Юрій Хмельницький (1659-1663 рр.)

У вересні 1659 р. гетьман скликав військову раду, на якій спробував ознайомити присутніх зі змістом Гадяцького договору. Але козаки не захотіли навіть вислухати його тексту до кінця й стали звинувачувати І. Виговського в нехтуванні інтересами Війська Запорозького. Злякавшись розправи, гетьман поспішно залишив раду й подався до А. Потоцького. Після переговорів із представниками опозиції він погодився зректися влади й повернути клейноди. Близько 23-24 вересня генеральна рада обрала Ю.Хмельницького гетьманом козацької України. Так драматично завершилося дворічне гетьманування І. Виговського, що втягнуло суспільство у вир громадянської війни й старшинських міжусобиць.

Перед новим гетьманом стояли складні проблеми: припинити громадянську війну, зміцнити гетьманську владу, покласти край отаманству старшин, запобігти розколу держави та врегулювати відносини із сусідами, насамперед з Росією. На скликаній у Жердовій Долині раді готується проект, спрямований на поновлення конфедеративного союзу; входження до складу козацької України північної Чернігівщини й частини півдня Білорусії, заборону перебування на її теренах воєвод (за винятком Києва) і російського війська; вільне обрання гетьмана; заборону будь-кому без відома гетьмана й старшини посилати листи царю від імені Війська Запорозького; визнання всіх прав і вольностей, які починаючи з руських князів і польських кордонів, були надані усім станам; право на зовнішньополітичну діяльність тощо.

19 жовтня Ю. Хмельницький прибув до Переяслава, де 27 жовтня відбулася генеральна рада, що обрала його гетьманом. О. Трубецькой та інші воєводи відхилили запропонований українцями проект і нав’язали старшині ухвалення Переяславського договору, що склався зі сфальшованих умов договору 1654 р.(українська сторона їх втратила) та додаткових статей. Для козацької України передбачався лише статус автономії в складі Російської держави. Відповідно до цього вона позбавлялася права без дозволу царя переобирати гетьмана; на обох берегах Дніпра перебували по одному судді, осавулу й писарю; гетьман втрачав право призначати й звільняти полковників, карати смертю старшин, виступати в похід без дозволу царя, провадити самостійну зовнішньополітичну діяльність. Щоправда, за козаками (реєстр мав налічувати 60 тис. осіб) зберігалися всі права й вольності. Російські воєводи із залогами мали перебувати в усіх великих містах України. Передбачалося виведення українських підрозділів із Білорусії, а також підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату та ін. Підписання цього договору, який відбивав проросійську орієнтацію лівобережної старшини, стало істотним прорахунком гетьманського уряду й послужило поштовхом до розколу еліти за територіальною ознакою.

Тим часом Ю. Хмельницький намагався зміцнити становище держави. Його перші кроки засвідчували прагнення реалізувати національну ідею. Було вжито певних заходів для повернення до складу держави втрачених земель Поділля й Волині, домагався проходження кордонів з Польщею по ріках Прип’ять і Горинь, підпорядкування київському митрополиту деяких західноукраїнських єпископств; вільного сповідання православної віри на теренах Речі Посполитої; дозволу польським і литовським купцям торгувати в Україні.

З іншого боку, добре освічений і не позбавлений гострого розуму гетьман не мав сильної волі, здібностей політика й полководця. Брак життєвого й політичного досвіду, емоційна неврівноваженість, слабкий вплив на еліту не виключали його перетворення у маріонетку в руках лідерів старшинських угруповань. Усвідомлюючи слабкість здоров’я (хворів на епілепсію й грижу), свої вади й складність ситуації, Ю. Хмельницький у лютому 1660 р. висловив бажання здати гетьманство. На жаль, старшини вчасно не зрозуміли чи не захотіли зрозуміти доцільності його заміни сильнішого постаттю, що згодом обернулося трагічними наслідками для держави.

Уклавши в травні 1660 р. мирний договір із Швецією та заручившись підтримкою Криму, польський уряд зірвав переговори з Росією і розпочав підготовку до нового наступу на теренах Білорусії й України. Головним командувачем російсько-української армії був призначений київський воєвода В. Шереметьєв. Але затримка походу й нескоорденованість дій обох частин армії відразу ж поставили на межу зриву долю всієї компанії. Російсько-українські війська були заблоковані під Чудновим. Становище українського війська було далеко не безнадійним, оскільки польський гетьман не мав ні сил, ні можливостей тримати його в облозі. Інше питання, що група впливових старшин явно схилялася до порозуміння з поляками, а приголомшений бурхливим розвитком подій гетьман розгубився й самоусунувся від виконання своїх обов’язків. Ніяких дій українське військо не робило. А отримавши звістку про невдачу В. Шереметьєва, старшина надіслала до С. Потоцького посольство, яке 17 жовтня 1660 р. погодилося на укладення угоди. Вона відновлювала чинність Гадяцького договору, за винятком статті про перетворення козацької України в князівство Руське. Інші статті передбачали розрив договору з Росією, надання двох полків на допомогу полякам для звільнення українських міст від російських залог, унеможливлення козацьких нападів на порубіжні кримські міста та ін. Прибувши до польського табору, гетьман присягнув на умовах Чуднівського договору.

Політичні наслідки Чуднівської кампанії виявилися для козацької України несприятливими, бо умови Чуднівського договору й згода на розташування на постій в українських містах і селах Жовнірів приховували в собі загрозу нового спалаху громадянської війни.

Відомості про відновлення чинності Гадяцької угоди, захоплення татарами частини козаків лівобережних полків, розташування польських підрозділів на постій, повернення шляхти до маєтків викликали обурення лівобережних козаків і старшин, котрих очолив переяславський полковник Я. Сомко. Зібравши в Переяславі раду, він домігся проголошення себе наказним гетьманом. До середини травня 1660 р. майже все Лівобережжя присягнуло на вірність царю. Розпочалися бої опозиції з Ю. Хмельницьким.

На перебіг цієї громадянської війни важливий вплив окрім Росії, що ввела в Україну свої війська, справили взаємини гетьманського уряду з Польщею і Кримом.

Брак відчутної воєнної допомоги з боку Польщі й ненадійність татар не дозволяли Ю. Хмельницькому зламати спротив опозиції, підтримуваної російським військом.

Чергова невдача Ю. Хмельницького утвердитися на Лівобережжі надломила його остаточно. Всім стала очевидною його неспроможність керувати державою. Після боротьби за булаву декількох претендентів, завдяки підтримці Криму, резидента Польщі й значної частини старшин на Чигиринській генеральній раді, ймовірно, 13 січня 1663 р. гетьманом проголошується Павло Тетеря (правобережного терену). Ю.Хмельницький постригається в ченці й під іменем Гедеона влаштовується в Ірдинському монастирі в Корсуні.

Поиск по сайту: