Існує: питома та запозичена лексика

Питома:

• Спільнослов'янська лексика.
• Східнослов'янська лексика
• До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності
• старослов'янізми. Слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови

Запозичена:

1. Інтернаціоналізми – запозичені з тими ж значенням, що й у мові- джерелі:буржуазія, клас, гуманізм, організація, еволюція.
2. Варваризми- не повністю засвоїлися в мові, можуть зберігати форму(нотабене)
3. Екзотизми – на позначення реалій життя інших народів (житла, одягу) кюре; леді, містер, полісмен; аксакал, аул, чайхана
4. Власне запозичені – прижилися і мають різні значення – драма зі старогрецької
5. Запоз з європейських мов – нім, фр,голл, італ
6. Полієнталізми(східне запоз)англіцизми-американізми

Запозичення проходить ряд етапів – графічне, фонетичне, граматичне.

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху.

Термін — слово або словосполучення, застосоване для позначення деякого поняття.

Жаргон — це соціальний діалект, комплекс лексики, експресивних висловів, характерний для будь-якої соціальної групи. Специфічна лексика жаргону розвивається в межах фонетичної і граматичної системи будь-якої мови.

Сленг - слова або вислови, які використовують люди деяких професій чикласових прошарків.

Арготизми, арґо́ — слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.

Групи слів за вживанням: загальновживані, стилістично забарвлені слова, діалектизми, професійні слова і слова-терміни, просторічні слова, жаргонізми.

1. У загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються: акумуля́ція, баро́ко, беладо́на, белетри́стика, браві́симо, ват (хоч Ватт), грип, гру́па, групе́то, гун (гу́ни), ідилі́чний, інтелектуа́льний, інтерме́цо, колекти́в, комі́сія, кому́на, лібре́то, піані́симо, піцика́то, стака́то, су́ма, фін (фі́ни), форти́симо, шасі́, шофе́р та ін.

Тільки в окремих загальних назвах зберігається подвоєння приголосних: анна́ли, бо́нна, бру́тто, ва́нна (ва́нний), мадо́нна, ма́нна (ма́нний), мо́тто, не́тто, па́нна, пе́нні, то́нна, білль, бу́лла, ві́лла, мулла́, ду́рра, мі́рра.

2. При збігу однакових приголосних префікса й кореня подвоєний приголосний маємо лише тоді, коли в мові вживається паралельне непрефіксальне слово: апперце́пція (бо є перце́пція), іммігра́ція (бо є мігра́ція), іннова́ція (бо є нова́ція), ірраціона́льний (бо є раціона́льний), ірреа́льний (бо є реа́льний), контрреволю́ція (бо є револю́ція), сюрреалі́зм (бо є реалі́зм).

Примітка. Коли непрефіксальне слово своїм змістом далеко відходить від префіксального (напр.: нота́ція — анота́ція, конота́ція), приголосний не подвоюється на письмі.

3. Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: Андо́рра, Гаро́нна, Голла́ндія, Кальку́тта, Маро́кко, Міссу́рі, Ні́цца, Ренн, Я́ффа; Бе́тті, Джо́нні, Мю́ллер, Руссо́, Фламмаріо́н, Ши́ллер.

Примітка. Подвоєні приголосні зберігаються і в усіх похідних словах: андо́ррський (Андо́рра), марокка́нець (Маро́кко), я́ффський (Я́ффа).

Залежно від позиції та вимови в українській мові і, у (ігрек) передаються також літерами і, ї та и.

а) І пишеться:

1. На початку слова: іде́я, Іліа́да, інстру́кція, інтернаціона́льний; І́ндія, Іспа́нія; І́бсен, Іво́н, Ізабе́лла.

2. Після приголосного перед голосним, є та звуком й: артеріа́льний, геніа́льний, діа́лектика, індустріаліза́ція, матеріа́л, соціа́лізм, фіа́лка; аудіє́нція, гіє́на, кліє́нт, пієте́т; аксіо́ма, революціоне́р, соціоло́гія, фіоле́товий; ра́діус, тріу́мф; парті́йний, ра́дій; Біаррі́ц, Фіу́ме; Віардо́, Оссіа́н, Фіорава́нте.

І в середині слова перед голосним іноді переходить у й і відповідно передається на письмі: курйо́з, серйо́зний; ар’єрга́рд, бар’є́р, вольтер’я́нець, кар’є́ра, n’є́ca.

Ia в кінці слова передається звичайно через ія: арте́рія, інду́стрія, істо́рія, хі́мія; Апу́лія, Гре́ція, Діє́го-Гарсі́я, Му́рсія.

3. Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах (крім випадків, зазначених у в, 3–5 цього ж пункту), а також у похідних прикметниках перед наступним приголосним і в кінці слова: Замбе́зі, Ка́прі, Лісабо́н, Міссісі́пі, Монтевіде́о, Нагаса́кі, По́ті, Ніл, Севі́лья, Сі́дней, Сомалі́, Со́чі; Анрі́, Білло́, Гальва́ні, Грімм, Дідро́, Ді́зель, Ові́дій, Россі́ні; лісабо́нський.

Примітка. Власні імена, що перетворилися в назви предметів і явищ, тобто стали загальними іменами, пишуться за правилами правопису загальних назв іншомовного походження: ди́зель (хоч Ді́зель).

4. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візаві́, журі́, колі́брі, мерсі́, парі́, попурі́, таксі́, харакі́рі, а також перед наступним приголосним у таких невідмінюваних словах, як гра́тіс, піані́симо й под.

5. В усіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним:бі́знес, піло́т, вібра́ція, акаде́мік, фіна́нси, гра́фік, гіпопота́м, логі́чний, гімн, кілогра́м, кіно́, архі́в, хі́мія, хіру́рг, літерату́ра, респу́бліка, комуні́ст, ні́ша.

Примітка 1. У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимоги и: бурми́стер (але бургомі́стр), ви́мпел, єхи́дна, імби́р, кипари́с, лима́н, ми́ля, мирт, ни́рка, спирт, химе́ра та ін., а також у словах, запозичених із східних мов, переважно тюркських:башки́р, ги́ря, калми́к, кинджа́л, кирги́з, кисе́т, кишла́к.

Примітка 2. З и, а не з і пишуться також слова церковного вжитку: дия́кон, єпи́скоп, єпити́мія́, єпитрахи́ль, камила́вка, ми́тра, митрополи́т, христия́нство тощо.

б) Ї пишеться після голосного: моза́їка, наї́вний, проза́їк, руї́на, теї́н; Енеї́да, Ізмаї́л, Каї́р.

Але в складних словах, де перша частина закінчується голосним, на початку другої частини пишеться і: староінді́йський, новоірла́ндський; так само в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний; антиістори́чний, доістори́чний, поінформува́ти; безіде́йний, дезінтегра́ція, дезінфе́кція, дезінформа́ція, ро́зіграш.

в) И пишеться:

1. В загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: ди́зель, дина́мо, дипло́м, дире́ктор, мето́дика; інститу́т, матема́тика, сти́мул, тексти́ль, тип; зиґза́ґ, пози́ція, фізи́чний; маркси́зм, силуе́т, систе́ма; цисте́рна, ци́фра; жирандо́ль, режи́м, джигі́т, джи́нси; речитати́в, чичеро́не; ши́рма, шифр; брига́да, риф, фа́брика.

2. У географічних назвах з кінцевими - ида, - ика: Антаркти́да, Атланти́да, Флори́да; Адріа́тика, Аме́рика, Анта́рктика, А́рктика, Атла́нтика, А́фрика, Ба́лтика, Ко́рсика, Ме́ксика.

3. У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним:Алжи́р, Вашингто́н, Вірджи́нія, Ге́мпшир, Жиро́нда, Йо́ркшир, Ле́йпциг, Цинда́о, Чика́го, Чи́лі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші́, Ші́офок.

4. У географічних назвах із звукосполученням - ри - перед приголосним (крім j):Великобрита́нія, Крит, Маврита́нія, Мадри́д, Пари́ж, Ри́га, Рим та ін., але А́встрія, Рі́о-де-Жане́йро.

5. У ряді інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аргенти́на, Братисла́ва, Брази́лія, Ватика́н, Единбу́рг, Єги́пет, Єрусали́м, Кита́й, Кордильє́ри, Пакиста́н, Палести́на, Сарди́нія, Сираку́зи, Си́рія, Сици́лія, Скандина́вія, Тибе́т та в похідних від них: аргенти́нець, аргенти́нський та ін.

6. У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а не ю: брошу́ра, журі́, парашу́т; також у словахпарфу́ми, парфуме́рія.

1. Е передається літерою е: еква́тор, екзамена́тор, еле́ктрика, ене́ргія, ентузіа́зм, ета́п, ідеа́л, каре́, силуе́т, теа́тр, фаето́н, філе́; Еквадо́р, Па-де-Кале́, Теруе́ль; Есхі́л.

2. Коли іншомовне е (іноді дифтонг аі) на початку слова вимовляється в українській мові як звукосполучення й + е, воно передається літерою є: європе́єць, європе́йський, є́гер, єно́т, є́ресь; Є́мен, Євпато́рія, Євра́зія, Євро́па, Євфра́т, Єги́пет. Також після апострофа, є, і, й, ь пишеться є, а не е: бар’єр, п’єдеста́л, конве́єр, реє́стр, феєрве́рк, абітуріє́нт, паціє́нт; В’є́нна, В’єтна́м, Овє́до, Тріє́ст, Сьє́рра-Лео́не; Вандріє́с, Діє́го, Фейєрба́х, Готьє́. Але після префіксів і споріднених з ними елементів пишеться е: діеле́ктрик, поліе́др, реевакуа́ція, реемігра́ція тощо.

Примітка. У слові траєкто́рія пишеться є; у словах прое́кт, прое́кція й под. пишеться е.

Ое, ö, eu передаються літерою е: Ге́те, Кельн, Вільне́в.

1. Іменники іншомовного походження відмінюються як відповідні українські іменники:

І відміна: ка́псула — ка́псули, ка́псулі; фі́зика — фі́зики, фі́зиці; вакуо́ля — вакуо́лі, вакуо́лею; ескадри́лья — ескадри́льї, ескадри́льєю, род. мн. ескадри́лей; Бу́дда — Бу́дди, Бу́ддою; Вене́ція — Вене́ції, Вене́цією; Го́йя — Го́йї, Го́йєю.

ІІ відміна: арсена́л — арсена́лу, арсена́лом, в арсена́лі; блок — бло́ка (і бло́ку), бло́ком, на бло́ці; автомобі́ль — автомобі́ля, автомобі́лем; Ши́ллер — Ши́ллера, Ши́ллером; Рафае́ль — Рафае́ля, Рафае́лем; Да́рвін — Да́рвіна, Да́рвіном; Бю́лов — Бю́лова, Бю́ловом.

ІІІ відміна: магістра́ль — магістра́лі, магістра́ллю.

2. Деякі іменники іншомовного походження не відмінюються, а саме: іменники - а з попереднім голосним: амплуа́, боа́, Жоффруа́; на - е: кафе́, кашне́, турне́; Беранже́, Ге́йне, Ге́те, Да́нте; на - є: ательє́, Барб’є́, Готьє́, Лавуазьє́; на - і: колі́брі, по́ні, таксі́; Гальва́ні, Голсуо́рсі, Россі́ні, Фірдоусі́, Ше́ллі; на - ї: Віньї́, Шантійї́; на - о: бюро́, депо́, кіно́, манто́, метро́, ра́діо; А́рно, Буало́, Віардо́, Гюго́, Дідро́, Лонгфе́лло, Та́ссо (але пальто́ відмінюється); на - йо: імбро́льйо, Пількома́йо; на - у: какаду́, рагу́, Шо́у; на - ю: інтерв’ю́, меню́, Сю; жіночі імена на приголосний, а також жіночі прізвища на - ін, - ов: А́ліс, Доло́рес, Зейна́б; (Е́льза) Ві́рхов, (Джеральді́на) Ча́плін.

Примітка. Слов’янські чоловічі імена та прізвища на - о відмінюються: Бра́нко — Бра́нка, Дави́чо — Дави́ча, Костю́шко — Костю́шка, Ті́то — Ті́та, Цве́тко — Цве́тка.

Григір Тютюнник «На згарищі»

Край селища звернув у вуличку, заслану димом — палили огудиння

на грядках — і зупинився. Звідси було добре видно поле, смужку

зрізаних соняшників під горою і ліс, що вже починав жевріти. З-за

лісу підіймалася хмарина, і сонце сіяло в долину жовту каламуть —

мабуть, на дощ. А скрізь на обрії небо було чисте й голубе, лише де-не-

де лежали на ньому золотаві хмарки, мов огребки соломи після жнив.

Огудиння - стебла, гілки виткої, повзучої або сланкої рослини.

Федір Несторович озирнувся — з-за Макарової хати викочувалася

хмара, вкриваючи галявину передчасними сутінками. Креснула

блискавка, торохнув грім, немов на залізний дах сипнули повну

шаньку каштанів. І на якусь єдину мить між народженням і смертю

блискавиці він уздрів на тлі хмари білі стіни своєї старенької хати,

перехнябленої, з потрісканою низького призьбою, по якій

спантеличено снували червоненькі божі корівки, ховаючись від

негоди у призьб’яні шпарки. Скаженіючий вітер торгикав ворітьми,

оббивав на акаціях руді плюсклі млиночки, і вони хурчали в повітрі,

як джмелі. А він з батьком вештався кругом копиці сіна, намагаючись

удержати її вилами.

Шанька – торбинка

Перехняблена – перехилена

Плюсклий - порожній

Поиск по сайту: