Розділ XVI. судом було встановлено, що підрядник, використовуючи підйомний кран в будівництві споруди, його стрілою зачепив лінію електропос­тачання

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗЛННЯ

судом було встановлено, що підрядник, використовуючи підйомний кран в будівництві споруди, його стрілою зачепив лінію електропос­тачання, пошкодивши її. Завдана при цьому шкода була відшкодова­на замовником за договором підряду.

Суттєвою особливістю зобов'язань, що виникають з приводу від­шкодування шкоди, завданої у зазначених випадках, є те, що законом проводиться досить чітке відмежування особи, яка безпосередньо за­вдала шкоди, та особи, яка має цю шкоду відшкодовувати: а) праців­ника (службовця) і юридичної або фізичної особи, з якою працівник (службовець) перебуває у трудових (службових) відносинах; б) під­рядника і замовника, з яким підрядник перебуває в договорі підряду; в) учасника (члена) підприємницького товариства чи кооперативу і підприємницьке товариство чи кооператив, учасником (членом) яко­го він є.

Внаслідок такої диференціації в юридичній літературі резонно ста­виться питання: у чому ж полягає вина осіб, на яких покладається об­ов'язок з відшкодування завданої їхнім працівником чи іншими осо­бами шкоди? Вважається, що оскільки всі дії працівників (служ­бовців) та інших осіб, коли вони вчиняються для виконання певних трудових (службових) та інших обов'язків, юридично прирівнюються до дій юридичної або фізичної особи та інших зобов'язаних суб'єктів, то й у разі завдання шкоди вони діють від імені та в інтересах зазначе­них роботодавців, замовників та підприємницьких товариств і коопе­ративів, а тому і вина безпосереднього заподіювача шкоди, який пере­буває у відповідних відносинах з юридичною, фізичною чи іншою уповноваженою особою, яка передбачена відповідачем відповідно до ст. 1172 ЦК, має визнаватися виною останніх¹.

Не заперечуючи проти такої думки в принципі, необхідно зробити деякі уточнення. Насамперед, навряд чи можна погодитися з тим, що у разі завдання шкоди працівник, замовник чи представник підприєм­ницького товариства або кооперативу діють в інтересах відповідного роботодавця, замовника, підприємницького товариства або коопера­тиву. З точки зору останніх завдання шкоди завжди поза межами їх­нього інтересу. Завдана шкода для них - явище завжди не очікуване, хоч вона нерозривно пов'язалась з виконуваним правомірним дору­ченням, покладеним на виконавця. В будь-яких діях працівника, під­рядника, представника підприємницького товариства або кооперати­ву, якщо вони вчинювалися в межах покладеного на них обов'язку згідно з договором, уособлюються відповідні юридичні або фізичні особи, завдання яких виконували працівник, підрядник, представник. І оскільки поведінка останніх фактично в собі уособлює діяльність роботодавця, замовника, підприємницького товариства або коопера­тиву, то і обов'язок з відшкодування шкоди покладається на зобов'я-

¹ Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 2. Особлива частина. - К., 2003. - С. 337.

зану юридичну або фізичну особу не як за чужі дії, а за свої, не за чужу вину, а за свою. Вина відповідальної юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, підрядником чи учасни­ком підприємницького товариства або членом кооперативу пов'язу­ється з певним ризиком настання негативних наслідків неналежної поведінки виконавця їхнього доручення. Це природно, адже згадані юридична або фізична особи, відповідальні за шкоду, завдану вико­навцем їхніх завдань (доручень), як правило, є суб'єктами підпри­ємництва, їхня вина у даному разі полягає у залежному від їхньої волі власному ставленні до вжиття чи невжиття адекватних заходів запо­бігання тому, щоб поведінка працівника, найнятого за трудовим до­говором, підрядника - за договором підряду, виконуючого підприєм­ницьку чи іншу діяльність від імені підприємницького товариства чи кооперативу їхнього учасника (члена) під час виконання і у зв'язку з виконанням покладеного на них завдання, не набувала характеру протиправної і не стала шкідливою для оточення безвідносно до того, чи-то для третіх осіб, чи для інших осіб, наприклад, працівників того ж самого роботодавця.

Оскільки вина особи, відповідальної за завдану шкоду, у даному разі уособлюється неналежною поведінкою (виною) безпосереднього заподіювача шкоди, до нього можуть бути пред'явлені регресні вимо­ги відповідно до ст. 1191 ЦК.

§ 5. Відшкодування шкоди, завданої актами¹ законодавчої та виконавчої влади

Чинний ЦК ознаменував новий етап на шляху вдосконалення регу­лювання відносин з відшкодування шкоди, завданої владною діяль­ністю. Зберігаючи ідею поділу зобов'язань з відшкодування шкоди залежно від того, чи була вона завдана у сфері владно-розпорядчих відносин, чи у сфері судово-прокурорської і досудово-слідчої діяль­ності, новий ЦК інакше, ніж його попередники (Цивільні кодекси УРСР від 16 грудня 1922 р. і від 18 липня 1963 p.), вирішує питання щодо регулювання відносин, що виникають внаслідок завдання шко­ди діяльністю, пов'язаною із здійсненням владних функцій. Насампе­ред значно ширшим стало коло суб'єктів зобов'язання. До фізичних осіб, які мають право отримувати відшкодування шкоди, завданої ак­тами влади, приєдналися також особи юридичні. Зобов'язаними цю шкоду відшкодовувати стали: держава, Автономна Республіка Крим, органи місцевого самоврядування. Крім того, в цьому плані ЦК торк­нувся усіх гілок влади, передбачених у ст. 6 Конституції України. Зав­дяки цьому здобули втілення у приватно-правову сферу наступні ідеї про те, що: а) конституційні права і свободи гарантуються і не мо­жуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існую-

¹ Від лат. actum - дія, документ, вияв якої-небудь діяльності.

Розділ XVI

чих прав і свобод (ст. 22); б) кожен має право на відшкодування за ра­хунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи без­діяльністю органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх пов­новажень (ст. 56).

Існує три наступних рівня суб'єктів права, відповідальних за шко­ду, завдану актами влади: а) держава; б) Автономна Республіка Крим; в) органи місцевого самоврядування. Всі вони є суб'єктами публічно­го права.

Характерною особливістю актів влади є те, що суб'єкти приватно­го права (фізичні та юридичні особи), яким ці акти адресовані або прав та інтересів яких вони торкаються, зобов'язані підкорятися їм. Вони вчиняються у сфері державної (законодавчої або виконавчої) влади, при здійсненні якої заподіювач і потерпілий перебувають у відносинах влади і підлеглості. У цьому відношенні винятку не скла­дають також акти органів місцевого самоврядування. Останні до ор­ганів влади не належать. Проте вони можуть здійснювати повнова­ження органів виконавчої влади відповідно до закону (чч. 3,4 ст. 143 Конституції)- В межах повноважень, визначених законом, органи місцевого самоврядування приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч. 1 ст. 144 Конституції). Владно-розпорядчі акти можуть бути вчинені також посадовими і службовими особами, які здійснюють функції влади, обіймають по­сади, згідно з якими мають повноваження виконувати організаційно-розпорядчі функції, шляхом усних чи письмових розпоряджень, обо­в'язкових до виконання тими, кому вони адресовані.

Виконувані органами влади та їх посадовими і службовими особа­ми функції носять публічно-правовий характер. Фактично вони діють від імені владних публічно-правових утворень: держави, Автономної Республіки Крим, а посадові і службові особи - від імені органів міс­цевого самоврядування. Саме за цієї причини останні і стають зо­бов'язаними відшкодувати шкоду, якщо буде встановлено, що вона була завдана рішеннями зазначених органів, діями чи бездіяльністю їх посадових і службових осіб, що є незаконними. Вчинені акти вла­ди, що є законними, як правило, не породжують зобов'язання з від­шкодування завданої ними шкоди, якщо винятку із цього правила не передбачає сам закон. Такий виняток існує і стосується він лише актів законодавчої державної влади.

Так, зокрема, відповідно до ст. 1170 ЦК у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власни­кові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі.

Характерними для наведеного недоговірного зобов'язання держа­ви відшкодувати шкоду, завдану внаслідок прийняття закону, яким припиняється право власності на певне майно, є наступні ознаки: а) шкода у даному разі завдається законним актом, видання якого є

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ ______________________________________ 509

складовою частиною компетенції тільки законодавчого органу дер­жавної влади - Верховної Ради України (п. З ст. 85 Конституції); б) завдання шкоди полягає у припиненні права власності особи на певне майно (річ), перехід якого, скажімо, у власність держави не означає переходу від власника права на об'єкт права інтелектуальної власності; в) законність (правомірність) завдання у даному разі май­нової шкоди, виводить зобов'язання з її відшкодування за межі де­ліктного і, з точки зору ч. 4 ст. 1166 ЦК, є винятковим; г) припинення права власності на майно носить примусовий характер, можливість застосування якого, як винятку із загального принципу цивільного за­конодавства України про неприпустимість позбавлення права влас­ності (ч. 4 ст. 41 Конституції, ст. З ЦК), пояснюється мотивами су­спільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування. Примусове від­чуження об'єктів приватної власності допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (ч. 7 ст. 41 Конституції).

Правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичай­ної екологічної ситуації визначається виключно законами України (п. 19 ст. 92 Конституції), на підставі яких майно може бути примусо­во відчужене у власника у порядку реквізиції (ст. 353 ЦК) або можуть бути мобілізовані і використані ресурси підприємств, установ і орга­нізацій незалежно від форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних, ситуацій з обов'язковою компенсацією по­несених втрат (п. 6 ст. 17 Закону «Про правовий режим надзвичайно­го стану» від 16 березня 2G00 р.)¹.

Дещо інакше регулюються відносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок діяльності органів виконавчої влади, яку інколи називають діяльністю у сфері адміністративного управління². Йдеться, зокрема, про наступні три можливих різновиди ситуацій, за наявності яких шкода, завдана внаслідок діяльності органів виконав­чої влади, підлягає відшкодуванню: а) у разі завдання шкоди незакон­ними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого са­моврядування (ст. 1173 ЦК); б) у разі завдання цими органами шко­ди в результаті прийняття ними нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК); в) у разі завдан­ня шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадо­вої або службової особи зазначених вище органів виконавчої влади (ст. 1174 ЦК).

Загальною особливістю зобов'язань з відшкодування шкоди, зав­даної у кожній із наведених ситуацій, є те, що для здійснення цього відшкодування доказу потребує найперше не сам факт завдання шко-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 23. - Ст. 176.

² Див., напр.: Харитонов Е. О.. Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины. -
Харьков, 2004. - С. 878.

Поиск по сайту: