Лекція 1. Суть і соціальний зміст вищої освіти

ТЕМА 1.1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу (6 год.)

Лекція 1. Суть і соціальний зміст вищої освіти

1. Мета та задачі дисципліни.

2. Історія освіти в Україні. Перші університети.

3. Структура вищої освіти.

4. Історія ХДУХТ.

Історія освіти в Україні тісно пов'язана зі всією історією українського народу. Багатовікове існування в стані роздробленості, під гнітом монголо-татарських орд, польських, литовських і угорських феодалів зробило сильний вплив на розвиток освіти. Для боротьби проти іноземного гніту, національних і релігійних утисків міське населення (частково і сільське) в XVI-XVII вв. організовувалося в братерства. Останні відкривали школи, друкарні, навколо яких об'єднувалися культурні сили. В кінці XVI – початку XVII в. братські школи виникли в Львові (1585), в Києві (1615), Луцьку (1620), Вінниці, Немірове, Кам'янець-подільському і деяких інших містах. Викладання в цих учбових закладах велося на рідній мові. Значна увага приділялася вивченню грецького, а пізніше за латинську і польську мови (граматиці, риториці). Крім того, вивчалися арифметика, астрономія, музика і богослов’я.

У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської школи і Лаврської школи був створений перший вищий учбовий заклад в Україні – Києво-Могилянська колегія, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духівництва, багатих міщан і козаків. В кінці XVII і в XVIII в. значний вплив на розвиток науки і освіти в Україні робила Києво-Могилянська колегія (у 1701 р., по царському указу, вона одержала титул і права академії і стала називатися Київською академією), названа на честь свого протектора митрополита П. Могили. Навчання в ній носило переважно загальноосвітній характер. Курс навчання продовжувався 12 років і ділився на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі – поетику, риторику, філософію і богослов’я. Студенти одержували філологічну підготовку, знання мов: слов'янського, українського літературного, грецького, латинського, польського, опановували поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку і римську і частково середньовічну літературу, історію, географію, філософію і богослов’я.

З часом в Київській академії були введені курс російської, французької, німецької і староеврейскої мов, чиста і змішана математика (тригонометрія, фізика, астрономія, архітектура), а останніми роками існування академії класи домашньої і сільської економіки і медицини. Значне місце відводилося художній і музичній освіті. Київська академія була видатним вогнищем науки. Приймали в академію молодь всіх станів. Для бідних учнів при Академії існувала бурса. Київська академія була також важливим просвітницьким центром. Вона заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кремінці, Чернігові, Харкові і Переяславі і постійно їм допомагала. Київська академія внесла значний внесок в зміцнення культурних зв'язків України з Росією і Білорусією. З 40-х рр. XVII в. вщент Московського університету в Києві здобувала освіту молодь з Москви, Воронежа, Вязьми, В’ятки, Брянська, Калуги, Могильова і інших міст.

Київська академія зробила значний вплив на організацію, зміст і методи навчання в багатьох учбових закладах, зокрема в Черніговськом (заснований в 1700 р.), Харківському (1721) і Переяславському (1738) колегіумах, які були створені за зразком Києво-Могилянській колегії.

Чернігівський колегіум – один із старих учбових закладів на Лівобережній Україні. Заснований в 1700 р., його засновником був педагог, церковний діяч і письменник Іоанн Максимович. Чернігівський колегіум створений на базі славяно-латинської школи, переведеної з Новгорода-Сіверського. Навчання тривало 6 років. У колегіумі викладали загальноосвітні предмети: латинську і грецьку мови, історію, географію, математику, філософію. У 1776 р. заклад був реорганізований в духовну семінарію, що існувала до 1917 р.

Харківський колегіум був заснований в 1721 р. в Білгороді як семінарія, в 1727 р. переведений до Харкова. У ньому вивчали граматику, пиитику, риторику, філософію і ін. У 1765 р. при ньому були відкриті додаткові класи для світських осіб, яким викладали нові мови, російську літературу і мову, математику, інженерну справу, артилерію, архітектуру, геодезію, географію, малювання, а пізніше – також фізику і природну історію (у 1773 р. ці класи виділилися в окреме Казенне училище). Харківський колегіум був центром освіти Слобідської України до початку XIX в. У колегіумі навчалися представники всіх верств населення. Після відкриття Харківського університету (1805) Харківський колегіум став узкосословным учбовим закладом, а пізніше – знов духовною семінарією.

Переяславський колегіум відкритий в 1738 році в місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький). Його основною метою була підготовка духівництва для боротьби проти унії і католицтва на Правобережжі. При колегіумі була бурса, де жили іногородні учні. Термін навчання тривав 6 років. Тут викладали російську, латинську, грецьку і польську мови, поетику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, історію, спів. У колегіумі навчалися діти духівництва, козацької старшини, міщан, селян. З кінця 80-х рр. XVIII в. колегіум називався семінарією. Після заснування в 1799 році класу філософії, а в 1800 – класу богослів'я – суто духовний заклад. У 1862 р. семінарія була переведена до Полтави.

Певну роль в розвитку освіти на західно-українських землях грав Львівський університет, хоча заклад був заснований (у 1661 р.) з метою посилення полонізації українського населення. У договорі 1658 роки між шляхетской Польшой і верхівкою козацької старшини було обумовлене відкриття в Україні двох вищих шкіл-академій на правах університету. Проте, католицькі ієрархи і феодали розвернули активну діяльність проти цього плану. Прагнучи випередити можливість відкриття академії на основі Львівської братської школи, вони запропонували обгрунтувати її в Львівській ієзуїтській школі-колегії. Ці старання знайшли підтримку польського королівського двору. 20 січня 1661 року король Ян Казимир підписав диплом, який давав Львівській ієзуїтській колегії «статус академії і титул університету» з правом викладання всіх сучасних університетських дисциплін і привласнення вчених ступенів.

Природно, що у той час діяльність Львівського університету визначалася соціальними інтересами і ідеологічними установками Мови Посполитої. З часу підстави і до 1773 року Львівський університет був в повному підпорядкуванні і веденні ієзуїтського ордена. У університеті діяли два відділи – філософський і теологічний. Навчання проводилося за програмами ієзуїтських шкіл, розробленими в кінці XIV століття. Природно, що студентами університету могли стати тільки діти польської шляхти. Лише одиниці вихідців з народу, що приховують свою приналежність до православної віри, могли вчитися в університеті.

Особливе значення мало відкриття в 1787 році при університеті українського інституту, покликаного готувати, в першу чергу, вчителів для реальних і класичних гімназій, де навчалися українські діти. Не дивлячись на те, що програма інституту була обмежена, прогресивне значення мало викладання українській мовою. Український інститут в короткий період свого існування (до 1808 року) був провідником гуманітарної педагогічної освіти.

У 1817 році австрійський уряд повертає Львівському ліцею статус університету, йому привласнюється ім'я імператора Франца, чим підкреслюється повна залежність від монаршої влади. Відповідно зміст, організація учбового процесу підкорялися вимогам, урядом Австрії, що пред'являється.

У 1809 р. була заснована Київська гімназія, яка згодом (у 1811 р.) була віднесена до вищих учбових закладів. У 1805 р. відкритий Харківський університет. У першій чверті XIX в. виникли привілейовані учбові заклади, що поєднували курс середніх і вищих шкіл: Кременецкий ліцей (1803), Рішельевській ліцей в Одесі (1817), Гімназія вищих наук князя І.а. безбородко в Ніжині (заснований в 1820 р.). Після польського повстання 1830-1831 рр. Кременецкий ліцей був закритий. У 1834 р. створений Київський університет. Окрім привілейованих чоловічих учбових закладів, відкривалися станові жіночі учбові заклади – інститути благородних дівчат в Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). У 1865 р. відкрився Новоросійський університет в Одесі.

У 1870 році в Чернівцях була відкрита вчительська чоловіча гімназія, а 7 грудня 1874 року прийшов дозвіл на створення Чернівецького університету. Засновники Чернівецького університету переслідували мету переробити його в знаряддя національного закріпачення місцевого населення. Мовою викладання в університеті офіційно був проголошений німецький. Таким чином, інтереси корінного населення, і, перш за все, його найбільшої етнічної групи – українців – ігнорувалися.

У Східній Галіциі, на Буковині, в Закарпатській Україні на початку XIX в. не було жодного вищого учбового закладу з українською мовою викладання. У Львівському університеті викладання велося на польському, в Чернівецькому університеті – на німецькому, з 1920 – на румунській мові.

Харківський університет заснований в 1805 р. за ініціативою В.Н.Каразина. До революції в його складі були 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний, 8 наукових суспільств, астрономічну обсерваторію, фундаментальну бібліотеку. Численні наукові школи, що виникли в Харківському університеті, сприяли становленню вітчизняної науки.

Новоросійський університет був заснований за ініціативою Н.і.пірогова в Одесі в 1865 р. на базі Рішельевського ліцею. Після 1917 р. реорганізовувався в ряд самостійних вузів. З 1933 року носить ім'я Одеського.

Ніжинський історико-філологічний інститут був створений в 1875 р. на базі Ніжинського ліцею.

На початку XX в. почали створюватися вищі учбові заклади для жінок.

У 1906 році в Києві були відкриті і Вищі загальноосвітні курси для осіб обох статей з відділеннями історико-філологічним і економічно-комерційним. Через два роки на базі останнього був створений комерційний інститут, директором якого став ініціатор створення курсів професор М.в. довнар-запольській. У 1913 році відбувся перший випуск студентів Київського політехнічного інституту, що закінчили навчання. На випускних іспитах був присутній великий російський учений Д.і. менделєєв.

На території західноукраїнських земель до 1918 року існувало 4 вищих учбових заклади: університети в Львові і Чернівцях, політехнічний інститут і академія ветеринарної медицини в Львові.

У 1918 р. університети Св. Володимира в Києві, Харківський і Новоросійський (Одеський) стали державними університетами України. У цьому ж році на базі Вищих жіночих курсів відкривається університет в Екатерінославле (Дніпропетровську). У Сімферополі в 1918 р. починаються заняття в Таврійському філіалі Київського університету, а через полгода за повною підтримкою і допомогою Київського університету урочисто відкривається Таврійський університет.

Відновлення діяльності Київського, Харківського, Новоросійського університетів, відкриття нових університетів в Екатерінославле і Сімферополі мали величезне значення для розвитку суспільства, культури, освіти.

У 1920 році Наркомпрос України ліквідовував університети в Києві, Харкові, Одесі, Екатерінославле і Сімферополі. У 1921 р. Наркомпрос УРСР почав на основі старих університетів створювати Інститути народної освіти: Київський, Харківський, Одеський, Екатерінославській. У 1930 р. на базі відповідних факультетів інститутів народної освіти створені інститути професійної освіти, що випускали викладачів для технікумів, шкіл ФЗУ, рабфаков.

Великою подією в розвитку системи вищої освіти з'явилося відтворення університетів в Україні. Було вирішено з 1 вересня 1932 р. відкрити університети в Харкові, Києві, Одесі і Дніпропетровську. За короткий строк університети стали науковими і освітніми центрами України. До функціонуючих факультетів додавалися нові, створювалися вечірні, заочні відділення, що з'явилося позитивним результатом реорганізації вищої освіти. Таким чином, тільки до початку 1939 р. склалася певна вітчизняна система університетської педагогічної освіти. Після приєднання до України західно-українських земель до цієї системи увійшли Львівський і Чернівецький університети.

Всього до початку 1938/39 навчального року в УРСР налічувалося 129 вищих учбових закладів.

Після звільнення тимчасово окупованої території України на ній діяло 154 вищих учбових заклади.

Відразу ж після закінчення війни і приєднання Закарпаття до України в університетську систему влився ще один вуз - Ужгородський державний університет, перший вуз в Закарпатті.

У 1955-1957 рр. нові заочні і вечірні відділення і факультети відкрилися при 26 вищих учбових закладах.

На початку 60-х рр. починає розширюватися мережа державних університетів шляхом перетворення в університети крупних педагогічних інститутів: Донецький, Сімферопольський.

У 1984 р. в УРСР функціонувало 146 вищих учбових закладів, зокрема університетів – 9, технічних вузів – 50, сільськогосподарських вузів – 17, вузів по економіці і праву – 10, педінститутів – 30, вузів по охороні здоров'я – 15, вузів по фізкультурі і спорту – 3, культурі і мистецтву – 12. До мережі вищих учбових закладів відносяться також 25 філіалів вузів України, 7 спеціалізованих факультетів і відділень і 12 загальнотехнічних факультетів.

У 90-е в Україні діє 15 класичних університетів.

Поиск по сайту: