Загальні критерії класифікації психодіагностичних методик. Поняття про наукові і практичних методиках

Більш розгорнуту класифікацію психодіагностичних методик можна запропонувати, лише виділивши загальні критерії, відповідно до яких різні методи психодіагностики будуть розділені на приватні групи. Такими критеріями є наступні:

1) тип застосовуваних у методиці тестових завдань;

2) адресат використовуваного в методиці тестового матеріалу;

3) форма подання тестового матеріалу випробуваним;

4) характер даних, що використовуються для висновків про результати психодіагностики;

5) наявність в методиці тестових норм.

6) внутрішня будова методики.

За типом застосовуваних тестових завдань психодіагностичні методики діляться на опитувальні (в них використовуються питання, адресовані випробуваним), які стверджують (у них вживаються деякі судження чи твердження, з якими випробовуваний повинен висловити свою згоду або незгоду), продуктивні (тут застосовується той чи інший вид власної творчої продукції випробуваного: вербальної, образної, матеріальної, спонтанно створеної або відтвореною за інструкцією самим випробуваним), дієві (випробуваний отримує завдання виконати певний комплекс практичних дій, за характером яких судять про його психології), фізіологічні (в даному випадку психодіагностика здійснюється на основі аналізу мимовільних фізичних чи фізіологічних реакцій організму людини).

Наприклад, для оцінки психології деякого людини можна використовувати його відповіді на прямі або непрямі питання, його згоду або незгоду з тими чи іншими судженнями, результати його усній, письмовій, образотворчої, технічної або іншої діяльності, його довільні і мимовільні дії і реакції у відповідь на деякі стимули і багато іншого. Цій же меті можуть служити також електроенцефалограма, електрокардіограма, електроміограма, шкірно-гальванічна реакція (КГР) та інші рефлекси, включаючи серцево-судинні рефлекси і рефлекси дихальної системи.

За адресату тестового матеріалу психодіагностичні методики діляться на свідомі, апелюють до свідомості випробуваного, і несвідомі, спрямовані на неусвідомлювані реакції людини. Прикладом методик першого типу можуть служити опитувальники, а прикладом другого - проективні методики.

За формою подання тестового матеріалу випробуваним психодіагностичні методики поділяються на бланкові (представляють собою тестовий матеріал в письмовій чи будь-якої іншої знакової формі: у вигляді малюнка, схеми і т. п.), технічні (презентируют випробуваному тестовий матеріал в аудіо-, відео- або кіноформ, а також через інші технічні пристрої і машини), сенсорні (представляють матеріал у вигляді фізичних стимулів, безпосередньо адресованих органам почуттів).

За характером даних, що використовуються для психодіагностичних висновків, методики поділяються на об'єктивні (використовуються показники, які не залежать від свідомості і бажання випробуваного або експериментатора) і суб'єктивні (вживаються дані, що залежать від бажання і свідомості експериментатора або випробуваного, пов'язані з їх внутрішньому досвіду та належні нього). Прикладом методик об'єктивного типу можуть служити тести, що включають аналіз фізіологічних, рефлексивних показників або практичних результатів діяльності випробуваного, при користуванні якими суб'єктивізм в оцінках зведений до мінімуму. З іншого боку, класичним прикладом методики суб'єктивного типу є така, яка в основному спирається на інтроспекції і висновки, що робляться на базі інтуїції та внутрішнього досвіду.

За критерієм наявності тестових норм психодіагностичні методики поділяються на що мають подібні норми і не володіють ними.

Нарешті, по внутрішній структурі психодіагностичні методики можна розділити на мономірні і багатовимірні. Перші характеризуються тим, що в них діагностується і оцінюється єдине якість чи властивість, а другі - тим, що вони призначені для психодіагностики та оцінки відразу декількох однотипних або різнотипних психологічних якостей людини. В останньому випадку психодіагностична методика поділяється, як правило, на кілька приватних методик - подшкал, які оцінюють окремі психологічні якості. Наприклад, відомий тест Спілбергера - Ханіна для оцінки тривожності - це мономерна методика, а особистісний тест Кеттела - багатовимірна методика.

Одна і та ж психодіагностична методика одночасно може розглядатися і кваліфікуватися з різних сторін, за різними критеріями. Тому майже будь-яку методику можна віднести не до однієї, а відразу до декількох класифікаційними групами. У зв'язку з цим виділені й описані вище критерії класифікації психодіагностичних методик слід розцінювати не як взаємовиключні, а як взаємодоповнюючі один одного в характеристиці різних методик, як можливі аспекти їх аналізу та поділу на класи.

В окрему групу виділяються психодіагностичні методики, засновані на якісному і кількісному аналізі експериментальних даних. У першому випадку діагностується властивість описується у відомих наукових поняттях, а в другому випадку - через відносну ступінь його розвитку в даної людини в порівнянні з іншими людьми. Іноді кількісні та якісні характеристики поєднуються в рамках однієї і тієї ж методики, так що в підсумку досліджуване властивість отримує подвійну - кількісно-якісну характеристику. Наприклад, у тесті Личко, призначеному для діагностики акцентуацій характеру у підлітків, кожна з досліджуваних рис характеру має подвійну характеристику - і кількісну, і якісну одночасно.

Всі методи психодіагностики можна також розділити на наукові і практичні, хоча такий розподіл умовно: більшість відомих психодіагностичних методик використовується як в практичній психодіагностиці, так і в науково-дослідному експериментуванні. Однак між ними все ж є різниця, яка полягає в тому, що науково-дослідницькі методики головним чином орієнтовані на виявлення і подальше вивчення того чи іншого психологічного якості з метою його суто наукового пізнання, а практичні - на оцінку ступеня його розвитку та використання в практичних цілях. Крім того, наукова методика може бути унікальною, трудомісткою, дорогою і застосовуватися тільки в рамках наукового дослідження, будучи через зазначені її якостей непридатною для широкої практичної психодіагностики. Практична ж методика, навпаки, повинна бути універсальною, простий і відносно дешевою.

Поиск по сайту: