Індійські веди та їх тлумачення в брахманах та упанішадах

І в сучасній Індії джерелом мудрості вважаються «Веди» - збірники священних гімнів в честь арійських богів. Відомі 4 таких збірники. Найдревніший з них - «Рігведа» - відноситься до III, а частково і до кінця VI тис. до н.е. і складається з 10 книг і 1028 гімнів. Пізніше були складені «Самаведа» і «Яджурведа», що включають в себе співи і жертовні формули. Остання -«Атхарваведа» - містить магічні формули. До ведійської літератури відносять також різні коментарі до Веди, написані в більш пізній період.

Ведична література дає нам уявлення про релігію древніх аріїв. Вони вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: небо, повітря і земля. І боги, відповідно, ділилися на 3 групи. На початку I тис. до н.е. на основі ведизму і вірувань доарійського населення виникає брахманізм. Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити людей релігії. На зміну старим ведичним богам - Варуні, Індрі, Сур'ї - приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну - його охоронцем, а Шива - руйнівником.

Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара - «блукання», «переродження»), про «дхарму» - закон, моральний порядок і про «карму» - діяння людини, що визначають її становище. Сюди ж примикає і уявлення про «мокшу» - стан «ненароджуваності і невмирання». Всі ці релігійно-філософські переконання знайдуть своє відображення в пізнішому буддизмі і індуїзмі.

Брахманізм склав легенди про подвиги героїв Крішни і Рами, які лягли в основу древніх епічних поем - «Махабхарати» і «Рамаяни». Перша з них («Велика війна нащадків Бхарати») була складена, за переказами, мудрецем і співаком В'ясою і складається з 18 книг, що включають в себе 107 тисяч двовіршів. Це в 8 раз більше, ніж обсяг «Іліади» і «Одіссеї», разом взятих. Сюжетною основою епосу є боротьба за владу нащадків легендарного Бхарати - Пандавів і Кауравів. Але «Махабхарата» - не тільки літературний твір, вона є також законоповчальним трактатом і священною книгою. Особливо це торкається шостої її частини, названої «Бхагавадгіта» («Гімн бога»), що містить повчання Крішни. Гімни заторкують безлічі проблем загального характеру. «Рамаяна» («Оповідь про Раму») за розмірами поступається «Махабхараті», але відрізняється більшою стрункістю і образністю.

Упаніша́ди ^[1] (мн. від санскр. उपनिषद्, «одкровення», «те, що руйнує невігластво»^[2]) — давньоіндійські релігійно-філософські брахманські тексти. Центральною темою є концепція єдності атмана — «я», «душі» й абсолютного духа — Брахмана. Написані в різний час (від VII—III ст. до н. д. до XIV—XV ст. н. д.), різними авторами. Упанішади є частиною індійських священних текстів шруті (почуте), і складені у вигляді діалогу учителя з учнем в якому вчитель пояснює суть Вед.

Загальна кількість упанішад невідома. Існує легенда, що їх 1180 (за кількістю ведичних шкіл). Найповнішою збіркою Упанішад є Муктіка (звільнення), що складається з 108 упанішад. 10 з них стосуються Рігведи, 51 — Яджурведи, 16 — Самаведи і 31 — Атхарваведи.

«Головними» вважаються 11 найдавніших упанішад, що були коментовані Шанкарою

Брахмани - частина індуїстських священних текстів шруті, коментарі до чотирьох Вед, в яких описується правильне виконання обрядів.

Кожна із ведичних шкіл мала свої власні брахмани. Кількість цих текстів у період Махаджанамапад невідома. На сьогодні збереглося 19 повних брахман, дві з яких пов'язані з Рігведою, шість із Яджурведою, десять із Самаведою, одна із Атхарваведою. Крім цього існують фрагменти інших брахман.

Брахмани дуже різняться за обсягом: від однієї сторінки до багатотомників.

Брахмани мали велике значення в розвитку індійської думки та індуїстської філософії. Вони були попередниками Веданти, індійського права, астрономії, геометрії, лінгвістики, поняття карми, поділу життя людини на стадії: брахмачар'я, ґріхастха, санньяса. В деяких із Брахман є розділи, які можна віднести до Араньяк чи Упанішад.

Мова, якими написані Брахмани, складає окремий етап ведичного санскриту, молодшого від санскриту Самхіт, але старшого від мови більшості сутр. Мову Брахман датують залізною добою, 9-им, 8-им, 7-им і подекуди 6-им століттям до початку нового літочислення. Історично це відповідає періоду становлення великих князівств Махаджанапади

Поиск по сайту: