Гуманістичні тенденції розвитку сучасної філософії

І. Перевірка виконання завдань самостійної роботи.

1. Поточна перевірка знань студентів (тестування).

2. Обговорення контрольних запитань (усно).

ІІ. Обговорення основних питань теми.

1. Некласична філософія кінця ХІХ – початку ХХ ст. Плюралізм течій сучасної філософії.

2. Антропологічна філософія про сутність людини (Шелер, Тейар де Шарден, Леві-Стросс).

3. Екзістенціальна філософія та її різновиди (релігійна, російськомовна та ін.)

4. Еволюція релігійної філософії ХХ ст.

5. Психоаналіз та неофрейдизм.

6. Проблема знання, мови, розуміння у філософії ХХ ст.

7. Синергетика як методологія і світогляд ХХІ ст.

ІІІ. Оцінювання результатів навчальних досягнень студентів.

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацювати теоретичний матеріал із теми практичної роботи.

2. Оформити звіт: виконати завдання, зробити висновок (письмово); відповісти на поставлені запитання (усно).

• Чим відрізняється концепція свідомості 3. Фрейда від наукових уявлень про її походження та формування?

• Яке основне програмне завдання, поставлене М. Шелером перед філософською антропологією?

• Який вибір особистості є проявом її свободи?

• Що таке «життєва позиція особистості»?

• У чому полягає відмінність філософії екзистенціалізму від філософської антропології?

• Охарактеризуйте поняття «діалогізм» та його значення для філософської антропології.

• Які основні положення екзистенціального розуміння людини, запропоновані С. К᾿єркегором і Ф. М. Достоєвським?

• У чому полягає сутність «недійсного» та «дійсного» буття у філософії М. Гайдеггера?

• Що таке «екзистенціальна комунікація» К. Ясперса і як з її допомогою формується «філософська віра»?

• У чому, на думку Ж.-П. Сартра, виявляється свобода людини та її вибору?

• Охарактеризуйте сутність «бунту» проти «абсурду» у філософії А. Камю.

• Визначте основні риси християнського екзистенціалізму М. Бердяева.

• Розкрийте сутність персоналістської концепції особистості. У чому по­лягає її відмінність від екзистенціалізму?

• Чим пояснюється активізація духовної діяльності та сучасних релігійно-філософських доктрин?

• Які основні характерні риси теорії пізнання неотомізму та місце в ній людини?

• У чому полягає сутність неотомістської концепції суспільного розвитку?

• Чим відрізняється наукова феноменологія П. Тейяра де Шардена від феноменології Е. Гуссерля?

• Наскільки християнський екзистенціалізм Г. Марселя відповідає запитам сучасного гуманізму?

3. Підготувати реферат:

1. Психоаналіз та неофрейдизм.

2. Екзистенціалізм Альбера Камю та Жана-Поля Сартра.

3. «Втеча від свободи» Еріха Фромма.

4. Релігійно-філософська система П’єра Тейяра де Шардена.

Контрольні запитання

Розв᾿яжіть проблемні завдання:

1. Коли Заратустра прийшов у найближче місто, яке знаходилося за лісом, він знайшов там багато людей, які зібралися на базарній площі: бо їм було обіцяно видовище - танцівник на канаті. І Заратустра так говорив до народу:

Я вчу вас про надлюдину. А людина є те, яке потрібно перевершити. Що зробили ви, щоб перевершити її?

Всі істоти до цього часу створювали щось вище за себе, а ви хочете бути відпливом цієї великої хвилі та скоріше повернутися до стану звіра, ніж перевершити людину?

Що таке мавпа стосовно до людини? Посміховище і болісна ганьба. І тим самим повинна бути людина для надлюдини: посміховищем і болісною ганьбою.

Ви здійснили шлях від черв'яка до людини, але багато у вас ще залишилось від черв᾿яка. Колись ви були мавпою, і навіть тепер ще людина більше мавпа. ніж деяка з мавп.

Навіть наймудріший серед вас є тільки розбрат і суміш рослини та привида. Але невже я змушую вас стати привидом або рослиною?

Дивіться, я вчу вас про надлюдину!

Надлюдина - сенс землі. Нехай же ваша воля говорить: і буде надлюдина сенсом землі!

Я закликаю вас, брати мої, залишайтесь відданими землі і не вірте тим, хто говорить вам про надземні надії! Вони отруювачі, все одно, чи знають вони про це, чи ні.

Вони зневажають життя, ці, хто вмирає і сам себе отруїв, від яких втомилася земля: нехай же зникнуть вони!

Раніше хула на Бога була найбільшою хулою; але Бог помер, і разом з ним померли й ці огудники. Тепер ганьбити землю - найбільш жахливий злочин, так само як поважати неосяжне вище, ніж сенс землі!..

Потім Заратустра так говорив:

Я люблю тих, хто не шукає за зірками основи, щоб загинути і стати жертвою, а приносить себе в жертву землі, щоб земля колись стала землею надлюдини.

Я люблю того, хто живе для пізнання і хто хоче пізнавати для того, щоб коли-небудь жила надлюдина. Бо так хоче вона своєї загибелі.

Я люблю тих, хто працює і творить, щоб побудувати житло для над­людини і приготувати до приходу її землю, тварин і рослини; бо так хоче вона своєї загибелі...».

Прочитавши текст, скажіть, чи погоджуєтесь ви з міркуваннями Ф. Ніцше про «надлюдину»? Яке ваше розуміння досконалої людини?

2. Прочитайте і проаналізуйте наведені точки зору щодо сутності особистості.

«У найширшому значенні особистість людини складає загальна сума всього того, що вона може назвати своїм: не тільки її фізичні і душевні якості, але також її костюм, її дім, її сім᾿ю, дітей, предків і друзів, її репутацію і роботу, її маєток, її коней, її яхту і капітали. Все це викликає в неї аналогічні почут­тя. Якщо стосовно всього цього справа йде добре - вона торжествує; якщо справи прийшли в занепад — вона засмучена; зрозуміло, кожний із перерахованих нами об'єктів впливає неоднаковою мірою на стан її духу, але й всі вони здійснюють більш чи менш схожий вплив на її самопочуття... У всіх проявах особистості — фізичному, соціальному і духовному - ми проводимо різницю між безпосереднім, дійсним, з одного боку, і більш віддаленим, потенційним — з другого боку, між більш недалекоглядною і більш далекоглядною точкою зору на речі, діючи всупе­реч першій і на користь останньої. Заради загального стану здоров'я необхідно жертвувати хвилинним задоволенням у нинішньому: потрібно випустити з рук один долар, щоб отримати на нього сотню; потрібно розірвати дружні сто­сунки з відомою особою сьогодні, щоб мати більш достойне коло друзів у майбутньому; потрібно бути невігласом, людиною невишуканою, позбавленою будь-якої ерудиції, щоб справді отримати спасіння душі...»

«Центральне положення персоналізму - це існування вільних і творчих особистостей, і воно передбачає наявність у їх структурах принципу непередбачу­ваності, що обмежує від жорсткої систематизації. Ніщо не може бути настіль­ки протилежним цьому принципу, як поширене сьогодні прагнення до чітко впоряд­кованого мислення, до суто функціональних, автоматичних дій відповідно до прий­нятих рішень та інструкцій, як відмови від досліджень, повних сумніву і ризику...

Від нас чекають, що ми почнемо виклад персоналістської філософії з визначення особистості. Але визначати можна тільки зовнішні відносно людини пред­мети, ті, які досяжні для спостереження. Якщо виходити з цього, то особис­тість не є об᾿єкт. Особистість - це те в кожній людині, що не може розгляда­тися як об᾿єкт... «Я» виступає як особистість уже в найпростіших своїх проявах, і моє втілене існування, зовсім не відособлюючи мене, є суттєвим фактором моєї особистої рівноваги. Моє тіло не є об᾿єктом серед інших, нехай навіть найбільш близьких для мене об᾿єктів; в іншому випадку яким чином воно могло б приєдна­тися до мою суб᾿єктивною досвіду. В дійсності обидва досвіди нероздільні. «Я» існує тілесно і «Я» існує суб'єктивно - це один і той самий досвід. Я не можу мислити, не володіючи буттям, і не можу володіти буттям, не маючи тіла; за допомогою тіла я постаю перед самим собою, перед світом, перед іншими людьми; завдяки тілу я не самотній у своєму мисленні, яке в іншому випадку було б мисленням про мислення. Не даючи мені змоги бути повністю прозорим перед самим собою, тіло постійно виштовхує мене назовні, кидає у світ, залучає до боротьби...

Особистості властива неприборкана пристрасть, яка палає в ній, як божественний вогонь. Вона повстає кожного разу, коли відчує небезпеку поневолен­ня, вступаючи в боротьбу не стільки за власне життя, скільки за свою гідність. Особистість — це вільна стійка людина. Вона може змусити себе бути дисцип­лінованою, але від цього не стане особистістю...»

Яка позиція — прагматизму чи персоналізму — більш адекватно характеризує особистість, яку відстоює і культивує філософська антропологія?

3.«Метою завжди залишається здобути незалежність одиничної людини. Вона здобуває її через відношення до дійсного буття. Вона здобуває незалежність від усього, що відбувається в світі, через глибини його зв᾿язку з трансценденцією. Що Лао-цзи осягав у дао, Сократ у божественному повелінні та знанні, Ієремія в Ягве, який виявляв йому свою волю, що відали Боецій, Бруно, Спіноза, — і було тим, що робило їх незалежними. Цю філософську незалеж­ність не варто змішувати ні з лібералізмом суверенного свавілля, ні з життє­вою силою, яка протистоїть смерті.

Завдання полягає у прагненні: здобути незалежність у відстороненні від світу, у відмові від нього і в самотності - або в самому світі, через світ, діючи в ньому, не підкоряючись йому. Тоді про філософа, який приймає сво­боду лише разом зі свободою інших, своє життя - лише в комунікації з ін­шими, можна сказати те, що дурень прокричав навздогін Конфуцію: «Ось лю­дина, яка знає, що їй нічого не вдається, і все-таки продовжує діяти»; це ­істина кінечного знання, що залишає більш глибоку істину філософської віри недоторканною.

Філософія звертається до окремої людини. В кожну епоху, в кожному становищі у філософствуванні відбувається повернення людини до самої себе, адже тільки той, хто є він сам, здатний ствердити це в самотності - може істинно вступити в комунікацію...

Безмежна готовність до комунікації - не наслідок знання, а рішення ста­ти на шлях людського буття. Ідея комунікації - не утопія, а віра. Для кож­ного виникає питання: чи прагне він до неї і чи вірить у неї, вірить не як у щось потойбічне, а як у повністю наявне: у можливість для нас, людей, дійсно жити одне з одним, говорити одне з одним, знайти завдяки цій сутності істину і тільки на цьому шляху дійсно стати самим собою?»

Визначте, наскільки правильним є міркування К. Ясперса щодо свободи людини в комунікації.

4. «І все-таки життя надприродне повинно мати якусь владу над природ­ним життям, проникати в якісь його пори - що, однак, ніяк не означає, що воно є вищим проявом життя природного: зовсім навпаки. Мені здається, що, у міру заглиблення основоположного для християнства поняття утворе­ної природи, ми визнаємо в підґрунті природи й узгодженого з нею розуму певний принцип радикальної нетотожності собі, — немовби тривожне перед­бачення іншого порядку.

Підсумовуючи свою позицію з цього особливо важливого та важкого питання, скажу, що визнання онтологічного таїнства, - визнання, яке я розглядаю як зосередженість, як головну схованку метафізики, - насправді можливе лише завдяки свого роду живильному випромінюванню самого одкро­вення, яке чудесним чином може здійснюватися в душах, вільних від будь-якої позитивної релігії взагалі; що, з іншого боку, це визнання, яке має місце завдяки деяким вищим формам людського досвіду, жодним чином не веде за собою прилучення до конкретної релігії, але що воно в той же час дає змогу тому, хто піднявся до нього, бачити можливість Одкровення зов­сім інакше, ніж це міг би зробити той, хто, не подолавши «проблематич­ного», залишається по цей бік горизонту, з якого може бути видне і ствер­джуване таїнство буття. Подібна філософія прямує, таким чином, у не­стримному пориві назустріч світлу, яке вона передчуває, сокровенний струм його і немовби попереджувальне полум᾿я вона вже відчуває в своїй глибині».

Чи згодні ви з твердженням Г. Марселя про існування онтологічного таїнства як живильного джерела для душі людини?

Поиск по сайту: