Зміст цивільно-правового договору та його тлумачення

Зміст договору становлять умови, на яких він укладений. Слід підкреслити, що у новому ЦК міститься спеціальна стаття, присвяче-

на змісту договору. Йдеться про ст. 628, у якій умови, що становлять зміст договору, поділяються на два види, а саме: умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними; умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Перший вид умов договору можна йменувати ініціативними, а другий - обов'язковими. Оскільки, як уже зазначалося, з урахуван­ням свободи договору, сторони є вільними у визначенні його умов (ст. 627 ЦК), перевага віддається саме ініціативним умовам дого­вору. Що ж стосується обов'язкових умов, то ними с ті, які стосов­но окремих видів договору закріплені у актах цивільного законо­давства, положення котрих є обов'язковими для сторін з ураху­ванням вимог ст. 6 ЦК про співвідношення актів цивільного за­конодавства і договору. Йдеться про умови, що не можуть змінюва­тися сторонами через наявність у актах цивільного законодавства прямого застереження про це, а також про умови, обов'язковість яких випливає із змісту зазначених актів або із суті відносин між сторона­ми. Відповідно до вказаного існують дві базові моделі правового ре­гулювання договірних відносин - внутрішнє регулювання (саморегу­лювання) та зовнішнє (імперативне, державне) регулювання. Суть першої моделі полягає у тому, що сторони скористалися наданою їм можливістю саморегулювання і обмежили коло умов договору лише ініціативними умовами. Це може мати місце, коли акти цивільного законодавства щодо виду укладеного сторонами договору взагалі не передбачають кола обов'язкових умов, а також і тоді, коли такі умо­ви, хоча і передбачені, але не містять прямого застереження про не­можливість сторонам відступати від даних вимог. Суть другої моделі полягає у тому, що сторони відмовилися від наданої їм можливості саморегулювання і погодилися із зовнішнім (імперативним держав­ним) регулюванням договірних відносин. Безумовно, другою модел­лю охоплюється ситуація, коли акти цивільного законодавства щодо типу (виду) договору, який уклали сторони, не тільки передбачають коло обов'язкових умов, а й містять застереження про неможливість відступу від їх вимог.

Слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України, закріплюю­чи спеціальні правила про зміст договору, відтворює у ст. 638 також і правила, які містилися у ст. 153 ЦК 1963 p., спрямовані на виокрем­лення істотних умов договору. Суть такого виокремлення полягає у тому, що укладення договору пов'язується досягненням згоди між сторонами у потрібній у належних випадках формі саме стосовно цих умов. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення за новим ЦК умов договору, які складають його зміст (ст. 628), та істотних умов (ст. 638). Але вирішення даного питання є неможливим без встановлення сутності істотних умов, чинників, які обумовили необ­хідність їх виокремлення у ЦК 1963 р. та доцільність збереження їх у новому Цивільному кодексі.

Відповідно до ст. 153 ЦК 1963 p. істотними визнавалися умови до-

Розділ VIII

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР

говору, визначені такими за законом, або які були необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких, за заявою од­нієї із сторін, необхідним було досягнення згоди. Аналіз зазначеної норми давав підстави стверджувати, що істотні умови мали свою внутрішню диференціацію і охоплювали три групи умов, а саме: умо­ви, визнані такими законом; умови, які хоча у законі і не визнані іс­тотними, але є такими через їх необхідність для договорів даного ви­ду; умови, про включення яких до договору наполягає одна із сторін. Чинники, що обумовлювали склад істотних умов, майже не розгляда­лися дослідниками, хоча вони вказували не те, що при відсутності хо­ча б однієї з істотних умов договір вважається не укладеним¹, що ці умови формують договори в цілому та їх окремі типи (види), зокрема. Дані умови є необхідними і достатніми для того, щоб договір вважав­ся здатним породжувати права і обов'язки його сторін². Отже, сут­ність істотних умов полягає в їх обов'язковості для набуття догово­ром ознак юридичного факту. Саме обов'язковість є тією загальною ознакою, що має об'єднувати усі три види істотних умов. Але вини­кає питання: у чому саме полягає їх обов'язковість і чим зумовлена необхідність зазначених видів істотних умов?

На перший погляд, обов'язковість істотних умов завжди полягає у необхідності досягнення сторонами згоди щодо усіх їх видів. При­наймні, це випливає з буквального змісту ч. 1 ст. 153 ЦК 1963 p., ос­кільки за правилом, вміщеним у ній, договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди стосовно всіх істотних умовах. Але, згідно з ч. 2 цієї ж статті, згоду необхідно досягти тільки щодо третього виду істотних умов — тих, на необхідності яких наполягає одна із сторін. Що ж до істотних умов першого та другого виду, то во­ни визнавалися істотними, незалежно від волі сторін. І це невипадко­во. З огляду на те, що досягнення згоди знаходить прояв у домовлено­сті сторін, яка є результатом узгодженості їх волі, а, отже, у сторін при цьому має бути можливість вибору. Такої можливості щодо ви­бору переліку істотних умов першого і другого виду сторони не мали, оскільки зазначені умови або містилися у імперативних нормах, які за ЦК 1963 р. не могли змінюватися згодою сторін, або випливали із змісту саме таких норм. Тому дані умови визнавалися істотними за визначенням законодавця. При цьому не має принципового значення те, чим зумовлена обов'язковість істотних умов: згодою сторін на це, їх вимушеністю підкорятися імперативним вимогам закону або існу­ючому в державі правопорядку, оскільки незгода сторін з ними з будь-якого мотиву тягла однаковий наслідок - договір визнавався не-укладеним.

Відповідаючи на питання про те, чим була зумовлена необхідність

¹ Вільнянський С. І. Вказ. праця. - С 301.

² Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая. Общие по­
ложения. - Изд. второе. - М.: Статут, 1999. - С. 296.

диференціації істотних умов на зазначені види, слід вказати на їх по­в'язаність з домінуючими правовими засобами та панівним типом ре­гулювання цивільних відносин у період існування директивної (пла­нової) економіки.

Перший вид істотних умов безпосередньо пов'язаний з тим, що договори соціалістичних організацій (яким належав пріоритет у сфе­рі договірних відносин) мали своїм призначенням конкретизацію та забезпечення виконання народногосподарських планів¹. Саме через імперативні приписи (заборони, зобов'язування, санкції), обов'язкові для сторін договору, в умовах відсутності конкурентного середови­ща, забезпечувались публічні інтереси у цій сфері суспільних відно­син. Це повністю узгоджувалось з тими реаліями, які існували у той час у суспільстві. Йдеться про те, що відмова від об'єктивного поділу права на приватне і публічне та опублічення усіх суспільних відносин призвело до повної централізації державою усього суспільного життя через панування абсолютно зобов'язуючого типу регулювання су­спільних відносин. В економічній сфері дана централізація призвела до створення та функціонування економіки, що базувалася на монов-ласності, яка належала державі. Заборона приватної власності та під­приємництва унеможливлювали прояв у цій сфері будь-якої ініціати­ви окремої особи. У правовій сфері, де пануюче місце займала дер­жава з авторитарним режимом, майже єдиним регулятором суспіль­них відносин визнавалися нормативні приписи, що здебільшого мали імперативний характер. Роль же договору, як регулятора суспільних відносин, перш за все у сфері економіки, була принижена за рахунок підвищення ролі адміністративних (владних) актів, у тому числі актів планування. Про це красномовно свідчить ст. 152 ЦК 1963 p., згідно з якою зобов'язання, що виникало безпосередньо з акта планування на­родного господарства, визначалося останнім, а зміст договору, який укладався на підставі планового завдання, повинен був відповідати цьому завданню. Причому в останньому випадку імперативним чи­ном визначалося не тільки коло істотних умов першого виду, а й самі ці умови.

Необхідність другого виду істотних умов була зумовлена здебіль­шого тим, що ст. 4 ЦК 1963 p. визнавала підставою виникнення ци­вільних прав і обов'язків не тільки договори, передбачені законом (понайменовані договори), а й ті, що хоча і не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Крім того, необхідність цього виду умов пов'язана ще й з тим, що не для усіх понайменованих договорів закон прямо передбачав коло істотних умов. Названі два види істот­них умов обєднувало наступне. По-перше, останні, як вже зазначало­ся, генетично пов'язані з імперативними нормами. По-друге, вони пристосовані до зовнішнього (державного) регулювання суспільних

¹ Новицкий И. Б., Лущ Л. А. Общее учение об обязательстве. - М.: Госюриздат, 1950.-С 95.

96

Поиск по сайту: