Загальна характеристика договору (предмет, форма, сторони)

управління майном у складі спадщини, якщо воно потребує вчинення фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному ста­ні (ч. 1 ст.1285 ЦК). Цей договір може укладатися також у випадку, коли власник майна не освідчений в його використанні належним чи­ном. Прикладом може слугувати одержання в спадщину підприєм­ства особою, яка не має досвіду і бажання займатися підприємниць­кою діяльністю. Договір управління надає можливість примножити свій капітал діями професійного управлінця або підтримати іншу особу - вигодонабувача тощо.

Характерним для цього договору є здійснення управління в інтере­сах власника або названої ним особи - вигодонабувача. Тому від управителя вимагаються добросовісність, турботливість, розумність як за дії в чужому інтересі. Однак ЦК не називає договір управління майном довірчим, незважаючи на те, що отримання таких повнова­жень, яких набуває управитель, очевидно обумовлює підвищену сту­пінь довіри між сторонами договору.

Укладенням такого договору замінюється або опосередковується реалізація правомочностей власника, визначених ст. 317 ЦК як права володіння, користування та розпоряджання його майном. Проте зосе­редження у управителя всіх трьох правомочностей не тягне за собою перехід до нього права власності на майно, що передане йому в управління. Тобто договір управління майном не опосередковує ви­никнення права власності у іншої особи (управителя) і не належить до групи договорів про передачу права власності на майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо). Обсяг повноважень щодо управління майном, особливо, що стосується розпоряджання ним, є або вужчим, ніж у власника, або хоч і тотожнім правомочностям власника, але контрольованим з боку останнього чи інших осіб (орга­ну опіки та піклування, нотаріуса). Тобто на відміну від власника, який здійснює право своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК), управитель реалізує свої повноваження залежно від волі власника або інших осіб.

Отже, на підставі договору управління майном між управителем і установником управління встановлюються зобов'язальні правовід­носини. Однак ст. 1029 ЦК передбачає й можливість виникнення на підставі цього договору права довірчої власності. Такі ж положення містить Закон України від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредиту­вання, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сер­тифікати», розділ V якого врегульовує відносини довірчої власності і управління іпотечними активами.

Відомо, що довірча власність набула широкого застосування в анг-ло-американському праві, яким випрацьювані відповідні засади й ме­ханізми і, що головне, відсутність у ньому традиційного для права України дуалістичного поділу цивільних правовідносин на речові та зобов'язальні. Внаслідок введення до законодавства України норм про довірчу власність складається нетипова правова конструкція,

якою охоплюються одночасно як зобов'язальні, так і речові відноси­ни. В ч. 2 ст. 1029 ЦК зазначається на можливість обрання того чи ін­шого варіанта відносин: або сторони договору управління майном домовляються про те, що вони залишаються між собою в зобов'я­зальних правовідносинах, або з укладенням цього договору відноси­ни між ними піддаються регулюванню нормами речового права.

Тому, виходячи з аналізу ст.1029 ЦК, можна змоделювати декіль­ка конструкцій правовідносин. Перша: договірні правовідносини, у яких перебувають сторони договору управління майном. Друга: дого­вір управління майном є юридичним фактом, на підставі якого відбу­вається перехід права власності на майно від установника управління майном до набувача (довірчого власника). З передачею майна (вико­нанням договору) цей договір припиняється і виникають речові від­носини - довірчої власності. Третя: речові відносини (довірчої влас­ності) існують паралельно з зобов'язальними відносинами (довірчого управління). Схожою є ситуація з регулюванням емфітевзису (гл. 33 ЦК) та суперфіцію (гл. 34 ЦК), які хоч і є речовими правами, але не тільки встановлюються на підставі договору, а й врегульовуються ним, тобто залишаються одночасно і зобов'язальними.

Договір управління майном належить до договорів про надання послуг, якими є здійснення прав власника стосовно переданого в управління майна. Цей договір схожий з договором про передачу майна в користування, наприклад, в оренду. Проте користування майном орендарем відрізняється від користування майном управите­лем, який його здійснює не для задоволення власних потреб в цьому майні, а задля інтересів установника управління або вигодонабувача. Інтерес управителя полягає не в доступі до майна, використанні його властивостей, а в отриманні оплати від виконання своїх функцій (на­приклад, виконанні моральних зобов'язань перед підопічним або ро­дичами померлого тощо).

Договір управління слід відмежовувати й від договорів комісії (ст. 1011 ЦК), доручення (ст. 1000 ЦК) та агентського договору, вре­гульованого в гл. 31 ГК. Так, якщо за договорами комісії та доручен­ня зобов'язана сторона виконує лише юридичні дії або вчиняє тільки правочини, то управитель майна, крім юридичних дій, здійснює будь-які фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК). Повірений за договорами до­ручення та агентським договором діє від імені довірителя, а управи­тель - від власного імені. Крім того, на відміну від названих догово­рів договір управління майном не можна вважати посередницьким.

Договір управління майном є двостороннім (оскільки права та обов'язки мають обидві його сторони); реальним (тому, що вважаєть­ся укладеним з передачею майна); за загальним правилом, оплатним (за визначенням, яке надається в ст. 1029 ЦК). Плата може бути у виг­ляді одноразової суми; визначених щомісячних виплат або утримань від доходів, що приносяться майном, переданим в управління; про­центів від таких доходів тощо. Проте не слід виключати й існування

Поиск по сайту: