І. Мірчук «Головні риси українського світогляду в українській культурі»

Про надмірну системність в українців, стверджує Мірчук, і мови бути не може, скоріше для них характерна певна безсистемність (Сковорода — філософ без системи), зате дуже часто виявляється геніальний зрив інтуїції, що несвідомо чи підсвідомо, спираючись лише на могутні почуття, творить свої конструкції.

Український світогляд ґрунтується на виразній, ідеалістичній рисі. Українці так само, як і інші слов'янські народи, не мають надто великого інтересу до теоретичних міркувань та абстрактних спекуляцій, а натомість більше приділяють уваги практичній філософії та питанню етики. Ідеалістична настанова українців, на гадку Мірчука, проявляється головним чином у тому, що всіма їхніми думками й учинками керують не загальні категорії розуму, а передусім суб'єктивні чинники, які своє джерело мають у почуттях і волі.

Тенденція до ідеалізування виявляється в українців також стосовно жіноцтва, якому в українському громадянстві належить привілейоване місце. В письменстві, вважає Мірчук, жінка виступає "в таких шляхетних ідеалізованих постатях, що мається враження, неначе б то її хиби служили не для заниження її вартості, але скоріш для підвищення її принади"1. Літературознавець Сергій Єфремов також зазначає, що українська жінка в поезії українського народу змальована такою духовно прегарною, що й насправді виявляє поетично свою чисту натуру й соромиться свого пониження.

Для того, аби правильно пізнати основні елементи українського світогляду, Мірчук звертає увагу на засади психічної структури українців, їм притаманна значна перевага чуттєвого елементу, емоційного над розумовим, раціональним. Первісне відчуття, сильно закорінене в глибинах душ, є основним мотивом усієї їхньої діяльності.

Мірчук вважає, що велику роль у всіх творах духовного життя українця відіграє любов, яка передусім виступає своєрідним виявом у стосунках між матір'ю і дитиною.

Любов охоплює значну частину мотивів у письменстві, пластичному мистецтві та музиці. Особливо Мірчук відзначає те, що серед небагатьох представників філософії в Україні XIX століття Юркевич створив систему, sit venia verbo — філософії серця, яка перебувала на засадах, протилежних не тільки до модного тоді матеріалізму, але також і до раціоналізму, тобто інтелектуалізму. Ця прафункція — людське серце — згадується вже в К. Т. Ставровецького в (XVII ст.), але найбільшого значення їй надали пізніше Гоголь і Сковорода.

"Я не хочу тим казати, що українці недооцінюють значення розумового чинника, навпаки — деякі визначні представники українського письменства в XIX ст., як Драгоманів і його школа, або Леся Українка радо признаються до раціоналізму, а Іван Франко висуває навіть горде гасло „ratio vincit""1. Однак, продовжує Мірчук, якщо ми розглянемо докладніше психічний склад цих людей, то переконаємося, що їхні інтелектуальні настанови є лише обов'язковою жертвою, принесеною духові часу; але поза цією призначеною для зовнішнього світу маскою криється глибоке почуття.

Поиск по сайту: