ЛЕКЦІЯ № 1. Витоки психодіагностики

1. Експериментальна психологія. Роботи В. Вундта, Ф. Гальтона, Г. Еббінгаузом, Д. Кеттелла

Психодіагностика як особлива наукова дисципліна пройшла значний шлях розвитку та становлення. Розглянемо основні етапи цього шляху.

Психологічна діагностика виділилася з психології і почала складатися на рубежі XX ст. під впливом вимог практики. Її виникнення було підготовлено кількома напрямками в розвитку психології.

Першим її джерелом стала експериментальна психологія, оскільки експериментальний метод лежить в основі психодіагностичних методик, розробка яких і становить сутність психодіагностики. Психодіагностика зросла з експериментальної психології, а її виникнення в 1850-1870-і рр.. пов'язано із зростанням впливу природознавства на область психічних явищ, з процесом «фізіологізаціі» психології, полягає в перекладі вивчення особливостей людської психіки в русло експерименту і точних методів природничих наук. Першими експериментальними методами психологію забезпечили інші науки, головним чином фізіологія.

Початком виникнення експериментальної психології умовно вважається 1878 р., так як саме в цьому році Вільгельм Вундт (1832-1920) заснував у Німеччині першу лабораторію експериментальної психології. В. Вундт, намічаючи перспективи побудови психології як цілісної науки, припускав розробку в ній двох непересічних напрямків: природничо-наукового, спирається на експеримент, і культурно-історичного, в якому головну роль покликані відігравати психологічні методи вивчення культури (психології народів). За його теорією, природничо-наукові експериментальні методи можна було застосовувати тільки до елементарного, нижчого рівня психіки. Експериментальному дослідженню підлягають не сама душа, а тільки її зовнішні прояви. Тому в його лабораторії вивчалися в основному відчуття і викликані ними рухові акти - реакції, а також периферичний і бінокулярний зір, цветоощущение і пр.

За зразком лабораторії В. Вундта створюються подібні експериментальні лабораторії та кабінети не лише в Німеччині, а й в інших країнах (Франції, Голландії, Англії, Швеції, Америці).

Розвивається експериментальна психологія впритул підійшла до вивчення більш складних психічних процесів, таких як мовні асоціації (метод вільних словесних асоціацій Гальтона). Відразу ж після публікації Ф. Гальтона в 1897 р. В. Вундт використовував асоціативну методику у своїй лабораторії, хоча і вважав вищі функції не підлягають експерименту. Отримувані в дослідах індивідуальні відмінності в часі реакції пояснювалися характером асоціацій, а не індивідуальними особливостями піддослідних.

Проте автором, який створив перший, власне психологічний експериментальний метод, був Герман Еббінгауз (1850-1909), який вивчав закони пам'яті, використовуючи для цього набори безглуздих складів (штучних сенсомоторних елементів мови, що не мають конкретного значення). Він вважав, що отримані їм результати не залежали від свідомості випробуваного, інтроспекції (спостереження індивіда за тим, що відбувається в його психіці) і, отже, більшою мірою задовольняли вимогу об'єктивності. Цим методом Еббінгауз відкрив шлях експериментальному вивченню навичок.

Американський психолог Джеймс Кеттел (1860-1944) досліджував обсяг уваги і навички читання. За допомогою тахістоскопа (приладу, що дозволяє пред'являти випробуваному зорові стимули на короткі відтинки часу) він визначав час, необхідний для того, щоб сприйняти і назвати різні об'єкти - форми, літери, слова і т. д. Обсяг уваги в його дослідах складав величину порядку п'яти об'єктів. Проводячи експерименти з читанням букв і слів на обертовому барабані, Кеттелла зафіксував феномен антиципації («забігання» сприйняття вперед).

Так, на рубежі XX ст. в психології утвердився об'єктивний експериментальний метод, який почав визначати характер психологічної науки в цілому. З впровадженням в психологію експерименту і появою завдяки цьому нових критеріїв науковості її представлень створилися передумови для зародження знань про індивідуальні розходження між людьми.

2. Диференціальна психологія. Виникнення тестування як результат практичних запитів медицини, педагогіки та індустріалізації виробництва

Диференціальна психологія стала ще одним джерелом розвитку психодіагностики. Поза уявлень про індивідуально-психологічних особливостях, які є предметом диференціальної психології, неможливо було б виникнення психодіагностики як науки про методи їх вимірювання.

Але диференційно-психологічне вивчення людини не було простим логічним розвитком експериментально-психологічного. Воно складалося під впливом запитів практики, спочатку медичної та педагогічної, а тим і індустріальної. Однією з основних причин, що зумовили зародження психодіагностики, потрібно вважати висунуту лікарською практикою потреба в діагностиці та лікуванні розумово відсталих і душевнохворих людей.

Одна з ранніх публікацій, присвячених питанням розумової відсталості, належить французькому лікаря Ж. Є. Д. Еськироль, Прагнув диференціювати різні ступені розумової відсталості. Інший французький лікар Е. Сеген перший приділив увагу навчанню розумово відсталих дітей з допомогою особливих методик. Їх роботи внесли певний внесок у розробку методів, які допомагали визначити розумову відсталість.

Між теоретичними положеннями, що розвиваються у рамках загальної психології, і основами психодіагностики простежується тісний внутрішній взаємозв'язок. Уявлення про закономірності розвитку і функціонування психіки є відправним пунктом при виборі психодіагностичної методології, конструюванні психодіагностичних методик, їх використання в практиці.

Історія психодіагностики - це й історія появи основних психодіагностичних методик, і розвиток підходів до їх створення на основі еволюціонування поглядів про природу і функціонуванні психічного.

У зв'язку з цим цікаво простежити, як формувалися деякі важливі психодіагностичні методи в рамках основних шкіл психології.

Поиск по сайту: