Розділ VII

З моменту укладення договору застави між заставодержателем та за­ставодавцем виникає низка взаємних прав та обов'язків. Основні з них — це права з користування та розпорядження заставленим майном.

Якщо предмет застави залишається у володінні заставодавця, він, за загальним правилом, може ним користуватися, у тому числі одер­жувати з нього плоди та доходи. Однак договором застави може бути встановлена заборона на користування таким майном або неможли­вість користування може випливати із суті застави. Якщо ж предмет застави передається у володіння заставодержателя, діє протилежне правило. Презюмується, що заставодержатель не має права користу­ватися закладеною річчю. Однак таке право може бути надане йому договором застави. Більше того, договором на заставодержателя мо­же бути покладений обов'язок одержувати з предмета застави плоди та доходи (ст. 586 ЦК).

Питання про розпорядження предметом застави також може ви­никнути як стосовно заставодавця, так і щодо заставодержателя.

Заставодавець має право розпорядитися предметом застави (відчу­жувати, передавати у користування іншій особі) лише за згодою за­ставодержателя, якщо інше не встановлено договором застави (ч. 2 ст. 586 ЦК). Отже, ЦК містить диспозитивне правило: по-перше, що­до можливості розпоряджатися предметом застави, по-друге, стосов­но необхідності на це згоди заставодержателя. У Законі «Про іпоте­ку» це питання вирішено імперативним чином: іпотекодавець має право розпоряджатися предметом іпотеки виключно на підставі зго­ди іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі або у вне­сених до нього змінах та доповненнях (ч. З ст. 9 Закону «Про іпоте­ку»). Договір про заставу може містити заборону відчуження застав­леного майна. На даний момент безпосередньо законом передба­чається, що при посвідченні договору застави нерухомого майна но­таріус накладає заборону на його відчуження (ст. 73 Закону «Про но­таріат» від 2 вересня 1993 р.¹)-

Відчуження заставодавцем предмета застави не припиняє права застави заставодержателя, оскільки діє принцип права слідування: «право слідує за річчю незалежно від переходу права власності на неї». Вказаний принцип закріплений ст. 27 Закону «Про заставу» і застосовується тоді, коли між заставодавцем і покупцем існують від­носини правонаступництва. Виняток складають наступні випадки: 1) заставодержатель надав згоду на відчуження майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності майна здійснюється у ході проведення господарської діяль­ності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу ру­хомого майна; 3) право власності виникло у покупця в результаті примусового продажу заставленого майна (у цьому випадку право за­стави припиняється, бо згідно з ч. 2 ст. 388 ЦК майно не може бути

¹ ВВР України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень).

У відповідності з принципом права слідування, якщо настав строк для виконання зобов'язання, а боржник його не виконує, заставодер-жателю достатньо відшукати заставлене майно і звернути на нього стягнення. Що ж стосується прав покупця такого майна, то вони при цьому не обговорюються і не захищаються. Захист прав набувача за­ставленої речі відбувається у межах відносин між заставодавцем та набувачем речі. Зокрема, згідно із ст. 659 ЦК продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається (права наймача, право застави тощо). У разі невиконання цієї вимога покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар. У разі вилучення за рішенням суду речі у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (ст. 661 ЦК).

Наявність обтяження майна у вигляді права застави не позбавляє заставодавця можливості заповідати це майно. Причому правочин, яким обмежується дане право, є нікчемним. У разі смерті заставодав­ця його кредитор може пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, в межах строків, визначених у ст. 1281 ЦК. Предмет застави, що перейшов до спадкоємців у порядку універсаль­ного правонаступництва, залишається обтяженим заставою і на нього може бути звернено стягнення на вимогу кредитора.

Своєрідним видом розпорядження предметом застави є його на­ступна перезастава. Перезастава вже заставленого майна дозволяєть­ся, якщо інше не встановлено законом або попереднім договором застави. Регулювання відносин у разі перезастави майна підпорядко­вується вимогам принципу старшинства (ст. 588 ЦК). Згідно з ним, якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпечен­ням, заставне право попереднього заставодержателя зберігає силу. Вимоги заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, за­довольняються з вартості предмета застави, після повного задоволен­ня вимог попередніх заставодержателів. Виняток з принципу старши­нства передбачений ч. 4 ст. 588 ЦК: якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне пра­во (пріоритет) на задоволення вимог із заставленого майна перед за-ставодержателями незареєстрованих застав й тих, які зареєстровані пізніше.

Право заставодавця незареєстрованої застави перезаставити за­ставлене майно супроводжується обов'язком сповістити наступного заставодержателя про всі попередні застави, а також про характер та розмір забезпечених цими заставами зобов'язань. Якщо ж заставода­вець не виконає даної вимоги, він повинен відшкодувати збитки, які виникли у будь-якого з його заставодержателів.

Поиск по сайту: