Розділ ХП

•ШАИН Я. ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ПОСЛУГ

305

сягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК). Якщо до-гевір доручення має відплатний характер, то він належить до двосто­ронніх договорів.

З урахуванням того, що договір доручення є різновидом договорів про надання послуг, його предмет складає надання нематеріальних посередницьких послуг, які полягають у вчиненні однією особою від імені другої юридичних дій. Важливо відзначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК повірений має вчиняти не будь-які, а певні юридичні дії. У ст 1003 ЦК уперше конкретизується, що такі дії мають бути чітко визначені. Крім того, вони мають бути правомірними, конкрет­ними та здійсненними. Невиконання таких умов унеможливлює здійснення повіреним своїх обов'язків та може призвести до пору­шення прав довірителя. Для того, щоб уникнути непорозумінь остан­ній має конкретно визначити, які саме юридичні дії він доручає вико­нати повіреному і в якому обсязі - купити або продати річ чи інше майно, обміняти одну річ на іншу, передати майно на зберігання, одержати заробітну плату, кореспонденцію тощо. Він може визначи­ти коло контрагентів за договором, який буде вчинятися повіреним, спосіб та порядок здійснення ним дій. Довіритель може надати по­віреному виключне право вчиняти всі або частину юридичних дій, передбачених договором. У ньому можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦЮ. Таким чином, у межах часу та те­риторії, встановлених довірителем, виключне право діяти від його імені та в його інтересах має тільки особа, визначена у договорі як по­вірений. Разом із тим довіритель не може доручити іншій особі вчи­нення дій, які мають протиправний характер (наприклад, купівля-продаж речі, яка була вкрадена). Не може він і ставити завдання, які за своєю природою є нездійсненними (купівля жилого будинку, який не продається, продаж речі, яка не існує).

При здійсненні доручення повірений нерідко виконує цілу низку дій, які не є юридичними у тому сенсі, як це розуміється ч. 1 ст. 1000 ЦК, бо ці дії не спричиняють виникнення прав та обов'язків у довіри­теля. Наприклад, за договором купівлі-продажу повірений проводить маркетинг ринку товарів та переговори з потенційними продавцями, здійснює сертифікацію та прийомку товару, доставку його довірите­лю тощо Вказані дії лише супроводжують укладення договору купів­лі-продажу, тобто тієї дії, яка складає основний зміст договору дору­чення. Тому в цьому договорі вони мають не самостійне, а додаткове значення. У разі, коли одна особа замовляє іншій виконати такі дії без остаточного вчинення правочину (наприклад, маркетинг ринку пев­них товарів), то може йтися про договори підряду (виконання певних робіт) або надання послуг, але не про договір доручення. Однак при розрахунках між сторонами за договором доручення виконання по­віреним фактичних дій може впливати на розмір плати, яка йому на-

лежить, та обумовлювати необхідність відшкодування довірителем витрат, що виникли у повіреного у зв'язку з виконанням доручення.

Договір доручення опосередковує відносини представництва. То­му, як і в інших відносинах представництва, в даному разі виникає два види правового зв'язку - внутрішній та зовнішній. Перший зв'я­зок (внутрішні відносини) складається між довірителем та повіре­ним, а другий - власне представницький - між повіреним та третіми особами (зовнішні відносини). Ця особливість пояснює наявність двох видів правочинів, які опосередковують перший та другий вид юридичного зв'язку. Внутрішні відносини сторін опосередковуються договором доручення (двосторонній правочин), а зовнішні - видачею довіреності на здійснення певних юридичних дій (односторонній правочин).

Важливим є питання щодо співвідношення змісту договору дору­чення та довіреності. У новому ЦК, як видається, містяться певні неузгодженості стосовно цього. Відповідно до ст. 1003 ЦК дії, які на­лежить вчинити повіреному, мають бути визначені у договорі дору­чення або у виданій на підставі договору довіреності. З цього випли­ває, що зміст доручення може фіксуватися в одному з двох доку­ментів. Разом із тим, в ч. 1 ст. 1007 ЦК зазначено, що довіритель зо­бов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, без будь-яких винятків.

З цього можна зробити такі висновки. Якщо сторони уклали дого­вір доручення, то довіреність має видаватися довірителем на підставі цього договору, з урахуванням його змісту. При цьому розбіжностей щодо змісту доручення між договором та довіреністю бути не може, бо довіреність видається на вчинення дій, які передбачені договором. Проте не можна зовсім виключити можливість існування розбіжнос­тей між змістом договору та довіреності у разі, коли повірений не має можливості отримати від довірителя необхідних пояснень. Виходом із цього становища може бути виконання повіреним тих дій, характер та обсяг яких збігається у договорі та довіреності. Так, якщо в догово­рі доручення повноваження повіреного є більш обмеженими порівня­но з довіреністю, треба виходити з положень договору і, навпаки, якщо довіреність надає повіреному менше повноважень, ніж договір доручення, слід враховувати межі, встановлені довіреністю. Такий підхід найкраще захищає інтереси довірителя, не дає він підстав і до­вірителю пред'являти вимоги до повіреного з приводу того, що той діяв за межами наданих йому повноважень.

Слід враховувати і можливість існування представництва без до­віреності, на підставі лише договору доручення. Таку можливість від­кидати не можна, бо вона передбачена, наприклад, ч. З ст. 243 ЦК сто­совно комерційного представника. Якщо повірений діє без довірено­сті, то зміст доручення відображається тільки в договорі доручення.

Відповідно до ст. 1001 ЦК договір доручення може мати як стро­ковий, так і безстроковий характер. Вирішення питання щодо вста-

Поиск по сайту: