ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР

діяльності, як: реалізацію товарів, виконання робіт і надання послуг у сферах, перелік яких у ЦК сформульовано невичерпно. По-третє, вказані види діяльності повинні здійснюватися суб'єктом підприєм­ництва щодо кожного, хто звернеться до нього. Відсутність будь-якої із зазначених ознак свідчить про те, що договір не є публічним, а на­лежить до вільних договорів. Слід вказати, що безпосередньо у ЦК міститься вказівка на публічний характер договорів роздрібної кугивлі-продажу (ч. 2 ст, 698), прокату (ч. З ст. 787 ЦК), побутово­го підряду (ч. 2 ст. 865 ЦК), перевезення транспортом загального користування (ч. 2 ст. 915 ЦК), зберігання на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (ч. З ст. 936 ЦК), банків­ського вкладу, вкладником за яким є фізична особа (ч. 2 ст. 1058 ЦК). Сенс виокремлення публічних договорів полягає у тому, що до них застосовуються наступні спеціальні правила, які не поширю­ються на вільні договори. По-перше, умови такого договору є од­наковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані від­повідні пільги. По-друге, підприємець не має права надавати пере­ваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, як­що інше не встановлено законом. По-третє, підприємець, за наявно­сті у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), не має права відмовитися від укладення публічного договору, а у разі його необгрунтованої відмови - він має відшкоду­вати збитки, завдані нею споживачеві. Необгрунтованою слід вважа­ти відмову у випадках, коли суб'єкт підприємницької діяльності не може довести відсутність у нього зазначеної можливості. По-четвер­те, при укладенні та виконанні публічного договору сторони (як суб'єкт підприємницької діяльності, так і його контрагент) повинні виконувати обов'язкові для них правила, встановлені актами цивіль­ного законодавства у формі, наприклад, типових умов окремих видів публічних договорів.

Умови публічного договору, які не відповідають правилам, обо­в'язковим для сторін при його укладанні і виконанні, або порушують правило щодо однаковості його умов для усіх споживачів, є нікчем­ними (ч. 6 ст. 633 ЦК). Нікчемність окремої умови публічного дого­вору не має наслідком недійсності договору в цілому, якщо можна припустити, що договір був би вчинений і без включення до нього та­кої умови (ст. 217 ЦК).

Залежно від способу укладення договори поділяються на взаємоузгоджені договори та договори приєднання.

При укладенні взаємоузгодженого договору його умови вста­новлюються (розробляються) усіма його сторонами.

Договором приєднання згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стан­дартних формах, котрий може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в ціло­му. Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору.

Отже, головною особливістю договору приєднання є встановлення умов договору однією стороною шляхом розроблення нею формуля­ра або іншої стандартної форми і неможливість другої сторони запро­поновувати свої умови договору.

Використання стороною-розробником формулярів або інших стандартних форм, з одного боку, є зручним і доцільним у випадках здійснення нею значного кола однакових (стандартних) дій, пов'яза­них з наданням контрагентам послуг, зокрема, у сфері банківського обслуговування, перевезення пасажирів, побутового підряду, прока­ту в значних обсягах. До речі, ЦК в останньому випадку прямо вка­зує на те, що договір прокату є договором приєднання (ч. 2 ст. 787). З другого боку, цей договір для сторони, що до нього приєднується, може бути певною мірою небезпечним не тільки тому, що вона не може впливати на зміст договору, а й через можливість зловживан­ня другою стороною наданим їй правом щодо розроблення і вико­ристання формуляра або іншої стандартної форми.

Саме тому закон передбачає певні гарантії захисту прав сторо­ни, що приєдналася до договору, шляхом надання їй права вима­гати зміни або розірвання договору приєднання у випадках, як­що: сторона цим договором позбавлена прав, які звичайно мала; даний договір виключає або обмежує відповідальність сторони, що розробила формуляр або іншу стандартну форму; цей договір містить інші умови, які явно обтяжливі для сторони, що приєдналася до ньо­го. При цьому сторона, яка приєдналася до договору, зобов'язана довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б вка­заних умов за наявності у неї можливості брати участь у визна­ченні умов договору (ч. 2 ст. 634 ЦК). З урахуванням особливостей підприємницької діяльності, зокрема її ризикового характеру, закон встановлює певні особливості здійснення вказаного права на зміну або розірвання договору приєднання, укладеного особою при здійсненні нею підприємницької діяльності. Суть їх полягає у тому, що сторона, яка розробила і використала формуляр або іншу стандартну форму, може відмовити у задоволенні вимог щодо зміни або розірвання договору, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору (ч. З ст. 634 ЦК).

Залежно від того, хто може вимагати виконання договору, останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.

Значна більшість договорів є такими, що укладаються на ко­ристь сторін; і право вимагати їх виконання належить лише сто­ронам договору.

Договором на користь третьої особи є той, у якому боржник зо­бов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, котра встановлена або не встановлена у договорі (ч. 1 ст. 636 ЦК). Прикла­дом такого договору є договір страхування, укладений страху-

Поиск по сайту: