Розділ VII. відношення, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумно­сті та справедливості, що є загальними засадами цивільного законо­давс

ЗОБОВ 'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

відношення, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумно­сті та справедливості, що є загальними засадами цивільного законо­давства.

По-друге, будь-яке грошове зобов'язання, виходячи з вимог ст. 99 Конституції України, має бути виражене у грошовій одиниці держа­ви - гривні, хоча сторони зобов'язання при цьому можуть визначати грошовий еквівалент такого зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). Виконання ж зобов'язання має відбуватися за загальним прави­лом у гривнях (ст. 533 ЦК).

По-третє, не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов (ст. 525 ЦК). Ця заборона сто­сується як боржника, так і кредитора. Винятки з даного правила мо­жуть встановлюватися договором або законом. Наприклад, підста­вою для односторонньої відмови від зобов'язання згідно зі ст. 615 ЦК може бути порушення зобов'язання однією із сторін, якщо це перед­бачено договором або законом.

Питання галузевої належності категорії «зобов'язання» та можли­вості існування немайнових зобов'язань у науці є дискусійними.

Ще за часів існування радянського права була висловлена думка про те, що категорія «зобов'язання» є, начебто, не цивільно-право­вою, а міжгалузевою, оскільки, як вважали її автори, існують трудові, фінансові, управлінські, господарські, внутрішньогосподарські та ін­ші зобов'язання¹. її критики слушно вказували на те, що зазначена ка­тегорія є виключно цивільно-правовою, оскільки зобов'язання опосе­редковують процес саме товарного переміщення (обороту) матері­альних благ від однієї особи до іншої. Але при цьому вони вважали, що погляд на зобов'язання як на міжгалузеву категорію був обумов­лений тим, що легальне поняття зобов'язання, закреплене у ст. 158 РРФСР 1964р.(ст. 151 ЦКУРСР 1963 p.), мало занадто загальний ха­рактер і під нього можна було підвести будь-яке відносне правовідно-шення². На нашу думку, зазначене легальне визначення зобов'язання було лише приводом для іншої дискусії, зумовленої різними погляда­ми науковців на систему радянського права і законодавства, чинни­ків, що їх обумовлюють, та місцем у них, так званого господарського права. По суті, наведене легальне визначення зобов'язання уявляєть­ся цілком прийнятним, оскільки, з одного боку, містить усі ознаки цього правового явища; і у будь-якого неупередженого дослідника не може виникати сумнів щодо його галузевої належності хоча б через те, що дане визначення поміщене у ЦК. З іншого - воно надає можли­вість у межах цивільних правовідносин відбити особливості зобов'я-

¹ Танчук И. А., Ефимович В. П., Абова Т. Е.. Хозяйственные обязательства. - М:
Юрид.лит., 1970.-С 17.

² Див.: Гражданское право: Учеб. - Изд. 3-е / Под ред. А. П. Сергеева и Ю. К. Тол­
стого. Часть 1. - М: Проспект, 199ff. - С. 484.

зань саме як специфічного виду останніх (їх майновий та відносний характер, закликаність боржника до активних дій, можливість упра-вомоченого суб'єкта вимагати певної поведінки від зобов'язаного суб'єкта). Не випадково, саме спираючись на це легальне визначення зобов'язання, дослідники¹ формулювали різні за змістом доктриналь-ні визначення цивільно-правових зобов'язань. Про прийнятність на­веденого легального визначення зобов'язання, вміщеного у ст. 151 ЦК 1963 p., свідчить і те, що у ст. 509 нового ЦК України воно відтво­рено майже без змін.

Питання галузевої належності зобов'язань у сучасних умовах на­буває суто практичного значення. Видавалось, що визнання об'єктив­ного характеру поділу права на приватне і публічне повинно мати на­слідки, зокрема, визнання й того, що кожна із зазначених сфер права характеризується власним методом, власними правовими засобами (категоріями) та принципами, які у сукупності створюють відповід­ний тип регулювання суспільних відносин та правовий режим, від­повідно, приватного і публічного права, що унеможливлює викорис­тання у вказаних сферах права не властивих їм правових засобів. З огляду на це, саме сфері приватного права, яка характеризується де­централізованим регулюванням на диспозитивних засадах усіх осо­бистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учас­ників, притаманний такий правовий засіб, яким є зобов'язання. Між тим не тільки окремі дослідники продовжують розглядати зобов'я­зання як міжгалузеве поняття (один з механізмів, що використовуєть­ся у різних галузях права)², а й намітилася тенденція використання правових засобів сфери приватного права, зокрема, у податковому за­конодавстві³, що може призвести до руйнування законодавства, яке діє у сфері приватного права⁴. Слід вказати, що навіть фахівці публіч­ного права вказують на некоректність застосування терміна «зобов'я­зання» до податкових відносин, побудованих на принципах влади і підпорядкування. Більш точним, як слушно вказує М. П. Кучерявен-ко, було б використання терміна «податковий обов'язок», що уза­гальнює всю систему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів⁵.

¹ Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - С. 6; Граждан­
ское право (вказ. підруч.). - С 484.

² Див.: Хозяйственное право: Учеб. / Под. ред. акад. В. К. Мамзутова. - К.: Юрин-
ком Интер, 2002. - С. 561.

³ Див., напр., Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платниками по­
датків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. //
Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 7. - Ст. 259.

⁴ Дет. про це див.-. М. М. Сібільов. Наслідки використання правових засобів сфери
приватного права при регулюванні публічно-правових відносин / Респуб. міжвід. наук,
зб. «Проблеми законності». - Харків, 2001. - С 55-61.

⁵ Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учеб. - Харьков: Легас, 2001. - С. 242.

10

Розділ VII

Обгрунтування у радянські часи неможливості існування зобов'я­зань немайнового характеру¹ було, на нашу думку, пов'язане з недо­оцінкою тоді ролі немаинових благ. До речі, слід вказати на те, що і у ті часи І. Б. Новицький вважав: змістом зобов'язання може бути пра­во вимоги вчинення будь-якої правомірної дії, що заслуговує на за­хист, підкреслюючи при цьому, що ніколи норми цивільних кодексів або інших актів цивільного законодавства не обмежували змісту зо­бов'язання ознакою лише його майнового характеру². В сучасних умовах можливість існування немаинових зобов'язань узгоджується, на нашу думку, з принципом свободи договору та новим поглядом на сутність і роль нематеріальних благ у цивільному обороті.

Багатоманітність зобов'язань зумовлює необхідність їх класи­фікації з використанням різних класифікаційних критеріїв.

Залежно від підстави виникнення зобов'язання поділяються на до­говірні і недоговірні.

Договірне зобов'язання - це відносне правовідношення між юри­дично рівними і майново самостійними особами, що виникає на під­ставі договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивіль­но-правових результатів майнового чи немайнового характеру, на­стання котрих відбувається у разі здійснення боржником певних ак­тивних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав та законних інтересів третіх осіб, які не є учасниками зазначено­го правовідношення.

Недоговірне зобов'язання - відносне правовідношення між юри­дично рівними і майново самостійними особами, що виникає на під­ставі або правомірних односторонніх дій особи (правочинів чи юри­дичних вчинків), або неправомірних дій особи, наслідки за якими настають незалежно чи, навіть, всупереч їх волі. На відміну від дого­вірних зобов'язань, зміст та наслідки недоговірних визначаються ім­перативними приписами актів цивільного законодавства, що не мо­жуть змінюватися стороною (сторонами) зобов'язання.

Залежно від характеру поведінки боржника зобов'язання поділяю­ться на зобов'язання з позитивним або негативним змістом.

За зобов'язанням з позитивним змістом боржник зобов'язаний вчинити певну дію на користь кредитора (наприклад, передати май­но, виконати роботу, надати послугу тощо).

За зобов'язанням з негативним змістом боржник зобов'язаний утримуватися від здійснення певної дії. Як уже зазначалося, такі зо­бов'язання як самостійні є нетиповими. Зазвичай, зобов'язання з не­гативним змістом супроводжує зобов'язання з позитивним змістом. Так, згідно зі ст. 942 ЦК зберігач за договором зберігання зобов'яза­ний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими

¹ Иоффе О. С Вказ. праця. - С 14-15.

² Новицкий И. Б., Лущ Л. А. Общее учение об обязательстве. - М.: Госюриздат,
1950.-С.56-60.

актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (активні дії). Одночасно зберігач, відповідно до вимог ст. 944 ЦК, без згоди поклажодавця має утримуватися від користування річчю, пере­даною йому на зберігання, та передачі її у користуванні іншій особі.

Залежно від концентрації прав і обов'язків суб'єктів зобов'язання останні поділяються на односторонні і взаємні.

у односторонніх зобов'язаннях одна сторона має тільки права, а друга - лише обов'язки, тоді як у взаємних зобов'язаннях кожна сто­рона має як права, так і обов'язки. Прикладом одностороннього зо­бов'язання є, зокрема, зобов'язання з позики, у якому позикодавець має одне тільки право вимагати повернути йому борг, а боржник має лише один обов'язок - повернути борг. Прикладом взаємного зобо­в'язання є зобов'язання з підряду, в якому підрядник зобов'язаний виконати певну роботу і має право вимагати її оплати замовником, а замовник зобов'язаний сплатити підряднику певну суму грошей і має право вимагати від нього виконання певної роботи.

Залежно від цільового призначення зобов'язання поділяються на головні та додаткові (акцесорні).

Додатковим (акцесорним) є зобов'язання, призначене для забез­печення виконання головного зобов'язання. Саме тому додаткові зобов'язання мають допоміжний характер, а їх юридична доля зале­жить від долі головного зобов'язання. До додаткових зобов'язань на­лежать зобов'язання з неустойки, поруки, застави, притримання та завдатку, які згідно зі ст. 546 ЦК можуть забезпечити виконання го­ловного зобов'язання¹. Наслідками акцесорного характеру цих зо­бов'язань є те, що, по-перше, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину (зобов'язання) щодо його забезпе­чення, якщо інше не встановлено ЦК (ч. 2 ст. 548 ЦК), а, по-друге, не­дійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання (ч. З ст. 548 ЦК).

З урахуванням предмета виконання виокремлюються однооб'єк-тні, альтернативні, факультативні та грошові зобов'язання².

Окремий вид складають зобов'язання особистого характеру, тобто зобов'язання, пов'язані з їх суб'єктами. Йдеться, наприклад, про зобо­в'язання письменника, науковця тощо створити за договором відповід­ний об'єкт права інтелектуальної власності на замовлення іншої сторо­ни (ст. 1112 ЦК). У такому зобов'язанні обов'язок боржника може вико­нуватися лише ним особисто і не може бути покладений на іншу особу, оскільки це протирічить суті даного зобов'язання (ст. 528 ЦК). За таки-

¹ Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання не є акцесорним зобов'я­
занням, оскільки відповідно до ст. 562 ЦК зобов'язання гаранта кредитором не зале­
жить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, ко­
ли у гаранти міститься посилання на основне зобов'язання. Дет. про це див. главу
даного підручника

² Дет. про це див. главу 31 даного підручника.

12

Розділ VII