Тема : Основи сучасної теорії Конституції

План:

1.Поняття, предмет, джерела конституційного права України.

2. Структура Конституції України, поняття.

3. Громадянство України

4. Основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина

України.

1. Конституційне право як галузь права і законодавства являє собою систему правових актів та інших джерел, що регулюють відносини пов’язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави.

Предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування).Конституційне право України слід розглядати як галузь права і законодавства, як науку і навчальну дисципліну, що має свій предмет і метод, характеризується правовими нормами, відносинами, принципами. Серед джерел конституційного права України Конституція України посідає провідне місце.

Джерелами конституційного права є чинні нормативно – правові акти, які містять конституційно – правові норми. До них належать рішення Конституційного Суду України, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення місцевих рад, Декларація про державний суверенітет України (від 16. 07. 1990р.).

2. Основою конституційного права є Конституція. Слово Конституція латинського походження: латинське „constitutio” – устрій, установлюю. Термін конституція вживали ще в період рабовласництва і феодалізму. Конституції виникли ще в давні часи. Чи не вперше це поняття використав Арістотель. У Середньовічній Європі Конституціями називали різного роду нормативно-правові акти, акти про феодальні вольності. У Стародавньому Римі саме так називали постанови імператорів Римської імперії, а у феодальній Речі Посполитій Конституціями називали правові акти, що приймав польський сейм. Першу в світі неписану Конституцію започаткувала Великобританія. Перша офіційна писана – США (1787р), діє понад 200 років з незначною кількістю змін. У 1791 році в Європі з‘явилися перші офіційні Конституції у Франції і Польщі. До них можна віднести і Конституцію України Пилипа Орлика 1710 р.повна назва якої звучить так: „Пакти і Конституції праві вільностей Війська Запорізького”. На початку 20 століття Конституції були прийняті у ряді азійських країн Іран (1906), Китай (1912). Наприкінці 50-60 років 20 століття до конституційного процесу приєдналася велика група африканських і азійських країн колишніх колоній. Розпад радянської імперії призвів до нового етану світового конституційного процесу.

Внаслідок тривалого конституційного процесу 1991 -1996 років в Україні було розроблено і прийнято 28. 06 1996 року Конституцію України.

Конституція України є Основним Законом нашої держави, вона має особливий правовий порядок прийняття, підвищену стабільність та високий рівень захисту з боку держави.

Вища юридична сила. Всі закони, інші нормативно - правові акти держави, яка має конституцію, повинні відповідати її положенням. Прийняття будь – якими органами чи посадовими особами актів, що суперечать конституції, є протиправними.

Особливий порядок прийняття. Для прийняття конституції, зважаючи на її значення, використовують особливу процедуру. З метою прийняття Конституції створюються спеціальні органи або парламент застосовує спеціальну процедуру, яка вимагає схвалення конституції не простою, а кваліфікованою більшістю голосів. Можливе також прийняття конституції референдумом.

Так Конституцію Франції 1791 року приймали спеціально для цього скликані УСТАНОВЧІ ЗБОРИ, такі ж самі збори опрацьовували Конституцію США, яку пізніше прийняли конституційні конвенти штатів. Відомі приклади „дарування” конституції монархом (такий акт має назву октрювання) – як, наприклад, конституція, дарована королем Прусії після революції 1848 року. Іноді конституцію приймають загальнонародним референдумом. Так було прийнято чинну Конституцію Російської Федерації в 1993 році; сучасну французьку Конституцію в 1958 році. Якщо ж конституцію приймає вищий представницький орган країни, то вдаються до спеціальної процедури – підвищують кількість голосів, потрібних для прийняття акта (так звана конституційна більшість), збільшують строк розгляду.

Спеціальними органами – Установчими зборами – було прийнято конституції Франції (1791), Італії (1947), Індії (1950), Португалії (1976).

Кваліфікованою більшістю парламентів приймалися конституції Греції (1975), Іспанії (1978), України (1996). Але після прийняття парламентами згадані конституції Греції та Іспанії потім було схвалено референдумами.

Референдумами було прийнято конституції Чилі (1980), Франції (1946).

Монархами було даровано конституції Франції (1814, рік після повалення Наполеона), Бельгії (1831), Японії (1889), Кувейті (1963).

Підвищена стабільність. Це Конституційні норми закріпляють найбільш характерні риси порядків, властивих даному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти

регулюють детальні, мобільні відносини. Змінити положення, як правило, дуже важко (в Україні для цього в багатьох випадках потрібен референдум).

Високий рівень захисту з боку держави.

У багатьох країнах створено спеціальні органи конституційного судочинства, встановлено підвищену відповідальність за порушення норм конституції.

(Майже в кожній державі є органи, для яких захист конституції є основним

завданням). В Україні діє Конституційний Суд України – єдиний орган, який може вирішувати питання про конституційність тих чи інших актів вищих органів влади.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів,161 статті.

У преамбулі зазначається:

1.Що конституція приймається Верховною Радою від імені Українського народу – громадян України всіх національностей;

2. що є основою Конституції для здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення;

3. що найважливішим завданням Конституції є забезпечення прав і свобод людини, гідних умов життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

І розділ Конституції має назву „Загальні засади”. В цьому розділі закріплюються основні засади існування та побудови нашої країни. Саме тут конституційно закріплено такі принципові положення, як суверенітет та незалежність України, цілісність та недоторканість території України, верховенство права та пріоритет прав та свобод людини в діяльності держави.

У цьому розділі дається характеристика сучасної української держави.

У Конституції застосовується також поняття соціальна держава. Соціальна держава – це держава, що ставить над усе добробут людей, бере на себе соціальні функції (на жаль, сьогодні економічні можливості нашої країни не дозволяють ій

повною мірою забезпечити належний добробут). На здійснення цих функцій до Конституції України включено принципово нове положення про те, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека в Україні є найвищою цінністю. Водночас у Конституції дається визначення форми держави Україна.

Державний устрій України визначено як унітарний, за формою правління

Україну проголошено республікою, за політичним режимом – демократичною державою. У Конституції Україну визначено унітарною державою.

3. Громадянство України.

Правовий статус громадянина – це система його суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Всі громадяни України мають рівний правовий статус.

Іноземці та особи без громадянства(особи, які не мають громадянства даної держави і не можуть довести належності до громадянства іншої держави) у порівнянні з громадянами обмежені у правах та обов’язках (наприклад, вони позбавлені виборчих прав, на них не покладається військовий обов'язок).

Основи правового статусу особи і громадянина Конституція України визначає єдиний конституційний статус людини і громадянина і його принципи:

1) Свобода людини (Стаття 21-право на Вільний розвиток своєї особистості).

2) Рівність людей у своїй гідності та правах (Стаття 21 – забороняється дискримінація в користуванні правами).

3) Невідчужуваність та непорушність прав та свобод людини (Стаття 22 – людина не може бути позбавлена або обмежена у своїх правах і свободах).

4) Гарантованість прав, свобод і обов’язків людини і громадянина (Стаття 22- держава має сприяти їх повній реалізації).

5) Невичерпність конституційного переліку прав і свобод людини і громадянину (Стаття 22)

6) Рівність конституційних прав і свобод громадян України (Стаття 24).

Єдність прав людини і обов’язків перед суспільством (Стаття 23).

Закон України від 18. 01. 2001 року „Про громадянство України” розглядає громадянство виключно як правовий зв'язок особи з державою, що обумовлює взаємні права та обов’язки. Подібне бачення закріплюється і в положеннях „Європейської Конвенції про громадянство” (м. Старбург 07. 11. 1997 р.). Пункт „а” ст. 2 Конвенції вказує, що, громадянство означає правовий зв'язок між окремою особою та державою без врахування етнічного положення цієї особи. (У розвиток цього положення звучить Преамбула Конституції України, де згадується якраз той Факт, що український народ – громадяни України всіх національностей).

Громадянство Україна - це правовий зв'язок між фізичною особою і державою, що знаходить свій вияв в їхніх взаємних правах і обов’язках.

Громадянин – це особа, що належить до політичного населення будь – якої держави, користується правами і виконує обов’язки, встановлені законами цієї держави.

Принципи, на яких ґрунтується законодавство України про громадянство:

1.єдиного громадян;

2. запобігання виникненню випадків без громадянства;

3. неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4. визнання прав громадянина України на зміну громадянства;

5. збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України;

6. рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7.неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

Відповідно до ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство.

Відповідно до Закону України „Про громадянство України”, громадянами України є:

1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) постійно проживали на території України;

2. особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України „Про громадянство України” (13. 11. 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3.особи, які прибули в Україну на постійне проживання після13.11.1991р. і яким у паспорті колишнього громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено запис „громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття

4. особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Громадянство України набувається:

1) За народженням (філіація).

2) За територіальним походженням

3) Внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація).

4) Поновлення у громадянстві (репатріація).

5) Усиновлення

6) Встановлення над дитиною опіки чи піклування.

7) Встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки.

8) У зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини.

9) Встановлення батьківства.

Умови прийняття до громадянства України:

1. Визнання і дотримання Конституції України і законів України.

2. Зобов’язання припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві.

3. Безперервне перебування на законних підставах на території України упродовж останніх 5 років.

4. Отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

5. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому до спілкування.

6. Наявність законних джерел існування.

До громадянства не приймається особа, яка:

1) Вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид.

2) Засудження в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину.

3) Вчинила на території іншої держави діяння, яке визнане законом України тяжким злочином.

Припинення громадянства в Україні

1) Внаслідок виходу з громадянства України.

2) Втрати громадянства України.

3) За підставами, передбаченими міжнародними договорами.

4. Основні права, свободи і обов’язки громадянина України.

У Конституції України визначено такі групи основних прав людини:

1) Соціально-економічні (право нам працю, на відпочинок, на житло, на охорону здоров‘я

2) Політичні (право на свободу думки, слова, друку, на свободу об‘єднання в політичні партії та громадські організації.

3) Особисті (право на життя, особисту недоторканість, свободу пересування, недоторканість житла).

4) Культурні (право на освіту, на вільне користування рідною мовою, свобода літературної, художньої, наукової творчості).

Поиск по сайту: