розкладу феодальних відносин, змінюють становище церкви в суспільстві. І тільки в XVII ст. духовна диктатура церкви була підірвана.

Розвиток нового буржуазного суспільства породжує зміни не тільки в економіці, політиці і соціальних відносинах, він змінює свідомість людей. Найважливішим фактором такої зміни є наука, перш за все експериментально-математичне природознавство, яке започаткувалось у XVII ст. Не випадково XVII ст. називають епохою наукової революції. У XVII ст. поділ праці в промисловості викликає необхідність раціоналізації промислових процесів і, як наслідок, розвиток науки, яка могла б цю раціоналізацію стимулювати.

Розвиток науки Нового часу, соціальні перетворення, які були пов'язані з розкладанням феодальних суспільних відносин, а також послаблення впливу церкви зумовили нову орієнтацію філософії. Якщо в середні віки філософія виступала в союзі з богослов'ям, в епоху Відродження - з мистецтвом та гуманістичними знаннями, то тепер вона головним чином спирається на науку.

У кінці XVII ст. та в першій половині XVIII ст. в Західній Європі формуються прогресивні напрями у філософії, що були пов'язані з досягненнями природознавства і ворожі середньовічній схоластиці.

Щоб зрозуміти проблеми, які розглядає філософія XVII ст., потрібно звернути увагу, по-перше, на специфіку нового типу науки - експериментально-математичного природознавства, основи якого закладаються в цей період; по-друге, на те, що оскільки наука посідає провідне місце у світогляді епохи, то у філософії на перше місце виходять проблеми теорії пізнання (гносеології), особливо проблема наукового методу. Вже в епоху Відродження середньовічну схоластичну освіченість піддавали постійній критиці. Ця критика ще більш гострою стає у XVII ст., але незважаючи на це, хоч і в новій формі, продовжується середньовічна полеміка між двома течіями філософії: номіналізмом, який спирається на досвід, та реалізмом, який абсолютизує розум. Ці два напрями у XVII ст. трансформуються в емпіризм та раціоналізм.

Таким чином, варто зазначити, що філософія Нового часу обумовлена, по-перше, розвитком капіталізму (Нідерландська буржуазна революція 1566-1609 рр. і Англійська буржуазна революція 1640-1688 рр.); по-друге, розвитком експериментально-математичного природознавства, а також, по-третє, послабленням впливу церкви.

Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626).

За політичними поглядами він був ідеологом буржуазії. Основні філософські погляди Бекона викладені в працях "Досліди, або повчання моральні і політичні" (1597), "Новий органон наук" (1620), "Про гідність і примноження наук" (1623) та "Нова Атлантида" (видана посмертно в 1627 р.) При дворі Якова і Стюарта Бекон зробив кар'єру, став лордом-канцлером, одержав титул віконта.

Бекон рішуче виступив проти релігійно-ідеалістичного світогляду, схоластичної філософії, відірваної від життя. Він називав схоластику неплідною, "як присвячену Богу монахиню, замість плодів вона приносить чортополох та колючки суперечок та непогоджень".

Як і більшість мислителів Нового часу, він вважав, що завдання філософії - створити новий метод наукового пізнання, переосмислити завдання науки. Союз філософії з природознавством він називав "весільним храмом Духа та Всесвіту", і побажання на такому весіллі полягають у тому, щоб з'явились засоби допомоги для людства в цілому і винахідників у їх дослідній праці. Мету наукового пізнання він вбачає у принесенні користі людству. На відміну від тих, хто бачив у науці самоціль, Бекон підкреслював, що наука має служити практиці і тільки в цьому знаходити своє виправдання. Завдання науки полягає в поглибленні влади людини над природою. Об'єктом науки є природа, а її мета - перетворити природу в царство людини. Наука - засіб, а не мета сама по собі, її місія полягає в тому, щоб пізнати причинний зв'язок природних явищ задля їх використання на користь людства. Бекону належить відомий афоризм "Знання - сила", в якому відобразилася направленість науки. Він вказував, що "правильно знати - це знати опосередковано причинами", і закликав застосовувати такі нові методи пізнання, як індукція, дедукція, експеримент.

Розглядаючи історію науки, Ф. Бекон установив, що в ній виразно простежуються два шляхи пізнання: догматичний та емпіричний. Він показує, що вчений, який дотримується догматичного методу, нагадує павука, який тче павутину із самого себе, створює умовиводи, відірвані від життя. Вчений, який додержується емпіричного методу, намагаючись накопичити максимум фактів, нагадує мурашку, яка нерозсудливо тягне до мурашника все, що трапляється на її шляху. Істинний метод пізнання полягає в розумовій переробці матеріалів, які дає досвід. Учений, який дотримується такого методу, нагадує бджолу, яка збирає солодкі соки із квітів і переробляє їх на мед. Таким чином, Бекон намагався уникнути крайнощів емпіризму та раціоналізму.

Для того щоб оволодіти природою і поставити її на слугування людині, необхідно, на думку англійського філософа, змінити наукові методи дослідження. В середні віки та в епоху античності наука, говорив він, користувалася головним чином дедуктивним методом, за яким думка рухається від загальних положень до конкретних висновків. Такий метод, на думку Бекона, мало придатний до пізнання. природи.

Усяке пізнання і усякий винахід повинні спиратися на досвід, тобто повинні рухатися від вивчення поодиноких фактів до загальних положень. Такий метод має назву індуктивного. Індукція - форма умовиводу, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення. Найпростішим випадком індуктивного методу є повна індукція, коли перераховуються всі предмети даного класу і виявляються притаманні їм властивості. У науці роль повної індукції не дуже велика. Частіше звертаються до неповної індукції, коли на основі спостережень кінцевого числа фактів роблять загальний висновок відносно всього класу даних явищ. Бекон вважав за необхідне шукати не тільки факти, які підтверджують даний висновок, а й ті, що його заперечують. Варто зазначити, що англійський філософ надмірно акцентував роль емпіричного методу дослідження, недооцінивши при цьому роль раціонального початку у пізнанні.

Бекон закликав звільнити знання від теології і схоластики. Він зазначав, що "Бог створив людський розум подібним до дзеркала, здатного відбити увесь Всесвіт". Звідси випливає його механічне по суті уявлення про істину як "точне" віддзеркалювання предметів і процесів природи і про помилку - як створення дзеркальної "копії" внаслідок впливу різноманітних зовнішніх причин, які він називає "ідолами" або "привидами".

Привиди бувають чотирьох видів: роду, печери, площі, театру

¦ "Привиди роду" - це спотворення, які пов'язані з тим, що людина прикладає до природи речей свою власну природу. Ці спотворення пов'язані з недосконалістю людського розуму.

¦ Спотворення, котрі залежать від індивідуальних особливостей кожної людини, різного рівня знань та світогляду, Бекон називає "привидами печери".

¦ До "привидів площі" належать спотворення, що викликані невірним використанням слів, некритичним відношенням до неточної термінології. Бекон вимагав точності і визначеності значення і змісту наукових і філософських термінів.

¦ "Привиди театру", за Беконом, - це помилкові теорії, що ваблять людей, як і театральні вистави, багатим вбранням, зовнішніми принадами. Вони породжуються сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції.

Бекон створив вчення про матерію та її рух. Він розглядав рух як невід'ємну властивість матерії. Матерія вічна, вона першопричина всього сущого. Він висловив думку про постійність кількості матерії. Матерії, на думку засновника експериментальної науки, притаманна "напруженість", внутрішня сила. Він припускав існування в ній "чуттєвої" душі. Бекон вважав світ об'єктивно існуючим, припускав існування форм, які складають джерела "натур". "Одне і те ж є форма тепла і форма світла". Віддаючи данину алхімії, він вказував, що "знайшовши форму, яка створює властивості золота, можна прикласти цю форму до срібла і отримати золото". Таку науку він називав "натуральною магією".

Звичайно, філософська концепція Бекона була непослідовною. Він вважав, що наука і релігія сумісні, повинні мирно співіснувати, не втручаючись у справи одна одної. Оскільки душа людини походить від "Божого дихання", то про неї повинна піклуватися тільки релігія. Він дав класифікацію наук. Історія та досвід засновують натуральну історію, на ній базується фізика, потім філософія, а на вершині цієї ієрархії - Бог.

Бекон виступав за сильну централізовану державу, де торгівля, купці є "головною артерією" політичного тіла. Народ він вважав джерелом "смути", непорозумінь, а тому закликав застосовувати "кровопускання" і "навіювання нездійсненних надій", щоб заспокоїти народ. Війну він сприймав як необхідну вправу політичного тіла, як фізичну зарядку для держави.

Значення філософії Ф. Бекона полягає, перш за все, у критиці спекулятивного споглядацького підходу до світу, характерного для середньовічної схоластики. Врешті-решт його навіть можна розглядати як ідеолога і піонера сучасної індустріальної ери і культу науки.

Видатним представником англійського матеріалізму XVII ст. був Томас Гоббс (1588-1679). У своїх творах "Про громадянина" (1642), "Левіафан" (1651), "Про тіло" (1655), "Про людину" (1658) він виступає проти теології, схоластики, псевдонаук. Його філософія складається з матеріалістичної онтології, номіналістично-емпіричної гносеології і теорії

На перший план у філософії Гоббс висуває механістичне тлумачення реальності, він заперечує існування першоматерії. На

2.)ГОББС Йдучи за Беконом, Гоббс вважав, що підґрунтям пізнання є чуттєве сприйняття. Але, як і Бекон, Гоббс також не зміг зрозуміти діалектику чуттєвого та раціонального пізнання, відриваючи чуття від теоретичного мислення, індукцію - від дедукції.

Гоббс - один з перших філософів, котрий відмітив роль мови і слова у процесі пізнання. За їх допомогою відновлюємо в пам'яті забуті думки, здійснюємо обмін думками. Продовжуючи розвивати номіналізм, він відзначав, що у пам'яті спливає "позначка", "знак", які потім оформлюються як слово, символ.

У філософських поглядах Гоббса значне місце посідає вчення про суспільні явища, зокрема про державу. Він показав, що держава не витвір Бога, а продукт свідомої діяльності людей.

Вихідним моментом міркувань Гоббса про суспільний устрій і державу є "природний стан людей". До виникнення суспільства це була війна всіх проти всіх. У цій війні не може бути переможців. Вихід з неї Гоббс бачить в утворенні держави, заснованій на узгодженні інтересів. Держава - продукт суспільної угоди. Вона повинна забезпечити загальний мир і безпеку. Гоббс відкинув концепцію походження держави від Бога.

Благо народу - найвищий закон держави. Гоббс розробив двадцять законів, сутність яких зводиться до "золотого правила": "Не роби іншому того, що ти не хотів би, щоб вчинили стосовно тебе". Кращою формою державного правління мислитель вважав абсолютистську монархію. Держава - це чудовисько Левіафан. Усі люди тільки гвинтики цього штучного механізму, його раби. Звідси - безглуздість боротьби проти держави. Гоббс одним з перших у Новий час сформулював концепцію відчуження.

Вчений підкреслював егоїстичну природу людини. Підґрунтя людського життя - складна гра інтересів. Етика Гоббса має утилітаристський характер: словом "добро" позначається те, що людині корисно, подобається, а "зло" - протилежне поняття.

Поиск по сайту: