Поняття й система принципів розвитку СГ і МЕВ

У розвитку світового господарства чітко проглядається дотримання певних принципів, під якими розуміється свідомо проведена окремими державами та світовим співтовариством економічна політика, у цілому спрямована на здійснення пізнаних законів і закономірностей у розвитку світового господарства і національних економік.

Найголовнішими принципами розвитку та розміщення світового господарства є принцип економії суспільно-корисних витрат (за А. Вебером), можливість отримання максимального прибутку (за А. Лешем), а також екологічний принцип раціонального використання й охорони навколишнього природного середовища.

До найважливіших принципів належать також:

· раціональність розміщення виробництва;

· облік міжнародного географічного поділу праці;

· збереження екологічної рівноваги;

· обмеження централізму.

Принцип раціонального розміщення виробництва полягає в максимальному обліку дії факторів виробництва (землі, праці, капіталу, підприємництва). Економічний зміст принципу – забезпечення високої ефективності функціонування народного господарства за рахунок переваг наявних факторів виробництва в тій або іншій країні світу. На практиці він реалізується за допомогою:

Ø наближення материалоємних, енергоємних, водоємних виробництв до джерел сировини, палива (енергії) і води. При цьому економія суспільно-корисних витрат повинна здійснюватися не тільки на транспортних витратах, а й на комплексному використанні природних ресурсів;

Ø наближення трудомістких виробництв до районів зосередження дешевої робочої сили, що дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси з обліком їхньої статевої структури та кваліфікації;

Ø наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання (меблі, залізобетонні вироби та конструкції тощо).

Принцип збереження екологічної рівноваги. Господарство кожної країни (або окремих її регіонів) повинне бути збалансоване за більшістю параметрів, однак, якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може вважатися оптимальним з економічної точки зору. Принципу екологічної рівноваги повинні бути підпорядковуватися інші вигоди, тому він може називатися принципом екологічного імперативу.

Принцип обмеження централізму. Централізм у політиці й економіці на перших етапах розвитку суспільства мають переважно позитивний вплив. Про це свідчать історія європейських держав та історія розвитку колишнього СРСР. Однак, згодом централізм перетворюється на гальмо розвитку продуктивних сил. Очевидно, це інтуїтивно розумів відомий радянський політичний діяч Н.С. Хрущов, замінивши галузеве керування та планування народного господарства регіональним (територіальним) за допомогою створених совнаргоспів. На жаль, почата ним децентралізація з суб'єктивних причин довго не протрималася (не зважаючи на помітні успіхи розвитку економіки в цей період), і СРСР знову повернувся до централізованої системи керування. Нічого подібного не було й немає у країнах із ринковими економічними відносинами, у яких держава практично не втручається адміністративно в діяльність підприємства та місцевих органів влади.

Це досягається на основі чітко вираженої регіональної економічної політики, що зараз має місце у США, Канаді, Японії, Франції, Німеччині, Іспанії й інших країнах.

Основними принципами регіональної економічної політики є наступні:

· перевага інтересів району над інтересами галузей, окремих підприємств та організацій;

· всебічний облік економічних, технологічних, етнічних, екологічних і соціально-демографічних передумов і факторів у розвитку та розміщенні продуктивних сил у розрізі регіонів;

· пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил та обмеження материалоємних виробництв;

· поступове вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Принцип обліку міжнародного поділу праці полягає в тому, що держава повинна прагнути розвивати такі галузі та різновиди виробництва, для яких воно має найкращі умови, і продукція яких користується попитом на світовому ринку. Системою державних пільг країна повинна сприяти розвитку таких виробництв. Одночасно державною торговельною політикою повинен лібералізуватися імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або більші витрати.

Є країни, які всю економіку будують на експорті одного або двох-трьох товарів, така економіка має назву експортоорієнтованою (ОАЕ, Кувейт, султанат Бруней живуть переважно за рахунок експорту нафти, Сенегал – за рахунок експорту арахісу, центральноамериканські країни – експорту бананів, Ямайка – очеретяного цукру тощо).

Експортоорієнтована економіка характерна для країн, що розвиваються, що не мають здебільшого ємного внутрішнього ринку.

На більш високій стадії економічного розвитку країни переходять до розвитку імпортозаміщених видів виробництв (насамперед у базових галузях), продукція яких має широкий внутрішній попит, що дозволяє позбутися їхнього імпорту (багато латиноамериканських країн, країни Південно-Східної Азії й інше).

На думку вчених і фахівців, держава повинна створювати за допомогою економічних важелів лише систему пільг і податків, сприяючи утворенню таких територіально-галузевих структур, які б відповідали загальнодержавним, регіональним, місцевим інтересам і допомагали піднімати життєвий рівень їхнього населення.

Поиск по сайту: