АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ ХМ

Читайте также:
  1. Алфавіт, слова, ідентифікатори, роздільники, лексеми
  2. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ РОЗДІЛУ «ОХОРОНА ПРАЦІ»
  3. ВИРОБНИЧІ ПІДРОЗДІЛИ АРХІВУ ТА ОСНОВНІ АРХІВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
  4. Висновки по другому розділу
  5. Внутрішні підрозділи кожного із розділів
  6. Геноми майже всіх відомих РНК-вмісних вірусів – це лінійні молекули, які можна розділити на 3 групи.
  7. Дайте визначення поняття культура. На які дві великі частини можна його розділити? З яких елементів складається духовна культура?
  8. Діяльність окремих підрозділів та служб аеропорту
  9. Діяльність підрозділів ГУБОЗ у боротьбі з економічними злочинами
  10. До активу балансу входить розділ: Р1 необоротні активи, Р2 оборотні активи, Р3 витрати майбутніх періодів, р4 необоротні активи групи вибуття.
  11. До виконання розділу
  12. Другий розділ

НЕД0Г0ВІРН1 ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ


495


 


мірі між собою збігаються, оскільки вони виражають певну актив­ність, здійснювану суб'єктом права діяльність. Відмінність між ними полягає у тому, що рішення - це різновид активних дій, які здійсню­ються суб'єктами права (наприклад, державними органами чи орга­нами місцевого самоврядування, їх службовими чи посадовими осо­бами або відповідним органом юридичної особи тощо), підлягають відповідному зовнішньому оформленню, завдяки чому вони стають придатними для правозастосування. Неправомірними визнаються рішення, видані всупереч актам законодавства або з перевищенням меж повноважень, внаслідок яких піддаються ушкодженню належні іншим особам особисті немайнові та (або) майнові блага. У більшості випадків рішення приймаються органами влади, місцевого самовря­дування, юридичної особи, їх посадовими і службовими особами, ор­ганами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службо­вими особами.

Зовнішній вияв протиправної поведінки цілком можливий діями, вчинюваними і без їхнього спеціального оформлення (наприклад, знищення чужого майна, крадіжка тощо).

Протиправній дії як формі протиправної поведінки відповідає юри­дичний обов'язок утримуватися від здійснення посягань на встанов­лені нормами права заборони та на охоронювані законом суб'єктивні права інших осіб. При зазначеній формі протиправної поведінки осо­ба здійснює саме ту дію, яку не повинна була здійснювати. Цією дією порушується обов'язок, встановлений правовою забороною.

Як зазначав В. М. Горшеньов, реалізація правової заборони відбу­вається не тоді, коли вона порушена і викликала відповідну реакцію з боку органів держави або інших уповноважених суб'єктів, а коли лю­ди у повсякденному житті не вчинюють дії, поступки, стосовно яких в праві існують відповідні заборони1.

Навпаки, протиправній бездіяльності як формі протиправної по­ведінки відповідає юридичний обов'язок активної форми - вчинюва­ти суспільно необхідні дії. Якщо неправомірність дії полягає у тому, що особа проявляє заборонену поведінку, то при бездіяльності особа не вчинює дії, до якої ця особа була зобов'язана. Так, наприклад, без­діяльністю, що матиме неправомірний характер, буде поведінка ка­пітана судна у випадку, передбаченому ст. 59 Кодексу торговельного мореплавства України, коли він зобов'язаний, якщо це не створить серйозної загрози для судна і осіб, які перебувають на ньому: а) пода­ти допомогу будь-якій виявленій у морі особі, якій загрожує заги­бель; б) прямувати з найбільшою швидкістю на допомогу гинучим, якщо йому повідомлено, що вони потребують допомоги, і якщо на та­кі дії з його боку можна розумно розраховувати.

1 Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. - М., 1972. - С. 52-53.


Протиправність поведінки суб'єкта права, що обумовлює настан­ня на стороні потерпілого шкоди, виключається і відшкодуванню ця шкода не підлягає, якщо вона була завдана: а) при належному здійс­ненні особою своїх професійних обов'язків; б) при здійсненні права; в) за згодою самого потерпілого; г) у стані крайньої необхідності; д) передбаченим законом вилученням майна із володіння особи.

Здійснення певних професійних обов'язків, обумовлених служ­бовим становищем деяких фізичних осіб, інколи, дійсно, супровод­жується із завданням майнової шкоди. У таких випадках відповідна особа стає «уповноваженою на завдання шкоди». Так, наприклад, по­жежники зобов'язані гасити пожежу і водночас уповноважені знищу­вати майно, яке може сприяти розповсюдженню вогню.

Завдання шкоди при здійсненні прав визнається правомірним і завдана шкода не підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом. Найбільш яскравим прикладом цього є завдання шкоди при здійсненні особою права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були пе­ревищені її межі (ч. 1 ст.1169 ЦК). Завдання шкоди за межами необ­хідної оборони набуває характерної протиправної дії і шкода підля­гає відшкодуванню особою, яка її завдала1.

Не визнається протиправним завдання шкоди у випадках, передба­чених законом, за згодою самого потерпілого (наприклад, у разі до­норства крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин). У той же час фізична особа не може бути позбавлена життя (ч. 2 ст. 281 ЦК). Тому неправомірним визнається задоволення прохання хворої людини про прискорення її смерті будь-якими діями.

Правомірними визнаються дії, вчинені у стані крайньої необхід­ності (ст. 1 171 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 1171 ЦК стан крайньої не­обхідності означає ситуацію, коли шкода завдається особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної особи, якщо цю небез­пеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами. Понят­тя крайньої необхідності розкрите у названій статті. Воно в основ­ному збігається з ідентичним поняттям, визначеним у ст. 39 КК України. Однак, якщо кримінальна відповідальність за шкоду, завда­ну правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, не настає, то цивільний обов'язок з відшкодування цієї шкоди може бу­ти покладено на особу, яка її завдала. Крім того, на відміну від Кри­мінального Цивільний кодекс не обмежує кола дій, що підпадають під це поняття, умовою про неприпустимість перевищення меж край­ньої необхідності.

Що стосується правомірності завдання шкоди у разі передбачено­го законом вилучення майна із володіння його власника, то йдеть-

Див. § 3 цієї глави.



Розділ XVI


НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ



 


ся про застосування до особи позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкції за вчинення правопорушення (конфіска­ція) у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 354 ЦК). Зокрема, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корис­ливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально пе­редбачених в Особливій частині Кримінального кодексу. Вона поля­гає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ст. 59 КК).

Для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди наявність самої шкоди і протиправної поведїнки (дії, бездіяльності) матиме значення тільки тоді, якщо між ними існує зв'язок, що має назву при­чинного.

Причинний зв'язок - категорія філософська. Нею позначаються існуючі у природі і суспільстві явища, серед яких одні виступають причиною, а інші - наслідком цих причин. Юридична суть причин­ного зв'язку розкривається у самому законі і вона полягає у тому, що неправомірно завдана майнова та моральна шкода відшкодо­вується особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК). Звідси випливає, що з'ясувати і встановити причинний зв'язок завжди озна­чає дослідження того, наслідком чиєї саме поведінки (дії чи бездіяль­ності) стало ушкодження належних потерпілому і охоронюваних за­коном особистих немайнових, а також майнових благ, чиєю саме поведінкою викликані особисті немайнові чи майнові втрати потер­пілого. Від правильної відповіді на це питання залежатиме визначен­ня суб'єкта права, на якого тільки й може бути покладений обов'язок з відшкодування завданої його поведінкою шкоди.

Тому зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шко­дою має бути юридично значущим. Таким він може стати тільки то­ді, коли він вказуватиме на причетність до появи шкоди на стороні потерпілого дієздатного конкретного суб'єкта права. Наприклад, смерть фізичної особи може настати з різних причин і будь-коли з нею пов'язуються, щонайменше: а) витрати на поховання померлого та на спорудження надгробного пам'ятника; б) позбавлення непраце­здатних осіб одержуваного ними від померлого за його життя відпо­відного утримання; в) страждання осіб у зв'язку зі смертю рідної чи близької їм людини. Однак зазначені втрати, хоч і мали місце, але пи­тання стосовно їх компенсації не завжди може бути вирішене на ко­ристь осіб, що ці втрати понесли. Наприклад, без відшкодування за­лишатимуться втрати, викликані природною смертю фізичної особи.

Навпаки, якщо смерть стала наслідком неправомірної поведінки іншої особи, яка завдала потерпілому шкоди, вона підлягає відшко­дуванню за рахунок правопорушника (статті 1200-1202 ЦК).

Першочергове значення завжди має визначення прийомів вияв­лення юридично значущого причинного зв'язку, необхідного і дос­татнього для притягнення порушника до відповідальності. Для досяг­нення такої цілі у правозастосовчій практиці використовуються не


тільки юридичні знання і досвід юридичної практики, а й знання у сферах інших наук, висновки експертів тощо.

Особливістю причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і завданою шкодою є те, що інколи вона може скла­датися із декількох ланок, безпосередньо пов'язаних між собою в один ланцюжок. Так, наприклад, при відшкодуванні шкоди, завданої малолітньою особою, необхідно з'ясувати, чи існує зв'язок між зав­даною шкодою і поведінкою малолітньої особи, а також, чи існує зв'язок між поведінкою малолітньої особи і поведінкою осіб, зобо­в'язаних завдану шкоду відшкодувати (батьків, усиновлювачів, опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи). Адже останні можуть бути звільнені від обов'язку відшкодувати завдану малолітнім шкоду, якщо ними буде доведено, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малоліт­ньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

У будь-яких випадках причинний зв'язок між шкодою і неправо­мірною поведінкою відповідальної за цю шкоду особи є об'єктив­ною умовою, за наявності якої у сукупності з іншими можливе стяг­нення з відповідача відшкодування зазнаних потерпілим втрат. Тому буде завжди помилкою шукати причинний зв'язком між шкодою і виною правопорушника. Як об'єктивне явище, причинний зв'язок не залежить від волі та свідомості заподіювача шкоди. Навпаки, вина за­вжди перебуває в площині цієї волі

Таким чином, вина як умова виникнення обов'язку з відшкодуван­ня шкоди в обсязі «генерального делікту» є елементом, що має суб'єк­тивне значення.

Проблема вини у цивільному праві завжди була і залишається од­нією з найбільш актуальних, складних, а тому дискусійних. Тривалий час її понятійна суть визначалася як психічне ставлення особи до протиправної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. Таке визначення поняття вини мало загаль-ноправовий характер і таке її розуміння сприймалося більшістю до­слідників і правозастосовчою практикою безвідносно до того, в меж­ах якої правової сфери (приватно-правової чи публічно-правової) оцінювалась суб'єктивна сторона поведінки правопорушника. Таке визначення поняття винн здобуло закріплення у ст. 23 КК.

В цивілістичних дослідженнях останніх років уявлення про вину як про психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої законом як протиправної, та її наслідків викликало де­які сумніви. Наприклад, російський вчений В. В. Вітрянський визна­чення поняття вини в наведеній її трактовці оцінює як некорисне1, практично даремне. Вирішувати питання про вину та невинуватість

1 Див.: Брагинский М. И., Витрянский В. В. Вказ. праця. - С. 604.


49В


Розділ XVI


НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ


499


 


необхідно шляхом аналізу ставлення особи до своїх справ та обов'яз­ків1. Додамо, що концепція вини як психічного ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її шкідливих наслідків стає найбільш уразливою при її застосуванні до юридичної особи, відповідальної за завдану потерпілому шкоду. Досить важко, якщо взагалі можливо, оцінювати суб'єктивну сторону поведінки юридичної особи через призму її психічного ставлення до своїх дій (бездіяльності) і їх нега­тивних наслідків (наприклад, коли всупереч ст. 19 Закону «Про охо­рону праці»2, власник не організовує за свої кошти проведення попе­реднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких робо­тах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або та­ких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного медич­ного огляду осіб віком до 21 року, внаслідок чого своєчасно не вияв­лене професійне захворювання останніх набуває характеру невиліко-вуваного, а стан здоров'я працівника - невідновлюваним). У даному чи аналогічних інших випадках визначального значення набуватиме не саме психічне ставлення власника підприємства до виконання сво­го обов'язку, а наявність чи відсутність зовнішнього вияву його волі, спрямованої на виконання цього обов'язку (наприклад, наявність чи відсутність відповідного наказу, адресованого працівникам щодо проходження ними професійного медогляду, за невиконання якого власник набуває права притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності (ч. 2 ст. 19 Закону «Про охорону праці».

З об'єктивної сторони така бездіяльність роботодавця матиме про­типравний характер, а з суб'єктивної - характеризуватиметься від­сутністю залежного від повноважних органів юридичної особи зов­нішнього вияву її обов'язкової власної волі..

Те ж саме можна сказати і стосовно оцінки суб'єктивної (вольової) сторони поведінки фізичної особи. її психічний стан може характери­зуватися байдужістю (притупленням або цілковитою втратою інте­ресу до інших людей) або легковажністю (полегшеним чи спроще­ним ставленням до своїх висловлювань, дій, поведінки3. Однак останні не матимуть юридичного значення доки не буде їх зовніш­нього вияву. Визначальним тут є не стільки ставлення до своєї проти­правної поведінки, скільки упущення суб'єктом права (свідоме чи не­свідоме, умисне чи необережне) з-під власної волі і контролю за цією поведінкою, сприйнятою оточенням як негативне і шкідливе. Сприй­няття оточенням поведінки суб'єкта права відображається в обраних

1 Гражданское право: Учеб. В 2 т. - Том II. - Полутом 2 / Отв. ред. проф. Е. А. Суха­
нов. - 2-е изд. перераб. и доп. - М., 2000. - С. 279.

2 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 49. - Ст. 668.

3 Психологічний словник / За ред. чл.-кор. АН СРСР В. I. Войтка. - К., 1982. -
С. 19, 85.


оточенням формах реагування на сприйняту поведінку, в доказах її негативного вияву.

Невипадково тому, на відміну від кримінального права, де презю-мується відсутність вини (особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвину­вальним вироком суду - ч. 2 ст. 2 КК), цивільне законодавство вихо­дить із принципу презумпції вини: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди зав­дано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК). Невинуватою ж особа визнається, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо на­лежного виконання зобов'язання (ч. 1 ст. 614 ЦК). Відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди.

На відміну від кримінального права, мірою цивільного обов'язку з відшкодування завданої шкоди є розмір цієї шкоди, а не характер і ступінь вини боржника.

Крім того, обов'язок з відшкодування шкоди може бути покладе­ний не тільки на особу, безпосередніми діями якої ця шкода була зав­дана, а й на інших осіб, вина яких презюмується (наприклад, батьків малолітньої особи, що завдала шкоди - ч. 1 ст. 1178 ЦК).

Виходячи з наведеного, вину як одну із умов виникнення зобов'я­зання з відшкодування шкоди можна визначити як намірене чи ненамірене, але завжди залежне від волі та свідомості суб'єкта права його власне ставлення до вжиття чи невжиття заходів за­побігання зовнішньому прояву своєї поведінки, яка є протиправ­ною і шкідливою для особистих немайнових чи майнових благ, належних оточенню.

Наведене визначення поняття вини в зобов'язаннях з відшкоду­вання шкоди асоціюється з відомою цивілістичній теорії деліктоздат-ністю, тобто здатністю суб'єкта права бути відповідачем (боржни­ком) за завдану шкоду. Не визнаються тому деліктоздатними, наприклад, особи, визнані судом недієздатними (статті 39, 1184 ЦК) та малолітні особи (ч. З ст. 31, ч. 1 ст. 1184 ЦК).

Залежно від того, яким саме чином особа керувала своєю пове­дінкою чи ставилася до її зовнішнього вияву, у зобов'язаннях з від­шкодування шкоди існують дві форми вини: умисел і необережність.

Щоправда, для покладення на особу, відповідальну за шкоду, обо­в'язку з її відшкодування, особливого значення не має сама форма ви­ни цієї особи. Завдана нею шкода підлягатиме відшкодуванню будь-коли, за винятком випадків, коли вона доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Однак визначення кожної із форм вини у зобов'язаннях із відшко­дування шкоди необхідне. Його практичне значення полягає, наприк­лад, у тому, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується (ч. 1 ст. 1193 ЦК).

Форм умислу цивільне законодавство не визначає. Виходячи з то-


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 | 166 | 167 | 168 | 169 | 170 | 171 | 172 | 173 | 174 | 175 | 176 | 177 | 178 | 179 | 180 | 181 | 182 | 183 | 184 | 185 | 186 | 187 | 188 | 189 | 190 | 191 | 192 | 193 | 194 | 195 | 196 | 197 | 198 | 199 | 200 | 201 | 202 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)