Розділ VII. цивільного обороту; 2) національні культурні та історичні цінності, які є об'єктами державної власності і занесені або підлягають занесен­ню до Державного

■ЮБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

цивільного обороту; 2) національні культурні та історичні цінності, які є об'єктами державної власності і занесені або підлягають занесен­ню до Державного реєстру національної культурної спадщини; 3) ін­ше майно, застава якого прямо заборонена законом. Крім того, не мо­жуть бути заставлені вимоги, що мають особистий характер (напри­клад, вимоги про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, за­подіяної життю та здоров'ю громадянина).

Закон передбачає можливість застави так званого «майбутнього майна» - речей та майнових прав, які заставодавець набуде після укла­дення угоди про заставу (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Права заставодержателя на річ, яка є предметом застави, поширю­ються на й приналежності, якщо інше не встановлене договором. І, навпаки, за загальним правилом, право застави не поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставлено­го майна.

Іноземна валюта може бути заставлена з урахуванням чинного за­конодавства про валютне регулювання і валютний контроль. Згідно з п. «г» ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю» від 19 лютого 1993 р.¹ використання резидента­ми та нерезидентами іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави вимагає надання Національним банком інди­відуальної ліцензії на період, необхідний для здійснення такої разової валютної операції.

Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою всіх співвласників (ст. 578 ЦК). Застава частки у спільній частковій власності взагалі забороняється: майно, яке пере­буває у спільній частковій власності, може бути самостійним предме­том застави за умови виділення його у натурі (ч. 2 ст. 6 Закону «Про заставу» та ч. 2 ст. 6 Закону «Про іпотеку»). Сторонами договору за­стави є заставодержатель— кредитор за основним зобов'язанням та заставодавець - особа, яка надає майно у заставу. Кредитор-заставо-держатель набуває заставне право на заставлене майно. Отже, річ, яка є власністю однієї особи, стає обтяженою на користь іншої. Тому кре-дитора-заставодержателя інакше називають обтяжувач, а право за­стави, яке йому належить, забезпечувальним обтяженням.

Укладати договір застави можуть фізичні особи, юридичні особи, держава, інші суб'єкти публічного права. Законом можуть бути вста­новлені обмеження щодо можливості певних суб'єктів виступати за-ставодержателями чи заставодавцями майна. Наприклад, у договорі застави земельної ділянки заставодержателем має бути лише банк, що відповідає вимогам, які встановлені законом, а заставодавцями -фізичні та юридичні особи, котрим земельні ділянки належать на пра­ві власності (ст. 133 Земельного кодексу). Також не можуть бути за-

¹ ВВР України.-1993.-№ 17.-Ст. 184.

ставодавцями благодійні організації (ст. 19 Закону України «Про бла­годійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.¹).

Згідно зч. 2 ст. 583 ЦК надати майно у заставу може: 1) власник ре­чі або особа, якій належить майнове право; 2) особа, якій власник речі або особа, котрій належить майнове право, передали річ чи майнове право і право заставити майно (зокрема, до категорії невласників, які можуть заставити майно, належать державні та комунальні підприєм­ства, що володіють, користуються і розпоряджаються майном на пра­ві повного господарського відання²).

Заставодавцем може бути як боржник за основним зобов'язанням, так і третя особа - майновий поручитель (ч. 1 ст. 583 ЦК). Будь-яких додаткових вимог до майнового поручителя законодавець не ставить. Отже, він повинен бути власником майна і мати право його відчужу­вати. Як вже вказувалося, ЦК передбачає поруку як окремий вид за­безпечення виконання зобов'язань. Однак така термінологічна схо­жість не свідчить про однакову природу цих правових явищ. Забез­печувальна дія поруки полягає у тому, що поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім його зобов'язання у повному обсязі або у певній частині усім своїм майном без виділення конкретної речі. Причому поручитель несе со­лідарну з боржником відповідальність за основним зобов'язанням, якщо інше не встановлене договором. Коли ж мова йде про майново­го поручителя, то мається на увазі, що заставодавцем у заставному зобов'язанні виступатиме не боржник за основним зобов'язанням, а третя особа. І остання зобов'язується відповідати за боржника за основним зобов'язанням не всім своїм майном, а певною конкретною спеціально виділеною річчю. Солідарної відповідальності боржника і майнового поручителя перед заставодержателем не виникає. Майно­вий поручитель має право виконати основне зобов'язання у разі не­виконання його боржником, з метою запобігання зверненню стягнен­ня на предмет застави (суброгація). Специфіка відносин полягає у тому, що третя особа може виконати зобов'язання всупереч бажан­ням як кредитора, так і боржника. Але це право у майнового поручи­теля виникає лише за умови, що склалися підстави для звернення стягнення на предмет застави.

• ВВР України. - 1997. - № 46. - Ст. 292.

² Державні комерційні підприємства та комунальні комерційні підприємства, які володіють, користуються та розпоряджаються майном на праві повного господарського відання, можуть віддавати у заставу майнові об'єкти, шо належать до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого кожне з них входить (ч. 2 ст. 75, ч. 9 ст. 78 Господарського кодексу). В разі прийняття рішення про привати­зацію майна державного комерційного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі корпоратизації, застава Гх майна може здійснюватися зі згоди відповідного органу приватизації у Порядку, затвердженому наказом ФДМУ від 6 лютого 2001р.

Поиск по сайту: