Основні етапи розвитку філософської думки

І. Перевірка виконання завдань самостійної роботи.

1. Поточна перевірка знань студентів (тестування).

2. Обговорення контрольних запитань (усно).

ІІ. Обговорення основних питань теми.

1. Передумови формування софійного способу осягнення світу.

2. Філософія Стародавнього світу.

3. Середньовічна філософія.

4. Філософія доби Відродження та нового часу.

5. Німецька класична філософія.

6. Причини кризи класичної філософії.

ІІІ. Оцінювання результатів навчальних досягнень студентів.

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацювати теоретичний матеріал із теми практичної роботи.

2. Оформити звіт: виконати завдання, зробити висновок (письмово); відповісти на поставлені запитання (усно).

• Розкрийте специфіку ведичного світогляду.

• У чому полягає сутність поняття карми?

• Який моральний зміст філософії буддизму?

• Що є основним у філософській концепції йоги?

• Які основні принципи духовного удосконалення людини у філософських школах індуїзму?

• Охарактеризуйте значення понять «інь» і «янь» у світогляді китайських мудреців.

• Назвіть основні принципи філософії Конфуція.

• У чому полягає філософська проникливість у визначенні першооснови буття мислителів Мілетської школи?

• Прокоментуйте логічні докази софістів і покажіть їх значення у становленні філософського знання.

• Що таке світ ідей (ейдосів) Платона? У чому сутність тріади «Єдине - Розум - Світова Душа»?

• Визначте основні риси вчення про матерію Арістотеля.

• Які основні положення стоїцизму Сенеки?

• Розкрийте специфіку філософських поглядів Епіктета.

• Поясніть сутність провідних ідей еклектицизму.

• Яка особливість основних ідей представників філософії неоплатонізму?

• У чому полягають основні відмінності у світогляді античності та європейського середньовіччя?

• Розкрийте сутність позиції реалізму в схоластичній філософії.

• У чому полягає відмінність номіналізму від реалізму?

• Охарактеризуйте основні положення концептуалізму.

• Розкрийте основні положення філософії Томи Аквінського.

• Дайте загальну характеристику духовного життя Європи епохи Відродження.

• Окресліть провідні ідеї ренесансного гуманізму.

• Чим пантеїстичні погляди Миколи Кузанського відрізняються від уявлень про Бога, поширених в античній і середньовічній філософії?

• Визначте основні риси світоглядних орієнтацій Нового часу.

• Яке місце досвідові в процесі пізнання відводить Ф. Бекон?

• Розкрийте сутність суспільно-політичної теорії Т. Гоббса.

• Які характерні риси матеріалістичного сенсуалізму Дж. Локка?

• Охарактеризуйте принцип «універсального сумніву» Р. Декарта як раціонального обґрунтування людського буття.

• Окресліть основні положення вчення Б. Спінози про свободу.

• Розкрийте основні положення «філософії серця» Б. Паскаля.

• Розкрийте роль і значущість суб'єктивного пізнання в ідеалістичному сенсуалізмі Дж. Берклі та Д. Юма.

• Окресліть основні положення скептицизму й агностицизму Д. Юма в його концепції причинності.

• Проти яких усталених уявлень спрямовує свої філософські погляди Дж. Бруно?

• У чому полягає сутність гуманістичного відкриття людини Н. Макіавеллі?

• Розкрийте основні особливості гуманістичної критики Е. Роттердамським сучасної йому духовної ситуації часу.

• Чим відрізняється скептицизм М. Монтеня від скептицизму його античних попередників?

• Охарактеризуйте основні духовні джерела німецької класичної філософії.

• У чому полягає «коперниканський переворот», здійснений у філософії І. Кантом?

• Визначте поняття «суб᾿єкта» і «об᾿єкта» у філософській концепції Й. Г. Фіхте.

• Яке основне досягнення раціоналістичного ідеалізму Ф. Шеллінга?

• Окресліть основні принципи філософської системи Г. Гегеля. У чому її велич і суперечності?

• Що покладає в основу філософського розуміння дійсності Л. Фейербах?

3. Підготувати реферат:

1. Особливості східної та західної парадигм філософування.

2. Основні філософські школи стародавньої Індії.

3. Етико-політичні ідеї старокитайської філософії.

4. Головні напрямки античної філософії:

5. Проблема «Бог – світ – людина» в середньовічній філософії.

6. Антропоцентризм ренесансної філософії.

7. Раціоналізм та емпіризм в філософії Нового часу.

8. Проблема субстанції в новочасній філософії.

9. Людина та суспільство у філософії Просвітництва.

10 Теоретичне і практичне в німецькій класичній філософії.

Контрольні запитання

Розв᾿яжіть проблемні завдання:

1. «Єдиною основою світу, який складається з численної множини живих і неживих об єктів, виступає Брахман. З філософської точки зору Брахман є абсолютно ідеальною свідомістю, але його можна вважати і всемогутнім Богом, який, подібно до чарівника з дитячої казки, утворив навколишній світ завдяки своїй магічній силі - Майя. Точніше сказати, світ - це не реальне творіння, а видимість, яку Брахман постійно називає силою Майя в нашій свідомості. Це схоже на ситуацію, коли мотузка здається змією. В цьому випадку дійсна, справжня реальність уявляється нам чимось іншим, а не собою. І головна причина тому - наше людське невігластво, незнання справжнього стану справ. Саме через нього ми сприймаємо єдиного Брахмана під виглядом багатьох об᾿єктів, які приховують від нас його істинну сутність, стаємо жертвами свого роду фокусника, що, наприклад, ілюзорно перетворює одну монету на кілька, бо ми не знаємо точно, скільки монет у нього насправді.

На щастя, в кожній людині є атман - розумна частина душі, наше свідоме «Я». За допомогою атмана ми можемо осягнути просту істину: «Я - Брахман», і тоді з наших очей немовби спадає полуда, і ми побачимо в нашій свідомості Брахмана як у дзеркалі, і ми зрозуміємо і природу Брахмана, і природу самих себе. Ми зрозуміємо, що Брахман - не Бог, наділений надлюдськими властивостями, а щось безлике, однорідне і в той же час всеохопне, що наше «Я» - це не частина земного плотського тіла, а чиста свідомість, тотожна Брахману. В мить усвідомлення цієї простої істини світ перестає для нас існувати і нас цікавити, будь-які мирні думки і справи виявляються для нас просто непотрібними, і таким чином ми досягаємо Мокші - звільнення від дії Закону Карми».

Прокоментуйте, наскільки наведені міркування ведичної мудрості відповідають Вашим уявленням про духовну сутність людини.

2. «Не виходячи з двору, можна пізнати світ. Не виглядаючи з вікна, можна бачити природне дао. Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш. Тому досконало мудрий (філософ) не ходить, але пізнає все. Він не бачить речей, але проникає в їх сутність. Не діючи, він досягає успіху.

Хто вчиться, з кожним днем збільшує свої знання. Хто служить дао, з кожним днем зменшує свої бажання. В неперервному зменшенні людина доходить до недіяння. Немає нічого такого, чого б не робило недіяння. Тому оволодіння Піднебесною завжди здійснювалося завдяки недіянню. Хто діє, не в змозі оволодіти Піднебесною.

...Хто діє - зазнає невдачі. Хто чимось володіє - загубить. Ось чому досконало мудрий бездіяльний, і він не зазнає невдачі. Він нічого не має і тому нічого не втрачає. Ті, хто, здійснюючи справи, поспішають досягнути успіху, терплять невдачу. Хто обережно закінчує свою справу, подібно до того, як він її почав, у того завжди буде добробут. Тому досконало мудрий не має пристрасті, не цінує предмети, що важко дісталися, вчиться у тих, хто не має знань, а йде по тому шляху, по якому пройшли інші. Його шлях відповідає природі речей, і він не наважується самостійно діяти».

Прочитавши цей уривок, визначте своє ставлення до принципу бездіяльності, запропонованого даосизмом.

3. «...Люди немовби перебувають у підземному приміщенні подібно до печери, де на всю її довжину тягнеться широкий промінь. З малих років у них там на ногах і на шиї ланцюги, так що людям не зрушити з місця, і бачать вони тільки те, що у них прямо перед очима, бо повернути голову вони не можуть через ці ланцюги. Люди повернені головою до світла, що виходить з вогню, який горить далеко вгорі, а між вогнем і в'язнями проходить верхня дорога - огороджена невисокою стіною, схожою на ширму, за якою актори поміщають своїх помічників, коли поверх ширми показують ляльок.

- Це я собі уявляю.

- То уяви собі і те, що за цією стіною інші люди несуть різні речі... і статуї, і зображення живих істот... При цьому одні з тих, що несуть, розмовляють, інші мовчать...

Коли з кого-небудь з них знімуть ланцюги, змусять його раптом встати, повернути шиєю, пройтись, глянути вгору - в бік світла, йому буде дуже важко виконувати все це, він неспроможний буде дивитись при яскравому світлі на ті речі, тінь від яких він бачив раніше... Чи не вважаєш ти, що він подумає, неначе значно більше правди в тому, що він бачив раніше, ніж у тому, що йому показують тепер?

- Звичайно, він так подумає.

- А якщо змусять його дивитися прямо на саме світло, хіба не заболять у нього очі та не вернеться він бігом від того, що він неспроможний бачити, вважаючи, що це справді переконливіше за ті речі, які йому показують?

- Згоден, це так.

- Так от... це порівняння варто застосувати до всього, що було сказано раніше: ділянка, що охоплюється зором, подібна до тюремного житла, а світло від вогню подібне у ній до сили сонця. Сходження і споглядання речей, які знаходяться у високості, - це підйом душі в сферу умосяжного».

Прочитавши уривок, скажіть, чому «в'язні печери» приймають за істину тіні предметів, пронесених поряд? Наскільки ця думка Платона може бути плідною для творчої фантазії?

4.«Благородно чинить той, хто, рахуючись не з власними силами, а з силами людської природи, ставить перед собою високі цілі, прагне їх досягнути і. навіть для людей, які мають значні обдаровання. Ось які цілі він може поставити собі: «При вигляді смерті та при повідомленні про неї я все одно зберігатиму спокійний вираз обличчя; я зноситиму тяжкі випробування, які б вони не були, підкріплюючи тілесні сили духовними; я зневажатиму багатство незалежно від того, чи буде воно в мене, чи ні; я не стану сумнішим, якщо воно належатиме іншому, і більш гордим, якщо воно оточуватиме мене своїм блиском; я буду байдужим до долі, чи буде вона мене берегти або карати; на всі землі я дивитимусь як на свої, а на свої - як на загальну спільність, житиму в переконанні, що народився для інших, і буду за це вдячний природі, оскільки вона не могла потурбуватися краще про мої інтереси: мене одного вона подарувала всім, а всіх - мені одному».

Прочитайте і поясніть, чи відповідає розуміння Сенекою сенсу життя людини сучасним уявленням про нього.

5. «Отже, Господи, який дає вірі розуміння, дай мені, скільки сам знаєш, щоб я зрозумів, що Ти є, як ми віруємо, і те є, в що ми віруємо. А ми віруємо, що Ти є щось, більше чого неможливо нічого собі уявити... Адже одна справа - бути речі в розумі, інша - передбачати, що річ існує. Так, коли художник заздалегідь обмірковує те, що він робитиме, він, правда, має в розумі те, чого ще не зробив, але зовсім не припускає його існування. А коли він уже намалював, він і має в розумі, і мислить як існуюче те, що вже зробив. Отже, переконається навіть безумець, що хоча в розумі є щось, більше чого неможливо собі уявити, оскільки коли він почує це (вираз), він його розуміє, а все, що розуміється, є в розумі. І звичайно, те, більше чого не можна собі уявити, не може бути тільки в розумі. Адже коли воно вже є хоча б тільки в розумі, можна уявити собі, що воно є і в дійсності, що більше. Отже, якщо те, більше чого не можна нічого собі уявити, існує тільки в розумі, тоді те, більше чого неможливо собі уявити, є те, більше чого можна уявити собі. Але цього, звичайно, не може бути. Отже, без сумніву, щось, більше чого неможливо собі уявити, існує і в розумі, і в дійсності».

«Вища сутність залишається для чистого розуму тільки ідеалом, однак бездоганним ідеалом, поняттям, яке завершує й увінчує все людське знання і об᾿єктивну реальність якою цим шляхом, правда, не можна довести, але й неможливо спростувати».

Ознайомившись із відомим «онтологічним доказом» буття Бога Ансельма Кентерберійського і його спростуванням І. Кантом, визначте свою точку зору: що більш вагоме — доказ буття Бога чи його заперечення?

6. «...Мудрий правитель не може і не повинен залишатися вірним своїм обіцянкам, якщо це не завдає шкоди його інтересам і якщо зник привід, який спонукав його дати обіцянку. Ця порада була б хибною, якби люди чесно виконували обіцянки, але люди, будучи поганими, обіцяного не виконують, через що й тобі потрібно поводитися з ними так само. А достатній привід порушити обіцяне завжди можна відшукати. Цьому існує багато прикладів: скільки угод про мир, скільки договорів не набрало чинності або зникло даремно внаслідок того, що правителі порушували свої обіцянки, і завжди вигравав той, хто мав природу лисиці. Однак цю природу потрібно ще вміти замаскувати, потрібно бути великим брехуном і лицеміром; а люди настільки довірливі та настільки зайняті своїми буденними потребами, що той, хто обманює, завжди відшукає того, хто дозволить себе обманути...

...Правителю не обов᾿язково мати всі достоїнства, але необхідно удавати, що вони є. Мати ці достоїнства і обов'язково їх дотримуватися шкідливо; тоді як удавати, що вони є, - корисно. Іншими словами, перед людьми потрібно виглядати милосердним, вірним обіцянкам, милостивим, не лицемірним, благочестивим - і бути таким насправді, але в той же час зберігати внутрішню готовність виявити і протилежні якості, якщо це буде потрібно».

Прочитавши текст, визначте, наскільки пропозиції Н. Макіавеллі відповідають вашим уявленням про керівника, правителя, державну особу.

«Я є, існую - це достовірно. На скільки часу? На стільки, скільки я мислю, бо можливо і те, що я зовсім перестав би існувати, якби перестав мислити. Отже, я, строго кажучи, - тільки мисляча річ, тобто дух, або душа, або розум, або інтелект. А що таке мисляча річ? Це річ, котра сумнівається, розуміє, стверджує, бажає, не бажає, уявляє і відчуває...

...Коли я розумів з великою ясністю і великою досконалістю, що таке віск: І чи тоді, коли вперше помітив його і подумав, начебто пізнаю його за допомогою зовнішніх почуттів або завдяки так званому загальному почуттю, тобто здат­ності уявлення, або ж тепер, коли я ретельно розглянув, що таке віск і яким чином він може бути пізнаний} Звичайно, сумніви щодо цього були б смішні. Невже при першому сприйнятті було б щось чітке, щось таке, яке б не могло подіяти зовсім так само і на почуття будь-якої тварини? Але коли відрізняю віск від його зовнішніх форм і, немовби знявши з нього покривало, розглядаю в 1 оголеному вигляді, то хоча б у моєму судженні й тоді знаходилась яка-небудь помилка, я, звичайно, не в змозі зрозуміти його без допомоги людського духа...

Отже, нарешті, я непомітно досяг того, чого хотів. Бо, як мені тепер стало ясно, тіла, власне кажучи, не пізнаються відчуттями або здатністю уяв­лення, але одним тільки розумом, і вони стають відомими не завдяки тому, що їх розуміють або досягають думкою.

Існування цієї здатності я прийняв за перше основоположення, з якого вивів чіткий висновок, а саме, що є Бог - творець усього існуючого в світі; а оскільки він є джерелом усіх істин, то він не створив наш розум за природою таким, щоб останній міг обманюватися в судженнях про речі, сприйняті ним ясно і як­найчіткіше».

Прочитавши уривок, поясніть, наскільки переконливими для вас є мірку­вання Р. Декарта про роль і можливості людського розуму в пізнанні.

7. «І сьогодні питання про «причинність», її природу, сутність, форми і межі розуміння не стало прозорішим, ніж це було за часів Юма, хоча більшість людей вважає, що принципи причинно-наслідкових зв'язків їм абсолютно ясні та зрозумілі. Але хіба не з глибини віків нам залишилась у спадок настільки цікава, наскільки і заплутана історія? На змаганнях хтось ненавмисне вбив списом людину. Перікл і Протагор просперечалися цілий день, з᾿ясовуючи, хто ж вину­ватий у тому, що сталося: розпорядники змагань, той, хто кинув спис, або ж сам спис?

Мабуть, щоб не зменшувати цікавості до проблеми, спеціалісти з теорії причинності вигадали головоломку про мандрівника, який на півдорозі вийшов з автобуса, що їхав по пустелі, вирішивши закінчити мандрівку пішки. Але в нього було два вороги, кожний з яких дав клятву розправитися з ним. Перший ще в автобусі зумів непомітно підсипати нашому мандрівникові ціанистий калій у фляжку з водою. Другий же, нічого не знаючи про це, довго очікував його в пустелі, а потім влучним пострілом пробив фляжку. Вода з фляжки витекла, і мандрівник прийняв повільну смерть від спраги. З часом обох його ворогів притягли до суду і визнали винними у спробі вбивства. Щодо самого формулю­вання звинувачення, то суд перебував у скрутному становищі. Ворог № 1 дово­див, що всі можливі наслідки його вчинку анульовано через те, що отруйна вода витекла з фляжки. Ворог № 2 наполягав на тому, що його дії не тільки не призвели до смерті потерпілого, але навіть продовжили йому життя. Врешті-решт суду довелося визнати правильною логіку обох міркувань».

(Д. Мічі, Р. Джонстон)

Цікавим елементом цього парадоксу є можливі висновки: 1. Є наслідки, які не мають причин; 2. Є причини, які не мають наслід­ків, а тому ці причини, будучи причинами, не можуть бути названі причина­ми. 3. Є причини, що зумовлюють наслідки, які в реалізованому вигляді є наслідками зовсім не цих причини, а зовсім інших.

Вищезгадана історія завершується тим, що на вимогу присяжних було винесено й окреме визначення, в якому відзначалося, «що тут щось не зовсім так». На вашу думку, що?

8. «Предмети, які даються нам досвідом, незрозумілі для нас із багатьох поглядів, і на багато питань, на які наводить нас закон природи, якщо їх довести до певної глибини (але завжди з подібними законами), не можна дати відповідь, як, наприклад, на питання про те, чому речовини притягують одна одну. Але коли ми зовсім залишаємо природу або ж, простежуючи ланцюг її зв᾿язків, ви­ходимо за межі будь-якого можливого досвіду, отже, заглиблюємося в сферу чистих ідей, тоді ми не можемо сказати, що предмет нам незрозумілий і що природа речей пропонує нам невирішувані завдання. Адже в цьому випадку ми має­мо справу зовсім не з природою або взагалі з даними об᾿єктами, а тільки з по­няттями, які мають джерело виключно в нашому розумі, та з чисто мислительними сутностями, відносно яких усі завдання, що випливають з їх понят­тя, повинні бути вирішені, тому що розум може і повинен у будь-якому разі давати собі повний звіт у своєму власному діянні. Через те що психологічні, космологічні та теологічні ідеї є тільки чисті поняття розуму, що не можуть бути дані ні в якому досвіді, то питання про них, запропоновані нам розумом, стають не предметами, а тільки максимами розуму заради його власного задово­лення, і на всі ці запитання обов᾿язково може бути дано належну відповідь, якщо показати, що вони є основоположеннями, які служать для того, щоб до­вести застосування нашого розсудку для повної ясності, завершеності та син­тетичної єдності, а тому значущі тільки для досвіду, але для досвіду, взятого в цілому. Хоч абсолютна сукупність досвіду і неможлива, однак тільки ідея сукупності пізнання за принципами може взагалі надати пізнанню особливий вид єдності, а саме єдності системи, без якої наше пізнання є лише чимось фрагмен­тарним і непотрібним для вищої мети (яка завжди є лише системою всіх цілей)...

Отже, трансцендентальні ідеї виражають дійсне призначення розуму, а саме, як принципу систематичного застосування розсудку. Якщо ж приймають цю єдність способу пізнання як єдність об'єкта, що пізнається, якщо цю єдність, що, власне, є суто регулятивною, вважають конститутивною і уявляють, начебто завдяки цим ідеям можна розширити своє знання далеко за межі будь-якого можливого досвіду... - то це не більш як помилка в оцінці власного призначення нашого розуму і його основоположень, це діалектика, яка, з одного боку, заплу­тує застосування розуму в досвіді, а з другого - приводить розум до супереч­ностей із самим собою».

Чи погоджуєтесь ви з міркуваннями І. Канта про регулятивну роль розуму стосовно досвіду?

Поиск по сайту: