Поняття і значення зобов'язань з відшкодування шкоди

йдеться про зобов'язання, тобто правовідношення, яке виникає внаслідок протиправного завдання шкоди, у зв'язку з чим потер­піла сторона (кредитор) має право вимагати від правопорушни­ка, який завдав шкоди (боржника), виконання його обов'язку відшкодувати завдану шкоду.

Зобов'язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єк­тивних особистих немайнових та майнових прав і інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших право­мірних зобов'язальних відносин.

Звичайно, відсутність між потерпілим і заподіювачем шкоди дого­вірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин до завдання шкоди не слід розуміти, що між ними були відсутні будь-які цивіль­но-правові відносини. На слушну думку Д. В. Бобрової, до завдання шкоди потерпілий і заподіювач шкоди перебували і перебувають в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок. Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає у тому, що во­но охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному пра­вовому режиму (право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі та гідності тощо)¹.1 якщо абсолютне суб'єктивне пра­во охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Як зазначає автор, абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, а його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого суб'єктивного права і невиконання такого обов'язку завжди призво­дить до порушення чужого суб'єктивного права, внаслідок чого, за наявності передбачених законом підстав, можуть виникнути зобов'я­зання з відшкодування шкоди.

Зобов'язання з відшкодування шкоди є різновидом зобов'язань не­договірних і односторонніх, тобто таких, де на стороні потерпілого (кредитора) існує тільки право вимагати від правопорушника (борж­ника) виконання ним свого обов'язку відшкодувати завдану ним шкоду, а на стороні боржника лежить тільки обов'язок відшкодувати шкоду. Саме ж відшкодування шкоди, окрім того, що воно складає зміст обов'язку боржника, є також одним із способів захисту ци­вільних прав та інтересів судом (ч. 2 ст. 16 ЦК).

Правову природу обов'язку відшкодувати шкоду більшість до­слідників визначає у його співвідношенні з цивільно-правовою від­повідальністю. Такий підхід небезпідставний. Наприклад, гл. 82 ЦК,

¹ Див.". Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. для студентів юрид. ву­зів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та ін. / За ред. О. В. Дзери. -К., 1998.-С. 103-104.

його компонентів і можливість диференціації його окремих частин для з'ясування їхнього місця в системі, відмінності і особливості практичного застосування. Характерризуючи структуру цивіль­но-правового інституту з відшкодування шкоди, цивілістична наука традиційно поділяє зосереджені у ньому норми на загальні та спе­ціальні.

За ступенем узагальненості і сферою дії загальні норми інституту відшкодування шкоди - це передбачені законом приписи, які для сфери охоплюваних ним відносин мають основоположне значення і підлягають урахуванню в усіх випадках завдання шкоди. Прикладом цього може бути норма, закріплена у ст. 1166 ЦК, відповідно до якої завдана шкода у будь-яких випадках підлягає відшкодуванню завжди у повному обсязі. До загальних норм інституту відшкодування шко­ди належать норми, якими встановлюється обов'язок відшкодувати майнову шкоду (ст. 1166 ЦК), обов'язок відшкодувати моральну шкоду (ст. 1167 ЦК) і норми, відповідно до яких необхідне урахуван­ня вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди (ст. 1193 ЦК). Усі інші - є нормами спеціальними, тобто такими, якими регулюється той чи інший вид охоплюваних ін­ститутом з відшкодування шкоди цивільних відносин з урахуванням притаманних для них властивостей. Спеціальні норми деталізують загальні приписи, коригують час і простір умов їх реалізації, визнача­ють способи правового впливу на поведінку учасників цивільних від­носин. У цьому зв'язку слід, однак, відмітити, що наявність спеціаль­ної норми зовсім не означає, що на ділянці відносин, де вона діє, перестає діяти норма загальна. Остання свою чинність зберігає, що­правда, звужуючись чи коригуючись до діапазону застосування нор­ми спеціальної. Крім того, слід мати також на увазі, що у разі відсут­ності спеціальної норми, якою передбачався б окремий випадок завдання шкоди і спеціальні правила її відшкодування, застосуванню підлягає загальна норма. Наприклад, на загальних підставах відшко­довується шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підви­щеної небезпеки (ч. 1 ст. 1188 ЦК), коли має місце зобов'язання між особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної не­безпеки. На загальних підставах відшкодовується шкода, завдана ка­ліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо) (ст. 1196 ЦК).

Система зобов'язань з відшкодування шкоди відображає їхню внутрішню структуру, а також сферу дії даної категорії в цілому і у співвідношенні між окремими їхніми видами (групами). Доцільність систематизації даної категорії недоговірних зобов'язань полягає у то­му, щоб, з одного боку, з'ясувати взаємодію загальних та спеціальних норм інституту відшкодування шкоди, а з іншого, щоб виявити спе­цифіку окремих видів зобов'язань, що необхідно для правильного за­стосування чинного законодавства.

Розділ XVj

НЕДОГОВІРН1 ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

У цивілістиці використовуються різні критерії систематизації зо­бов'язань з відшкодування шкоди. Найчастіше вона здійснюється за суб'єктним складом та за ознаками, що характеризують об'єкт пра­вової охорони.

Залежно від суб'єктного складу зобов'язання з відшкодування шкоди поділяються на такі різновиди: а) відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою; б) відшкодування шкоди, завданої суб'єктами публічного права; в) відшкодування шкоди, завданої неповнолітніми та недіє­здатними фізичними особами та особою, яка не усвідомлювала зна­чення своїх дій та (або) не могла керувати ними; г) відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами.

За ознаками, що характеризують об'єкт правової охорони, виді­ляються зобов'язання з відшкодування шкоди: а) завданої особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи; б) завданої майну фізичної або юридичної особи; в) з відшкодування ядерної шкоди; г) з відшкодування моральної шкоди.

Інколи виділяється із загальної системи зобов'язання за ознаками, які характеризують засоби завдання шкоди, наприклад, відшкоду­вання шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки¹. У інших ви­падках виділяються зобов'язання за ознаками, що характеризують особливості умов, за наявності яких завдана шкода відшкодовується: а) за умови винного завдання шкоди; б) відшкодування шкоди неза­лежно від вини боржника»².

Додамо, що в окрему групу можуть бути виділені також зобов'я­зання, виникнення яких обумовлюється зовнішніми для заподіювача шкоди факторами, у зв'язку з чим можуть виникати питання щодо відшкодування шкоди: а) завданої особою у разі здійснення нею пра­ва на самозахист; б) завданої прийняттям закону про припинення пра­ва власності на певне майно; в) завданої у стані крайньої необхідно­сті; г) завданої внаслідок умислу чи грубої необережності самого потерпілого.

Таким чином, подальша диференціація зобов'язань з відшкодуван­ня шкоди уявляється доцільною у такій послідовності:

1) відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист;

2) відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завда­ної їхнім працівником або іншою особою;

3) відшкодування шкоди, завданої актами законодавчої та вико­навчої влади;

¹ Див., напр.: Советское гражданское право: Учеб. В 2-х т. Т. 2 / Под ред. О. А. Кра-
савчикова. - М., 1985. - С. 352.

² Див., напр.: Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За
заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 2. Особлива частина. - К., 2003. - С. 333.

4) відшкодування шкоди, завданої актами правоохоронних органів -та органів судової влади;

5) відшкодування шкоди, завданої фізичними особами з частко­вою або неповною цивільною дієздатністю, недієздатними, з вадами психічного чи фізичного стану та особами з обмеженою цивільною дієздатністю;

6) відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину;

7) відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

8) відшкодування ядерної шкоди;

9) відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю;

10) відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг);

11) відшкодування моральної шкоди.

Принципи інституту відшкодування шкоди проглядаються в основних притаманних йому ідеях: а) генерального делікту; б) пов­ного відшкодування завданої шкоди.

Передбачений у ст. 11 ЦК факт завдання цієї шкоди, в юри­дичній літературі розглядається як делікт, а принцип, на якому ґрун­тується саме відшкодування, як- «принцип генерального делікту». Відповідно до нього, за наявності відповідних умов, завдана шкода підлягає відшкодуванню. Потерпілий (кредитор) звільнюється від не­обхідності доказу наявності у поведінці заподіювача шкоди вини чи протиправності цієї поведінки. Тягар доказу відсутності протиправ-ності чи вини заподіювача шкоди лежить на ньому самому Ідея гене­рального делікту відображена у ст. 1166 ЦК, згідно з якою майнова шкода, завдана особистим немайновим правам чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка цю шкоду завдала. Таким чином, принцип генерального делікту за обсягом охоплюваної ним сфери відносин з відшкодування шкоди збігається з обсягом відносин, охоплюваних загальною нормою ін­ституту відшкодування шкоди. Звідси випливає, що загальні умови, наявність яких необхідна для відшкодування шкоди, ґрунтуються водночас як на загальній правовій нормі, так і на принципі генераль­ного делікту.

У зв'язку з тим, що інститут відшкодування шкоди містить низку спеціальних норм, присвячених регулюванню окремих, спеціальних зобов'язань з відшкодування шкоди, до яких застосовуються спе­ціальні правила, то тим самим створюються і спеціальні делікти. Значення принципу генерального делікту полягає у тому, що, по-пер­ше, на його нормах ґрунтуються спеціальні делікти; по-друге, у разі відсутності спеціального делікту застосовуються норми генерально­го делікта. Принцип генерального делікту пронизує будь-який спе­ціальний делікт у тому числі відшкодування моральної шкоди, однак він завжди переломлюється через призму норм спеціальних деліктів, коригуючись ними відповідно до діапазону їх дії.

Що стосується принципу повного відшкодування завданої шко­ди, то, як вже зазначалось, він тісно пов'язаний з попереднім принци­пом генерального делікту. Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов'язку відшкодувати шкоду визначається розміром цієї шкоди. Щоправда із загального правила стосовно повного відшкоду­вання завданої шкоди законом встановлюються деякі винятки.

Так, наприклад, обов'язок оператора ядерної установки з відшко­дування ядерної шкоди обмежується сумою грошової компенсації, визначеної законом¹. Відповідно до ст. 1203 ЦК потерпілий має пра­во на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працез­датність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент ви­рішення питання про відшкодування шкоди. Принцип повного відшкодування шкоди може коригуватися також під впливом соці­ально-економічних факторів, зокрема, таких, як: а) підвищення вар­тості життя; б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

На випадки завдання моральної шкоди принцип повного відшко­дування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовій оцін­ці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майно­вої шкоди.

При визначенні функцій інституту відшкодування шкоди слід виходити із тих завдань, виконувати які покликаний цей інститут. Са­ме виконануваними інститутом завданнями визначаються напрями його впливу на охоплювані ним правовідносини і їх учасників.

З одного боку, цей інститут призначений для того, щоб не допусти­ти порушень охоронюваних законом особистих немайнових та май­нових прав і інтересів фізичних або юридичних осіб, а, з іншого бо­ку, — щоб забезпечити ліквідацію несприятливих немайнових або майнових наслідків, які можуть настати у сфері потерпілого вна­слідок юридичних фактів завдання немайнової чи майнової шкоди, які породжують обов'язок боржника цю шкоду відшкодувати і право потерпілого (кредитора) вимагати від боржника виконання його об­ов'язку. У цьому зв'язку інституту з відшкодування шкоди властиві практично ті ж самі (за назвою) функції, які притаманні цивільно-правовій галузі в цілому.

Підкоряючись загальній нормі зобов'язального права, закріпленій ст. 509 ЦК, яка своєю ч. 2 перекликається з регулятивною нормою ст. 11 ЦК (з питання підстав виникнення зобов'язань), інститут від­шкодування шкоди пов'язується з функцією регулятивною. Певною мірою зазначена функція проглядається і у самому інституті, наприк­лад, при визначенні порядку відшкодування шкоди (ст. 1202 ЦК).

Звичайно, поряд з регулятивною функцією, перевага надається функції охоронювальній. Суть її полягає у тому, що інститут з від­шкодування шкоди забезпечує права та інтереси суб'єктів цивільного права, стоїть, так би мовити, на «сторожі» цих прав та інтересів. Охо-

¹ Див.: § 9 цієї глави.

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ

ронювальна функція інституту з відшкодування шкоди досить тісно пов'язана з функцією попереджувальною, превентивною. Остання полягає у тому, що сама наявність інституту ще коли шкода не завда­на, «оповіщує» учасників цивільних відносин про неминучість ви­никнення обов'язку з відшкодування її у разі, коли вона буде завдана, що вимоги потерпілих, пов'язані із завданою шкодою підлягатимуть задоволенню за рахунок заподіювача шкоди. Така превенція для учасників цивільних відносин має впливове значення. Вона їх спону­кає до утримання від дій, здатних завдати шкоди будь-кому.

На жаль, уникнути шкоди вдається далеко не завжди. Як свідчить судова практика розгляду цивільних справ за позовами про відшко­дування шкоди, останнім належить чи не найбільша питома вага се­ред усіх розглядуваних судами цивільних справ. Надзвичайно часто виникає проблема здійснення правового захисту порушених вна­слідок завдання шкоди прав та інтересів потерпілого. Постає завдан­ня ліквідації наслідків таких порушень (пошкодження чи знищення майна, ушкодження здоров'я, моральні втрати тощо). Виконання та­кого завдання забезпечується компенсаційною функцією інституту з відшкодування шкоди. Завдяки останній потерпілому забезпечується юридична можливість надання замість втрат, що виникли внаслідок завдання шкоди, інших матеріальних благ відповідно до закону або на підставі рішення суду¹.

Питання щодо ліквідації наслідків будь-якого правопорушення виникає безвідносно до того, чи їх настання викликано порушенням умов договору, чи зовнішньою до договору причиною - завданням шкоди. Однак правові засоби ліквідації цих наслідків різні і залежно від того, який із них буде обрано для захисту порушеного права кре­дитора, результат також буде різним. Тому виникає питання щодо співвідношення договірного обов'язку і обов'язку недоговірного з відшкодування неправомірно завданої шкоди або збитків, вирішен­ня якого обумовлене не тільки теоретичними, а насамперед практич­ними цілями.

Справа полягає у тому, що у деяких випадках відшкодування шко­ди регулюється в рамках відповідних договорів (статті 700, 721, 980, 1072, 1076 ЦК), а в інших - норми, якими регулюються недоговірні відносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, поширюються також і на окремі договірні зобов'язання.

Так, зокрема, згідно зі ст. 711 ЦК шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер­тю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовуєть­ся продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень гл. 82 ЦК. До зазначеної глави відсилає і ст. 804 ЦК, якою встанов-

¹ Приступа С. Н. Понятийная сущность и методологическое значение компенсаци­онной функции гражданского права // Проблемы законности: Респ. межвед. науч. сб.-Харків, 1996.-С. 82.

Розділ XVI

люється обов'язок наймача відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу. За правилами норм, що регулюють недоговірні відносини з відшкодування шкоди, від­шкодовується перевізником шкода, завдана каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю пасажира, якщо договором або зако­ном не встановлена відповідальність перевізника без вини. Відповід­но до статей 1166, 1187 ЦК відшкодовується також шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо). Таким чином, за правилами, згідно з якими регулюються недо­говірні зобов'язання, може відшкодовуватися шкода, завдана вна­слідок порушення договірного зобов'язання.

Такий законодавчий підхід до вирішення питання стосовно від­шкодування шкоди, завданої внаслідок порушення договірного зо­бов'язання, на підставі норм, що регулюють недоговірні зобов'язан­ня з відшкодування шкоди, виправданий тим, що, завдяки останнім, особі, яка цю шкоду зазнала, забезпечується відшкодування у повно­му обсязі. З цього, однак, не випливає висновок щодо можливості злиття договірного і недоговірного обов'язків з відшкодування шко­ди. Існуюча між ними межа зберігається і вона полягає в наступному.

Насамперед різниця між цими обов'язками грунтується на підста­вах їх виникнення. Якщо договірний обов'язок з відшкодування шкоди виникає в рамках зобов'язання, яке перед його виникненням вже існувало і новим він фактично не стає, а замінює невиконане чи виконане неналежним чином договірне зобов'язання, то недоговір-ний обов'язок з відшкодування шкоди виникає як новий, оскільки заподіювач шкоди і потерпілий до завдання шкоди між собою в дого­вірних відносинах не перебували. Недоговірний обов'язок з відшко­дування шкоди виникає не із порушення покладеного на нього яко­гось обов'язку, а із порушення абсолютного права іншої особи і за­гальної заборони посягати на права та інтереси інших осіб.

Якщо договірний обов'язок з відшкодування шкоди, покликаний зміцнювати відносини з договору, то аналогічний обов'язок недого­вірний, спрямований на скасування випадків завдання шкоди.

Відповідно до ст. 541 ЦК солідарний обов'язок може бути вста­новлений договором, однак, недоговірний солідарний обов'язок з відшкодування шкоди встановлюється тільки законом.

Відшкодування шкоди, завданої порушенням договору, регулю­ється на засадах диспозитивності, в той час, коли відшкодування шкоди в рамках недоговірних зобов'язань регулюється імператив­ними нормами.

Регулювання відшкодування шкоди, завданої порушенням догово­ру, здійснюється на засадах приватно-правових. Навпаки, недого­вірні зобов'язання з відшкодування шкоди регулюються на засадах публічного права.

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ 487