Підрозділ про “єдине перше явище сутнього»

Треба гадати, по-перше, що “єдине та “численне протиставляються. Звідси, філософ у першому розділі п’ятої [книжки] “Метафізики каже: “те, що не має поділу, оскільки воно неподільне, є єдиним, тобто тому, що поділ передбачає численність, або множинність (pluralitatem). Тому Арістотель описує єдність, протиставляючи [її] поділові. Адже поділ, взятий у судженні чи у факті буття, є самою множиною, яка звичайно називається “єдиним. Те, що неподільне в собі й відокремлене від чогось іншого, є також відокремленим. Але за цим визначенням “єдність передбачає “два, тобто протиставлення “численному. Це протиставлення відокремлюється неподільною назвою, а відокремлення від чогось іншого виражається подільною часткою.

Треба гадати, по-друге, що “єдине не додає до сутнього нічого реального й позитивного, яке, власне кажучи, формально або суттєво відрізнялося би від нього. Бо коли до сутнього могло б бути доданим щось реальне й позитивне, яке суттєво відрізнялось би від нього, то випливало б, що щось позитивне й реально суттєве не є сутнім формально, що є суперечливим. Адже ніщо не може бути або називатись реально суттєвим, якщо реальної сутності його не існує, а тому воно не може бути й формально сутнім.

Треба гадати, по-третє: хоч “єдине існує також на підставі самої речі й формально разом з сутнім, однак воно існує як поняття на розумовій підставі, що зовнішньо відрізняється від поняття сутнього, тому що осягнути “єдине як таке − це одне, а осягнути “сутнє як таке, що існує, − це зовсім інше. Бо в противному разі не було б підстави, чому “сутнє називалось би суб’єктом, а “єдине називалось би явищем суб’єкта або властивістю.

Треба гадати, по-четверте, що “єдине надає сутньому заперечення поділу в собі самому через його усунення настільки, що матеріально “єдине позначує “сутнє, а формально − заперечення поділу в собі самому. Звідси випливає, що єдине не є нічим іншим, як неподільним сутнім, бо те, що називається “єдиним, є не лише неподільним у собі, але й одночасно відділеним від усього іншого. Однак у тому [попередньому], переважно, а не в цьому [останньому] полягає зміст трансцендентальної єдності. Коли досліджуватиметься, чи вказує “численність, що протиставляється “єдиному, на досконалість, то відповідають, що коли вона розглядається матеріально, то вказує на досконалість, бо саме так вона позначує численне сутнє, але коли вона розглядається формально, то не включає ніякої досконалості, бо саме так вона не позначує нічого іншого, як численні неподільності.

Поиск по сайту: