Гіпертекст як явище постмодерна

У багатьох авторів явище гіпертексту розглядається в контексті постмодерністського феномену. В цьому є логіка. Адже в організації гіпертексту втілюються всі основні світоглядні принципи постмодерну: плюралізм, децентралізація, фрагментарність, інтертекстуальність.

Відомий американський критик Іхаб Хасан виділяє наступні ознаки постмодерну, відлуння яких знаходимо в гіпертексті (http://spintongues.msk.ru/calvino.html):

1)невизначеність, культ неясностей, помилок, пропусків;

2) фрагментарність, кліповість, і принцип монтажу;

3) «деканонізація» й профанація старих цінностей з одного боку, формування й сакралізація нових цінностей з іншого боку;

4) відсутність психологічних і символічних глибин, „все на поверхні”;

5) Его поступається мовній грі;

6) позитивна іронія, що стверджує плюралістичний всесвіт;

7) змішання жанрів, високий і низького, стильовий синкретизм;

8) театральність сучасної культури, робота на публіку, обов'язковий облік аудиторії;

9) зрощення свідомості із засобами комунікації, здатність пристосовуватися до їхнього відновлення й рефлексувати над ними.

Характерною рисою гіпертексту є відсутність безперервності - стрибки в інший текстуальний простір. Новиннєві стрічки й анонси на сторінках мережних ЗМІ – що це як не спонукання до цього стрибка, причому часом у зовсім інший контент, розміщений на іншому сайті. Читач (відвідувач) провокується на непослідовність прочитання, тому що його увагу відволікають можливості виходу за межі сторінки, на якій він перебуває. Природно, він переглядає сторінку по діагоналі, пропускаючи більшу частину контенту (1).Фрагментарність і кліповість призводять до створення нових інформаційних згорток - ієрогліфів сучасної культури, якими можна оперувати як поняттями.

Читач сам монтує загальну картину із фрагментів тексту (2), причому все, що заважає вільній інтерпретації, відкидається як читачем, так і видавцем (3). Такий підхід нагадує ковзання (серфінг) по поверхні текстуального простору, гіперпосилання найчастіше - це не рух углиб, а убік (4), і нагадує мовну гру (5). Індивідуальне эго нескінченну кількість разів змінює шати, внаслідок чого з'являється необхідність приймати образ, типовий для аудиторії саме даного ресурсу. Воно залишається мовчазним спостерігачем навіть там, де його провокують на висловлення, адже це висловлення здійснюється під маскою ніка (мережного імені). Механізм компенсації емоційної бідності поверхневого ковзання включає позитивну іронію, відхід від серйозності, загальний безмежний плюралізм як відповідь здорового організму на профановані цінності (6).В той же час це породжує можливість еклектики, сполучення стилів, що не сполучаються, що профанують і сакралізують ціклічно один одного. Інтернет привчає до того, що жанрові границі, як і будь-які інші границі, є або ігровими правилами, або добровільно взятими на себе самообмеженнями. У кожному разі ці обмеження є результатом власної індивідуальної волі. (7). Можемо спостерігати містерію-буф, що розігрується перед очима віртуальної публіки. Інтернет зробив потенційно публічним життя кожної людини. Вийшов своєрідний театр навпаки, у якому право спостерігати за грою надається акторам, а право грати - публіці. (8).

Очевидно, що гіпертекст - це те, що руйнує детермінованість й однозначність повідомлення, і вже одним цим унеможливлює журналістику в її винятково віщальній іпостасі.

В той же час гіпертекст досить адекватно описує сучасні взаємини з реальністю. Легко переконатися, що доступні для спостереження й відображення в ЗМІ соціокультурні процеси мають гіпертекстову природу. Навіть такі події, як війни, сприймаються й описуються з використанням віртуальної й гіпертекстової термінології. Отже, сучасна журналістика (друковані й електронні ЗМІ, Web) просто не може не висловлюватися мовою гіпертексту. Будь-яка інша мова вже не буде сприйматися соціумом. Крім того, гіпертекст знов-таки через притаманні йому властивості здатний об'єднати культурну активність цивілізації автокомунікативного типу, у яку ми входимо, із класичною цивілізацією повідомлення, тобто інтерактивну журналістику з віщальною.

Якщо традиційна культура колишніх способів комунікації була заснована на прямих людських контактах, літературній грамотності й лінійному поданні інформації (тобто послідовному, як у книгах), то нові медіа обходяться без прямих людських контактів, лінійне подання інформації замінюється гіпертекстуальним, а літературна грамотність частково витісняється комп'ютерною.

Поиск по сайту: