Правобережний гетьман Павло Тетеря (1663-1665 рр.)

Обрання правобережним гетьманом Павла Тетері припало на апогей Руїни. Потрапивши в її вир, він не спромігся (забракувало таланту й удачі) переломити перебіг подій і став спочатку їхнім заручником, а згодом-жертвою. Надмірні честолюбство й жадоба збагачення, складні взаємини з родичами та соратниками, помножені на трагічні наслідки провалу політичного курсу, стали підґрунтям для витворення сучасниками різко негативного образу правобережного гетьмана (інколи безпідставно).

Він народився на початку 20-х рр. XVII ст. в сім’ї шляхтича на Овруччині чи Переяславщині. Добру освіту отримав у Мінській уніатській школі, вільно володів польською і латинською мовами, вишуканих манер набув при дворі майбутнього канцлера Польщі. Був мужнім, енергійним; володів здібностями політика, адміністратора, дипломата, промовця, інтригана. Потаємний, хитрий, із холодним розумом, він добре розумівся на людях, у разі необхідності умів діяти швидко й рішуче. Прихильник твердої влади, П. Тетеря не загравав ні з старшиною, ні з козацькими низами.

Особливе місце в діяльності гетьмана посідали відносини з Річчю Посполитою. Він добивався зрівняння в правах православної Церкви з римо-католицькою; залишення Війська Запорозького при всіх вольностях; права розпочати переговори з Росією, гарантій надання допомоги Криму, підтримки козацької України в поході її армії на Лівобережжя, якому належало возз’єднатися з Правобережжям під його булавою.

Гетьман прагнув відновити провідну роль інституту гетьманської влади в політичному житті держави. Велику увагу приділяв згуртуванню навколо себе найвпливовіших представників еліти. На жаль, досягти політичних успіхів в цьому йому не вдалося. Значна частина старшини, вражена «вірусами» отаманства, корупції й тупого особистого чи групового егоїзму, щораз більше відходила від національної ідеї й залишилася в сфері особистих інтересів.

Найбільшою небезпекою для збереження соціально-політичної стабільності було відновлення феодального землеволодіння й дореволюційних форм визиску поспільства. Сотні тисяч селян, міщан і нереєстрових козаків виявляли невдоволення встановленням польсько-шляхетських порядків. Ненависть до них та їхніх носіїв (шляхтичів, урядників, орендаторів) стала обертатися й проти П. Тетері, в якому вбачали польського прислужника. Поза сумнівом, розв’язання комплексу соціально-економічних питань належало до завдань першорядних. Однак П. Тетеря, як свого часу І. Виговський, знехтував ними. У полках посилився рух козацьких низів. Прокотилася низка повстань.

Дізнавшись про обрання Лівобережним гетьманом І. Брюховецького, він почав активно схиляти польську еліту до організації воєнного походу на Лівобережжя. Восени 1663 р. цей похід було розпочати. Успіхи польського командування спочатку стали можливі завдяки гнучкості П. Тетері по відношенню до місцевого населення. Однак наприкінці 1663 р. в настроях більшості мешканців та вставленні до поляків окреслився поворот від настороженої недовіри до відвертої ворожнечі. Цьому сприяли свавілля розташованих на постій жовнірів. Зрештою, українська компанія короля закінчилася поразкою і засвідчила неспроможність Речі Посполитої відновити панування над Лівобережжям. Це був крах програми П. Тетері домогтися возз’єднання козацької України в межах Речі Посполитої. Ця компанія обернулася черговим спустошенням багатьох районів Лівобережної України, поглибленням розколу еліти й посилила втручання Росії у внутрішні справи Лівобережного гетьманства.

Восени 1663 р. формується група діячів, яка вирішила усунути від влади П. Тетерю, очолив її І. Виговський. Повстання було придушено, І. Виговського страчено, почалися масові розправи, але це не припинило розгортання національно-визвольної, конфесійної та соціальної боротьби. Повстання спалахують в Поліссі, Умані, Ставиці та інших містах Правобережжя.

Втративши будь-яку опору, П. Тетеря в другій половині червня 1665 р., прихопивши клейноди, корогви й рештки архіву, подався до Польщі. Хоча офіційно гетьманства він не зрікся, але фактично його втратив. Більше йому не судилося повернутися до політичного життя в Україні. Наштовхнувшись на недоброзичливе ставлення польської еліти, влітку 1670 р. він покинув Польщу й виїхав до Порти, де був доброзичливо прийнятий султаном. Побоюючись повернення екс-гетьмана до влади в Україні, правлячі кола Польщі, пішли на його ліквідацію. У кінці березня 1671 р. П. Тетерю отруїв польський агент. Так трагічно обірвалося життя політика, котрий прагнув забезпечити національні інтереси України в складі Речі Посполитої.

Правобережні козацтво й старшина не визнавали легітимності влади І. Брюховецького, тому після від’їзду П. Тетері боротьба за булаву спалахнула з новою силою. Першим спробував прибрати її до рук Степан Опара. Однак утриматися при владі новий гетьман не зумів. Козаки погодилися прийняти кандидатуру П. Дорошенка. Була проведена рада, яка й обрала його гетьманом.

Поиск по сайту: