ЗОБОВ 'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

пливає, має місце лише за згодою сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК). Однак, як виняток із загального правила, договором або законом може встанов­люватися інший порядок розірвання договору. Зокрема, у разі істот­ного порушення договору однією із сторін він може бути розірваний за рішенням суду. Істотним є таке порушення стороною договору, ко­ли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою по­збавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК). Розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї із сторін може мати місце і в інших випадках, встановлених до­говором або законом.

Зміна умов зобов'язання як правовий наслідок його порушен­ня. Зміна умов зобов'язання має місце, зокрема при припиненні зо­бов'язання переданням відступного (ст. 600 ЦК), коли змінюється предмет виконання зобов'язання, тобто замість визначеного у зобо­в'язанні предмета (річ, послуга, результат роботи тощо) кредиторові передаються гроші, інше майно тощо. Отже, має місце неналежне ви­конання зобов'язання з порушенням умов про предмет його виконан­ня, але за згодою сторін правовим наслідком такого порушення є не відповідальність, а зміна умов зобов'язання та його припинення.

Правові наслідки невиконання обов'язку передати річ, визна­чену індивідуальними ознаками. Передбачене ст. 620 ЦК право кредитора витребувати у боржника річ, визначену індивідуальними ознаками, та право вимагати її передання відповідно до умов зобов'я­зання є зобов'язально-правовим способом захисту кредитора, який не слід змішувати з віндикаційним позовом, що застосовується у ре­чових відносинах. Можливість вимагати передання речі, визначеної індивідуальними ознаками, випливає з її юридичної незамінності (ч. 1 ст. 184 ЦК), й, закономірно, породжує спеціальне правило, яке унеможливлює заміну виконання боржником обов'язку в натурі сплатою збитків та неустойки. Таке спонукання до реального вико­нання зобов'язання можливе, якщо його предметом є індивідуально визначена річ. Однак вважається, що у певних випадках застосування норми ст. 620 ЦК можливе й при виконанні зобов'язання, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками, зокрема, якщо вони були виділені та виокремлені (індивідуалізовані) сторонами або судом.

Разом з тим кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо остання пе­редана третій особі у власність або у користування. У разі, коли річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, - кредитор, котрий першим пред'явив позов (ч. 2 ст. 620 ЦК).

Виконання зобов'язання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК). Ви­конання зобов'язання за рахунок боржника забезпечує задоволення потреб кредитора шляхом реального виконання зобов'язання, як пра­вило, третьою особою, та відшкодування пов'язаних з таким вико-

нанням збитків кредитора за рахунок боржника. При цьому боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові необхідні витрати та збитки, пов'язані з необхідністю підшукання іншого виконавця роботи чи по­слуги, виконання роботи власними силами тощо.

§ 4. Відповідальність за порушення зобов'язання як правовий наслідок порушення зобов'язання

Як вказувалося у главі 14 1-го тому цього підручника, цивільно-правову відповідальність можна розглядати як застосування до правопорушника у разі вчинення ним протиправних дій або без­діяльності передбачених договором чи законом заходів державно­го примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов 'язків май­нового характеру (санкцій).

При з'ясуванні питання про цивільно-правову відповідальність са­ме як правового наслідку порушення зобов'язання слід: звернути го­ловну увагу на наступне. ЦК вперше закріпив легальну дефініцію вини як умови цивільно-правової відповідальності (ст. 614 ЦК), виз­начаючи її через обставини, що свідчать про її відсутність. Так, особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК). Отже, ви­на у цивільному праві - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запо­бігання заподіянню шкоди.

Відсутність вини, як правило, звільняє особу - порушника зобов'я­зання від відповідальності. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ч. 1 ст. 616 ЦК). Мова йде про ситуації, коли винним у порушенні зобов'язання є не тільки боржник, а й кре­дитор, тобто при наявності змішаної вини. Принцип змішаної вини полягає у тому, що при визначенні розміру відповідальності боржни­ка враховується й вина кредитора. Традиційно ЦК закріплює пре­зумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК). Що ж стосується вини кредитора, то її наявність повинна доводитися боржником.

Вина потерпілої особи (кредитора) враховується й у випадках, ко­ли боржник за законом або договором несе відповідальність незалеж­но від його вини. Поведінка кредитора може сприяти виникненню або збільшенню розміру збитків, завданих йому невиконанням зобо­в'язання (наприклад, невжиттям необхідних для даних обставин дій, відсутністю вказівки по розпорядженню своїм майном тощо). У цих випадках здійснюється перерозподіл відповідальності між боржни­ком і кредитором. При цьому суд відповідно зменшує розмір стягнен­ня з боржника, якщо порушення зобов'язання сталося з вини креди­тора, а також має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо вина кредитора (умисел або необереж­ність) сприяли збільшенню розміру завданих йому боржником збит-

Поиск по сайту: