Текст - енциклопедія й текст - архів

Серед множини нового й корисного, що дає користувачеві гіпертекст, він актуалізує й піднімає на більше високий рівень і добре знайомі інструменти. Мова йде про енциклопедію й архів, які представлені в кожній більш-менш грамотно побудованій веб-публікації.

Енциклопедія. Веб-публікація технологічно (ключові слова, посилання, опис контента) пропонує нові можливості для доступу до великих і складних джерел інформації. Умберто Эко у своїй статті «Від Інтернету до Гутенбергу» пише:

Енциклопедії створюються тільки для спорадичного й ніколи для лінійного читання. Нормальні люди енциклопедію відкривають, щоб довідатися, коли вмер Наполеон або яка формула сірчаної кислоти. Учені використовують енциклопедію більш витончено. Скажімо, мені треба подивитися, чи міг Наполеон зустрічатися з Кантом. Я беру томи на Н и на К, бачу, що роки життя Наполеона - 1769-1821, а Канта - 1724-1804, в 1804 році Наполеон був уже імператором. Виходить, не виключено, що зустрічалися.

Напевно, я полізу в біографію Канта або Наполеона, але в короткій біографії Наполеона, з огляду на те скільки людей він перезустрічав, Канта можуть і не згадати, а от у біографії Канта, якщо вони зустрічалися, про Наполеона обов'язково скажуть. Коротше кажучи, мені доведеться полазити по полицях, понавиписувати собі даних для наступного зіставлення, загалом, проробити стомлюючу фізичну роботу.

З гіпертекстом же я можу плавати по енциклопедії. Можу сполучати подію, заявлену спочатку, з іншими, розсіяними в товщі тексту, можу порівнювати початок і кінець, можу одержати перелік всіх слів, що починаються на А, можу виявити всі випадки, коли ім'я Наполеона збігається з ім'ям Канта, можу порівнювати дати життя різних людей — коротше, робота буде виконана за кілька секунд або хвилин.

Будь-яку публікацію в інтернеті (особливо журналістську публікацію), забезпечену хоча б одним посиланням, можна (і потрібно) будувати як енциклопедичну статтю, з одного боку, призначену для спорадичного читання, а з іншого боку - потенційно утримуючу в собі все багатство людського знання.

Для цього читачеві повинна бути надана можливість, по-перше, уточнення й порівняння даного тексту з іншими текстами на цю або близьку тему, по-друге, можливість уточнення термінів, що використовуються, по-третє, можливість відходу в широкий контекст. Наприклад, уявимо собі статтю, присвячену спалаху атипічної пневмонії. Крім знайомства з фактом появи цієї хвороби читач швидше за все захоче докладніше довідатися: що це за хвороба? чому вона виникла у Китаї? які прогнози для України? що може відбутися з курсом валют у зв'язку із цією подією? чи варто їхати відпочивати в Іспанію цієї весни? Ми описали можливу траєкторію руху від повідомлення про атипічну пневмонію до відпочинку в Іспанії. Вона могла бути й іншою, наприклад, убік мікробіології, далі до ядерної фізики, потім до культури Китаю, ієрогліфам, симвології, психології. У результаті виникають нові непередбачені значеннєві зв'язки й асоціації, спільним знаменником між якими є принцип енциклопедичності або фреймовости знання, що дозволяє проводити дослідження, робити прогнози.

Інший дуже корисний інструмент гіпертексту — архів. Тільки фахівці й тільки по спеціальному випадку заглядають у підшивки газет і журналів, і це вимагає значних зусиль.

В інтернеті ситуація інша — всі публікації в ньому, навіть ті, які щойно з'явилися, це вже архів. Михайло Ямпольский у статті «Інтернет, або постархівна свідомість», опублікованої в «Новому літературному огляді» (nlo.maga-zine.ru No 32 1998 р.), визначив інтернет як якусь радикальну трансформацію архіву, що зводиться до наступного:

По-перше, інтернет загальнодоступний. Він ніким не контролюється й на відміну від класичних архівів орієнтований на максимально широке використання матеріалів, що зберігаються у ньому.

По-друге, інтернет сьогодні має дуже невелику глибину пам'яті - приблизно 10-15 років. Класичний архів зазвичай одержував матеріали саме через п'ять-десять років після того, як вони втрачали свою актуальність. Це положення дуже істотне, оскільки інтернет акумулює актуальні матеріали, миттєво переводячи їх у статус архівних.

І, по-третє, інтернет не робить селекції матеріалів, архівуються а тому в ньому виявляється багато такого, чого традиційні архіви не допускали у свої сховища, - комерційна інформація, порнографія й т.д.».

З позиції історика з майбутнього «інтернет у питанні верифікації істини дає певну повноту різноманітних джерел, у той час як показання очевидця — завжди лише одиничне, а, отже, не верифіковане джерело.

Дійсно, інтернет забезпечує пов’язаність інформаційних фреймів - «повідомлень», або подій. Подія - це факт, якому відповідає певна дата. Послідовність фактів - хронологія подій, що стає архівними даними й лягає в основу наступної їхньої інтерпретації істориками майбутнього. Виникає нова якість історіографії - незалежність її від оцінок значимості подій сучасниками. Історики добре знають, що оцінка сучасниками тих або інших подій дуже часто буває неадекватна. Значиме сприймається як другорядне й тому залишає майбутньому мало надійних джерел. А те, що є другорядним, у ретроспекції, навпроти, описано докладно й у множині. Інтернет прагне до моделі ідеального архіву, у якому теоретично фіксується будь-яка подія незважаючи на ступінь його значимості для сучасників.

Принципи енциклопедичності й архіву необхідно враховувати й використовувати при підготовці веб-видань. Це вже сформована культурна норма читання інтернет- публікацій, що знаходить все більше число послідовників. Веб-видання— це не тільки новина й аналіз новини, але одночасно це й довідник, і матеріал для дослідження й самонавчання.

Тому підготовка довідкового апарата, виділення ключових понять, орієнтація на пошукові системи, організація архіву, а також система посилань стають найважливішими компонентами авторської роботи.

Поиск по сайту: