Матеріалістична основа в російській експериментальної психології. Праці І. М. Сєченова та І. П. Павлова. «Рефлексологія» В. М. Бехтерева

Особливістю розвитку психології в останній чверті XIX ст. було внесення в неї експериментальних методів дослідження. Ця риса характерна і для російської психології того часу. Зазвичай в психології період розвитку експериментальних методів визначається роботами Вільгельм Вундта і його школи. Тим часом вивчення історії російської психології показує, що і в ній розвивалися експериментальні роботи, причому йшли переважно в матеріалістичному напрямку. Цим вітчизняні дослідження з експериментальної психології відрізнялися від робіт школи Вільгельм Вундта. Як вже говорилося, в цій школі власне психічні явища пропонувалося вивчати за допомогою самоспостереження, а об'єктивний експериментальний метод застосовувати тільки до фізіологічних і нижчим психічним процесам.

На противагу вундтовской психології багато експериментальні дослідження в російській психології проводилися під знаком матеріалістичних ідей. Біля витоків цього напрямку знаходилися два найбільших корифея науки - І.М. Сєченов (1829-1905) та І.П. Павлов (1849-1936).

У працях Сєченова починаючи з 1863 р. послідовно формується матеріалістичне розуміння психічної діяльності. Вивчаючи матеріал субстрат психічних процесів - мозок, Сєченов запропонував рефлекторну теорію психічної діяльності. Продовжувачем його справи був І. П. Павлов, який створив теорію умовних рефлексів і проклав шлях від об'єктивних досліджень з функціональної фізіології центральної нервової системи до вивчення матеріальних основ психічних явищ.

Погляди Сеченова і Павлова зробили вирішальний вплив на світогляд видного представника природничо-наукового напряму в психології В.М. Бехтерева. Вся рефлексологія В. М. Бехтерева була реалізацією рефлекторної теорії Сєченова. Бехтерєв прагнув виявити зв'язок психічної діяльності з мозком, нервовими процесами, називав психічні процеси невропсіхікой. На його думку, вивчення психіки не може бути обмежено однією її суб'єктивною стороною. Бехтерєв стверджував, що «немає взагалі жодного свідомого чи несвідомого процесу думки, який не висловлювався б рано чи пізно об'єктивними проявами» (Бехтерєв В. М. Об'єктивна психологія та її предмет / / Вісник психології. 1904. № 9-10. С. 730). Він стверджував, що об'єктивна психологія повинна користуватися тільки об'єктивним методом і характеризувати психічний процес тільки з його об'єктивної сторони.

Поєднуючи в собі талант психолога, фізіолога, психіатра і невролога-клініциста, Бехтерєв був разом з тим і видатним організатором психологічної науки, одним з керівників її прогресивного крила. Очоливши Психоневрологічний інститут у Петербурзі, він зібрав у ньому колектив дослідників, які виконали ряд робіт експериментального характеру.

Разом з тим при всій прогресивності боротьби Бехтерева за об'єктивні методи дослідження проти суб'єктивістською психології він не міг подолати ставлення до психічних процесів як до епіфеноменом (побічним, супутнім явищам, не надають впливу на основний процес) актів поведінки і, протестуючи проти метафізичних понять («пам'ять»,«почуття»,«увага»), неправомірно ігнорував ті реальні процеси, які знаходять відображення в них.

Поиск по сайту: