Звершення боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 60-80-ТІ РР. ХVІІ СТ.

Загострення кризи української державності у 1657-1663 рр.

Звершення боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького

Досягши конфедеративного союзу з Росією, Б. Хмельницький основну увагу приділив розв’язанню двох кардинальних проблем: возз’єднання з витвореною державою решти українських земель і запровадження спадкового гетьманату. Домогтися визволення Західного регіону без розгрому Речі Посполитої було неможливо, тому на чільне місце висуваються заходи, спрямовані на відрив від неї Придунайських країн, нейтралізацію Кримського ханства та Порти й координування дій української армії.

В другій половині березня 1654 р. в наступ на Брацлавщину перейшло 18-20 тисячне польське військо. Тим часом кримська еліта пішла на зближення з Польщею. Усвідомлюючи смертельну небезпеку для держави комбінованого удару із заходу-польської, а з півдня-кримської армій, гетьман наполегливо добивається від Москви надіслання військової допомоги, а також перегляду нею ухваленого плану воєнних дій, в якому першочергове значення надавалося боротьбі за оволодіння Смоленськом та теренами Білорусії. Але російська сторона вперше, проте не востаннє, знехтувала державними інтересами України.

Нарешті у січні 1655 р. українські і російські війська об’єдналися. Кровопролитні бої під Уманню та іншими містами переможця не виявили. Жахлива трагедія Брацлавщини, що стала наслідком невдалої компанії українсько-російських військ, засвідчила недієвість договору з Росією й неспроможність козацької України вести одночасно успішну боротьбу проти Речі Посполитої та Кримського ханства.

Восени 1655 р. основною перешкодою в справі реалізації програми возз’єднання українських земель стала позиція Швеції, що в цей час погоджувалася визнати існування Української держави тільки в межах Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств. Наприкінці 1655 р. стали окреслюватися контури ще одного згубного для реалізації української державної ідеї фактора: уряд Росії, наляканий успіхами Швеції у Прибалтиці й Великому князівстві Литовському, вирішив піти на зближення з Річчю Посполитою. Б. Хмельницький відразу ж зрозумів, що російсько-польське замирення може відбуватися лише через зневаження інтересів козацької України.

В серпні 1656 р. у Вільно між Росією й Річчю Посполитою розпочалися переговори. Російська делегація відмовила українському посольству в праві взяти у них участь. Укладене на початку листопада перемир’я зафіксувало згоду Росії (в разі обрання царя польським королем) на залишення козацької України в складі Речі Посполитої. Відверте нехтування інтересами української держави глибоко обурило Б. Хмельницького й старшину. На раді гетьман заявив про необхідність розірвати договір із Москвою й продовжити пошук нових союзників. Такими союзниками він бачив Швецію й Трансільванію. Однак українсько-трансільванський поход зазнав поразки.

Відчуваючи наближення смерті, Б. Хмельницький вирішив оформити акт передачі влади синові Юрію. Для цього в квітні відбулася Рада на якій Юрія наголосили гетьманом. Запроваджена таким чином монархічна форма правління не мала твердої соціально-політичної опори в тогочасному суспільстві; вона трималася переважно на титанічній постаті Великого гетьмана й вузькому колі його однодумців. Новацію не сприйняла еліта, котра в своїй масі відкидала монархію й домагалася утвердження республікансько-олігархічної (старшинської форми правління). Побоюючись залізної руки Б. Хмельницького вони не наважувалися відкрито виступити проти його політики, але потай інтригувала й чинила затятий спротив. У зв’язку з хворобою гетьмана з кінця 1656 р. серед старшини розгорілася прихована боротьба за владу. Серед претендентів на булаву фігурувала одна з ключових постатей клану Хмельницького – І. Виговський.

Після тяжкої виснажливої хвороби 6 серпня 1657 р. творець Української держави помер. Похорон відбувся 2 вересня в Суботові в Іллінській церкві. Значення постаті гетьмана в українській історії, попри всі допущені ним помилки й прорахунки, важко переоцінити. Так, він уперше протягом XIV-XVII ст. спромігся об’єднати патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення й спрямувати енергію народу на розбудову соборної держави та виборення незалежності, а також сформулював наріжні принципи державної ідеї, що стала знаменом визвольних змагань українців наступних століть. Гнучкість соціально-економічної політики гетьмана дозволила провести державний корабель повз небезпечні «соціальні рифи» й запобігти вибухові громадянської війни. Прогресивне значення мала послідовна й рішуча боротьба Б. Хмельницького проти стихії розбурханих має і старшинського отаманства, за зміцнення централізації держави й встановлення в ній спадкового гетьманату. Виявивши себе блискучим полководцем, він сформував боєздатну, одну з кращих у Європі національну армію, затвердив військовий статус, збагатив воєнне мистецтво, створив розвідку й контррозвідку. Організована ним дипломатична служба забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших держав як суб’єкта міжнародних відносин; гетьман вважався одним із найвправніших дипломатів Європи.

Поиск по сайту: