Правобережний гетьман Петро Дорошенко (1665-1676 рр.)

Народився новий гетьман в 1627 р. в родині спадкового козацького старшини (дід Михайло був гетьманом, а батько Дорофей - полковником Війська Запорозького),що мала глибокі корені служіння матері - Україні. Мав п’ятеро братів і сестру; навчався, можливо, в Києво-Могилянській колегії, володів польською і латинською мовами. Перебував серед не багатьох козаків, котрі разом із Б. Хмельницьким восени 1647 р. втекли на Запорожжя, а тому став учасником подій з перших днів. До літа 1657 р. обдарована молода людина пройшла всі щаблі військової служби: від рядового до полковника. Талановитий політик, полководець та адміністратор, гнучкий дипломат, він вирізнявся серед інших діячів революції бистрим і глибоким аналітичним розумом, гарячим патріотизмом широким розумінням завдань і перспектив боротьби за об’єднання всіх земель України в межах соборної й незалежної держави, несхитною послідовністю й залізною волею в діях, спрямованих на досягнення поставленої мети, високорозвинутим почуттям власної гідності.

Діяльність гетьмана розпочиналась у вкрай несприятливій внутрішньо – і зовнішньополітичній обстановці. Окрім того, що держава виявилася розчленованою на два гетьманства, а Запорожжя також де-факто становило окреме державне утворення, вона була надзвичайно розорена та обезлюднена воєнними діями, епідеміями, голодом, бранням ясиру та переселеннями. Особливо потерпіло Правобережжя, яке втратило на середину 60-х рр. близько 70% свого населення.

На перших порах П. Дорошенко, спираючись на підтримку татар, повів боротьбу за поширення своєї влади на все Правобережжя. Це йому вдалося, а головні конкуренти були усунуті. Після цього гетьман вдався до суворих заходів щодо ліквідації анархії, отаманства, розбоїв став налагоджувати функціонування місцевих органів влади.

Встановлювалися контакти з лівобережною старшиною та козаками, вживалися заходи для обмеження польської воєнної присутності звільнення України на рік від жовнірських стацій і забезпечення залог провіантом.

С приходом до влади П. Дорошенка чітко окреслилася тенденція до полегшення відносин з Кримом. Геополітична ситуація сприяла тому, щоб в боротьбі за возз’єднання козацької України опертися на воєнно-політичний союз із ним, а за його посередництва - на підтримку Порти. П. Дорошенко, вирішивши скористатися нею, пішов на встановлення приязних відносин із ханом та на відновлення дипломатичних відносин із Портою.

У липні 1666 р. П. Дорошенко дізнався про переговори між Росією і Польщею в Андрусові й не приховував гіркоти та обурення. Тим часом правлячі кола Речі Посполитої схиляються до думки про доцільність розподілу України по Дніпру. Зрозумівши, що, по-перше, ідея возз’єднання держави під верховенством Польської корони не підтримується більшістю українців, а по-друге, що Річ Посполита нічого не зробить для її реалізації, П.Дорошенко вирішив не допустити розташування на теренах України польських підрозділів. Восени 1666 р. українці і татари стали витісняти поляків. Але татари на превеликий жаль, не дотримувалися пунктів договорів і постійно спустошували українські, південноросійські, польські землі, і це перетворило відносини з Кримом і Портою у незбориму стіну ненависті. Найбільш непримиренні позиції посів кошовий Іван Сірко.

На початку 1667 р. істотно погіршилося міжнародне становище України. Наприкінці січня 1667 р. укладається російсько-польський Андрусівський договір. Він передбачав встановлення на 13,5 років перемир’я; закріплення за Росією на 2 роки Києва, Сіверщини, Лівобережної України, а за Річчю Посполитою-Білорусії та Правобережної України. Запорожжя потрапляло в спільне володіння володарів обох країн. Таким чином Російська і Польська держави досягли компромісу через розподіл Української держави, який обернувся трагедією для української нації. Адже фактично створювалися незборимі перешкоди на шляху об’єднання козацької України та возз’єднання в межах незалежної держави всіх етноукраїнських земель.

Українська громадськість висловила свій протест проти умов договору. П. Дорошенко не визнав його чинність.

Яку ж політику у цей час проводив Лівобережний гетьман І. Брюховецький? Гетьман у 1663 р. пішов на деякі поступки Росії і підписав Батуринські статті як додаток до Переяславського договору 1659 р. Вони передбачали утримання російських залог коштом українського населення, впорядкування козацького реєстру, повернення російським поміщикам втікачів, заборону українським купцям вивозити з України й продавати в Росії горілку та тютюн.

У вересні 1665 р. український гетьман на чолі великої місії (понад 500 осіб) уперше прибув до російської столиці для укладення нового договору. Російська еліта стала на шлях ліквідації самостійності козацької України, різкого обмеження прерогатив її уряду та місцевих органів влади. Понад місяця І. Брюховецький разом із більшістю старшин обстоював національні інтереси. На жаль, гетьман був змушений поступитися й 1 листопада підписав Московські статті. Поступливість була щедро винагороджена: І. Брюховецький отримав титул боярина, став власником сіл і міст шептаківської сотні й одержав дозвіл одружитися з дочкою князя Дмитра Долгорукого. Генеральні писарі, військовий суддя та 8 полковників одержали дворянства й маєтки.

Статті договору передбачали можливість обрання гетьмана лише в присутності царського представника, заборону українському урядові підтримувати зносини з іншими країнами, а також підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові. Збільшувалася численність російських залог там, де вже перебували воєводи (Київ, Чернігів, Переяслав і Ніжин), воєводи із залогою направлялися ще в 13 міст. Оскільки, за умовами договору, податки та збори йшли до російської скарбниці, розширювалися права воєвод, які контролювали їх надходження. Некозацьке населення міст і сіл підпорядковувалося не гетьману, а цареві та воєводам. Отже, укладений договір істотно змінював правовий статус козацької України, перетворюючи її з держави в автономну область Росії. Реалізація його статей вела до ліквідації не лише самостійності внутрішньополітичного життя держави, а й соціально-економічних завоювань, а отже-до реставрації феодальних відносин, загострення соціальної та національно-визвольної боротьби.

У квітні 1666 р. російські чиновники розпочали перепис селян і міщан, з’ясовуючи їхні сімейний і майновий стани, кількість тяглої худоби, площу оброблюваної землі, й визначали норми оподаткування. Все це (договір, перепис, зловживання воєвод) викликало обурення багатьох прошарків населення політикою гетьмана та Росії. Починаються зворушення, спалахують масові повстання. Ці події призводять до змін в політиці гетьмана у першій половині 1667 р., окреслюється його відхід від курсу на безумовну підтримку Росії, від умов укладеного з нею договору.

На зібраній раді у січні 1668 р. в Глухові І. Брюховецький ошелешив присутніх заявою про необхідність розриву з Росією й вигнання воєвод із залогами. Мабуть, не всі відразу повірили в її щирість. Але гетьман зумів переконати старшину і вони підтримали його задум. На початку лютого відбуваються мобілізація полків та воєнні приготування. Почалося повстання. До середини березня повстання в Лівобережному гетьманстві завершилася перемогою.

В цей час (наприкінці січня-на початку лютого 1668 р.) П. Дорошенко скликав старшинську раду, яка ухвалила розпочати боротьбу проти російських залог, щоб об’єднати Ліво-і Правобережну Україну. Заручившись підтримкою Криму, у кінці травня 1668 р. правобережний гетьман переправився через Дніпро. В червні він надіслав до І. Брюховецького делегацію з 10 сотників, пропонуючи зректися влади й віддати йому гетьманські клейноди. За наказом І. Брюховецького їх побили. Лівобережний гетьман, покладаючись на значну чисельну перевагу свого війська, вирушив до П. Дорошенка. Однак, коли війська зблизилися, в полках І. Брюховецького вибухнуло заворушення. За одними даними, негайно відбулася спільна козацька рада, під час якої було вбито І. Брюховецького й обрана гетьманом возз’єднаної козацької України П. Дорошенка. Так трагічно обірвалося життя державного діяча, котрий спромігся переосмислити політичні погляди й набратися мужності виступити за незалежність України. П. Дорошенко велів одвезти тіло покійного гетьмана до Гадяча, де його з почестями поховали в Богоявленській церкві.

Возз’єднання козацької України стало тріумфом політики П. Дорошенка, великою перемогою національно-патріотичних сил. Але уряди Росії, Польщі та Криму виступили проти возз’єднання України. Крім того частина старшини почала боротьбу за владу. Запоріжці висунули свого претендента на гетьманство – Петра Суховія. П. Дорошенко 18 червня повертається на Правобережжя, залишає на Лівобережжі наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного, який у грудні 1668 р. обирається гетьманом. Україна знову поділилась на дві частини.

Поиск по сайту: