Витрати енергії на виробництво деяких видів продукції (Мкал/т)

Особливе місце серед паливомістких галузей належить тепловим електростанціям. Для ДРЕС (ТЕС) потужністю 3 млн кВт (у Донбасі й Придніпров'ї) треба приблизно 6,5 тис. т.у.п. на рік. Тому, ДРЕС розташовують поблизу джерел палива. Передавати електроенергію на великі відстані невигідно через значні втрати у мережі, а тому ДРЕС “притягають” до себе енергомісткі виробництва. Наприклад, великі теплові електростанції Донецького та Придніпровського районів (Слов'янська, Вуглегірська, Придніпровська тощо).

Невеликі теплові електростанції, а також ТЕЦ, які постачають електроенергію й тепло населенню та неенергомісткому виробництву, розміщуються ближче до споживача.

Водний фактор. Вплив цього фактора, також осно­вується на використанні природних ресурсів (прісна вода, що споживається у процесі ви­робництва).

Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві. Водоспоживання значно залежить від розвитку зрошуваного землеробства у регіоні. Так, на виробництво 1 т рису треба 8 тис. м³ води. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами.

У промисловості найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу, а також очищення первинної текстильної сировини (табл. 3.4).

Таблиця 3.4.

Водомісткість деяких видів виробництва (м³/т)

Брак води може перешкоджати розміщенню виробни­цтва, навіть за інших сприятливих умов. Так, у Донбасі водний дефіцит стримує розвиток чорної металургії, а також деяких галузей хімії органічного синтезу.

Фактор робочої сили (трудовий). Дія цього фактору пов'язана з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ре­сурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. З розвитком НТП, який супроводжується зростанням наукомісткості та усклад­ненням виробництва, роль трудового фактора зростає.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Наприклад, ви­трати людино-годин на одиницю продукції. Цей метод дає чітке уявлення про працемісткість окремих видів вироб­ництва.

Працемісткість можна визначити й через розраху­нок маси продукції, яка припадає на одного виробничника (у тоннах). Наприклад, на одну людину з промислово-виробничого персоналу (ПВП) у вугільній шахті припадає 760 т видобутого вугілля на рік; у виробництві трикотажної пряжі – 2 т, обчислювальної техніки – лише 0,6 т. Зро­зуміло, що чим менше продукції за вагою припадає на одну людину, тим вища працемісткість.

Найбільш працемісткими виявляються такі галузі: елек­троніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки), приладобудування, оптико-механічне, інструментальне виробництво, автомобілебудування, верстатобудування, швацька, бавовняна, вовняна, шовкова, взуттєва промисловість.

Працемісткі види виробництва у промисловості роз­міщуються у містах, які мають вільні трудові ресурси. Це не обов'язково найбільші міста: дуже часто у маленьких і середніх містах є певний контингент незайнятого населен­ня. Нерідко місто, що виросло біля шахти, змушене міняти свій профіль через вичерпання мінеральних ресурсів. У такому випадку формується незайняте населення, – по­дібні міста є в Донбасі. З іншого боку, міста, що виросли на “суто чоловічих” виробництвах (шахти, металургія тощо), мають незайняте жіноче населення. Для раціонального використання трудових ре­сурсів тут розміщують, наприклад, текстильні, взуттєві підприємства або електронне виробництво. Наприклад, в Донецьку, поряд із видобутком вугілля, мета­лургією, хімією й важким машинобудуванням, створений великий бавовняний комбінат, який дав роботу жінкам. В індустріальному Луганську побудована взуттєва фабрика.

Працемісткі види сільськогосподарського виробництва доцільно розміщувати у регіонах з високою щільністю сільського населення.

До фактора “працемісткості” наближений фактор наукомісткості виробництва. До наукомістких відносяться усі виробництва, які потребують, по-перше, висококваліфікованих працівників, а, по-друге, великих вкладень у науко­во-дослідну базу (виробництво ЕОМ, ракетобудування, літако- й автомобілебудування тощо). Такі виробництва розміщують у великих містах, наприклад, Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, які мають науково-дослідні інститути і вищи навчальні заклади.

Споживчий фактор. Дія цього фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. По­дібне тяжіння виникає у випадках:

а) коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через його споживчі властивості (хлібо-булочні вироби, борошно, такі кондитерські ви­роби, як торти, тістечка, молочні продукти, сірчана кислота, енергія ТЕЦ);

б) коли продукція порівняно дешева і перевезення на великі відстані може істотно (у кілька разів) збільшити її вартість (будівельні матеріали й конструкції);

в) коли масове споживання готової продукції лока­лізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко (швацьке й взуттєве виробництво, вироби з пластмас, меблі, сталь з металобрухту – “мала металургія”, соняшникова олія, м'ясо, сірники, нафто­продукти). До цієї групи відноситься й виробництво фосфорних добрив та азотних добрив з газу, яке роз­міщується у районах інтенсивного сільського господар­ства, виробництво технологічного обладнання для важкої промисловості, сільськогосподарські машини, бо їхнє перевезення коштує дорожче за сировину для їхнього виробництва. Відповідно до споживчого фактора такі види ви­робництва розміщуються у місцях масового споживання. Щодо цього показове хлібопекарне виробництво: кожний хлібозавод обслуговує територію з радіусом дії – до 10 км. Радіус транспортування свіжого молока становить 25-30 км, тому молочні господарства розміщуються у приміській зоні тих центрів, які постачають свіжу продукцію (незбиране молоко, смета­на, солодкий сир, кефір, вершки) населенню. Якщо ж молочні ферми віддалені від місць масового споживання, то молоко йде на виробництво сиру й масла – більш транспортабельної про­дукції.

Для транспортування сірчаної кислоти потрібна осо­блива місткість, що подорожчує перевезення. Тому ви­робництво кислоти розміщують у місцях її масо­вого споживання (заводи фосфорних до­брив), незалежно від того, де є сировина. Тому у центрах виробництва суперфосфату (Одеса, Вінниця, Суми, Костянтинівка) є виробництво сірчаної кислоти.

Радіус транспортування тепла від теплоцентралей (ТЕЦ) до 30 км (інакше тепло розгубиться у мережі), тому ТЕЦ споруджуються лише у великих містах.

Споживачем сталевого прокату й литва є машинобуду­вання. Тому у великих машинобудівних центрах створю­ється переробна металургія, що працює на металобрухті, який у вигляді відходів постачають машинобудівні заводи.

До споживача тяжіє виробництво бавовняних, шовкових і вовняних тканин, бо сировину транспортувати набагато легше, ніж готову продукцію. Ще більшою мірою це стосується швацької промисловості.

Масовим споживачем виробів з пластмас є машинобуду­вання, тому їх виробництво зосереджене у великих машинобудівних центрах.

Транспортний фактор. Цей фактор є одним з найважливіших, бо він посилює дію попередніх факторів: його складова у структурі витрат часто дуже висока. Залежно від розмірів транс­портних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості й способу транспортування. Дешеві вантажі (будматеріали: пісок, щебінь, гравій; вугілля; руди металів) перевозити на великі відстані невигідно, їх доцільно відправляти тими видами тран­спорту, які забезпечують нижчу вартість перевезення оди­ниці вантажу. Це, передусім, водний і трубопровідний транспорт. Так, у річковому транспорті України понад 80% обсягу перевезень припадає на мінеральні будівельні матеріали. На цю ж продукцію в каботажних перевезеннях у межах країни морським транспортом припадає понад 50%. Але морські й річкові шляхи не завжди прокладені там, де це зручно з погляду економіки, крім того, річки замерза­ють, тому масові перевезення вантажів здійснюються пере­важно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому сипкі мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільгосп­продукції перевозяться здебільшого по залізниці, а ком­пактні малогабаритні – автомобільним транспортом. Виняток становить сільськогосподарська сировина, яка перевозиться на невеликі відстані автомобільним транспор­том (наприклад, цукровий буряк – до цукроварень, овочі – до консервних заводів). Нарешті, вантажі далекого слідування відправляються, як правило, залізницею, а ближнього – автомобільним транспортом.

В Україні у структурі вантажів, що перевозяться залізни­цею, припадає: на кам'яне вугілля й кокс – 25 %, на руду – 12 %, на чорні метали – 7 %, на нафтові ван­тажі – 5 %.

Автомобільним транспортом перевозять (переважно у контейнерах) неметаломістку продукцію машинобудування, тканини, одяг, взуття, продовольство, а також сільськогосподарську сировину на невеликі відстані.

Вплив транспортного фактора виявляється не лише через вартість перевезень, але й через забезпеченість те­риторії транспортним сполученням. Це виявляється у конфігурації транспортної мережі, щільності доріг, скерованості основних вантажів. Чим вищий економічний розвиток ре­гіону, тим розвинішею у ньому повинна бути мережа транспортних шляхів. Наприклад, при пересічній щільності залізниць в Україні 37,7 км/1000 км² території для високо-індустріальної Донецької області цей показник становить 62,5 %, Львівської – 60,0, Дніпропетровської – 49,5, Хар­ківської – 48,5. Водночас у Рівненській – 29,2, Пол­тавській – 29,6, Херсонській – 16,1.

Фактор науково-технічного прогресу. Зміни у технології та організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил.

Сучасному етапу науково-технічної революції притаман­на тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Наслідком цього є не лише послаблення дії фактора матеріаломісткості, але й зміни у розміщенні виробництва. Особливо помітна ця тенденція у машинобудуванні. Ма­шини, зокрема, верстати й обладнання, стають легші, а конструкція їхня ускладнюється. Внаслідок цього послаб­люється залежність машинобудування від розміщення ме­талургійних баз, але зростає залежність від ра­йонів зосередження кваліфікованих трудових ресурсів.

Подальший розвиток в Україні НТП вплине на розміщення машинобудування. По-перше, зміниться структура машинобудування Донецького і Придніпровського районів: понизиться частка металомісткого машинобудування й збільшиться частка складного машинобудування, що має меншу металомісткість. По-друге, триватиме зміщення галузі до Західного регіону, який має резерви трудових ресурсів. Це супроводжуватиметься перебудовою металургійної бази: разом зі зниженням виробництва чорних металів зросте частка лего­ваних сталей, електросталей, прокату з захисним покриттям тощо.

НТП змінить співвідношення значимості різних видів металів для народного господарства. Зростатиме попит на кольорові метали. По-перше, це традиційні метали – алюміній, мідь, свинець, цинк, – які досить широко використову­ються в електротехніці, авіабудуванні, автомобілебудуванні; по-друге, це рідкісні метали, такі як цирконій, індій, талій, що використовуються в електроніці, а також легуючі метали – вольфрам, молібден, тантал, ванадій. Виробництво рідкісних та легуючих металів тяжіє до споживача й до енергетичної бази. Можна передбачити зростання виробництва цих металів за рахунок скорочення виробництва чавуну, рядових сортів сталі й прокату.

Завдяки НТП у хімічній промисловості масове виробництво пластмас скоротило споживання чорних і кольорових металів, деревини, що змінило орієнтацію на сировинні бази. Створення синтетичних волокон послабило залежність текстильної промисловості від районів вирощу­вання волокнистих культур і виробництва вовни, але посилило залежність від постачання нафти, газу й вугілля.

НТП на транспорті змінив розміщення деяких галузей народного господарства. Зокрема, електронний транспорт істотно послабив залежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобуду­вання, легкої промисловості, сільського господарства. Тру­бопровідний транспорт здешевів перевезення нафти й газу, що сприяло їхньому масовому споживанню у місцях ви­робництва хімічної та нафтохімічної продукції. Завдяки цьому виробництво азотних добрив розміщено в Черкасах. Аміакопровід завдовжки понад тисячу кілометрів подає сировину для хімічного ком­бінату в м. Південному під Одесою. Таке розміщення ком­бінату зумовлене необхідністю імпортувати напівфабрикати й експортувати частину готової продукції морським транс­портом.

Будівництво атомних електростанцій істотно спрощує проблему транспортування енерго­носіїв. Сировина для АЕС дуже компактна й високо­калорійна, а тому їх доцільно будувати поблизу спо­живача електроенергії.

На сучасному етапі науково-технічний прогрес вивів наперед енергетику, машинобудування, хімічну промисловість та електроніку.

Фактор економіко-географічного положення (ЕГП). Розташування об'єктів народного госпо­дарства у просторі зумовлене також впливом ЕГП об'єкта, тобто сукупністю його відношень до інших економіко-географічних об'єктів, що лежать поза ним.

Залежно від економічної природи об'єкта найважли­вішими є його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, а також можли­вість виробничої кооперації з іншими об'єктами, транс­портна забезпеченість, екологічна ситуація. ЕГП – категорія історична. Це означає, якщо з часом зміниться економічний простір довкола об'єкта, то це відіб'ється на економічному потенціалі само­го об'єкта.

Географічне розташування об'єкта або території може розглядатись на трьох рівнях: макро-, мезо- й мікро-. Макроположення відбиває економічні відносини об'єкта з великими регіонами або на міждержавному рівні. У сучасних умовах на розвиток і розміщення продуктивних сил України великий вплив маєгеополітичне розташування. Україна має вигідне ЕГП: приморське розташування; близькість до країн Центральної й Західної Європи та Близького Сходу; розвинена транспортна мережа міжнародного значення; сусідство з Росією, Польщею, Білоруссю, Румунією, Молдовою, Словаччиною й Угорщиною.

Геополітичне положення України відіграє важливу роль у формуванні зовнішньо-економічних зв'язків з країнами Європи, Азії, країнами-членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень (валютні надходження до бюджету).

Мезоположення характеризує об'єкт за відно­шенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласно­го центру або міста усередині якогось регіону. Територія, що тяжіє до центру – зона впливу міста.

Мікроположення характеризує об'єкт відносно невели­кого оточення. Це може бути розміщення підприємства у місті, положення сільськогосподарської ферми стосовно консервного заводу або найближчого ринку збуту продукції тощо. Від правильного вибору мікроположення може істотно залежати прибуток підприємства. Наприклад, якщо кафе розташоване у мало­людній частині міста, то кількість його клієнтів буде невелика. Але якщо водночас воно розташоване і на інтенсивній міській магістралі, то ситуація може змінитись у кращий бік. Щоб оптимально розмістити об'єкт у місті, треба здійснити відповідні розрахунки й визначити: відстань до центру міста, залюдненість прилеглої території, щільність транспортної мережі, потенціал робочої сили, ступінь впли­ву конкурентів у зоні розміщення об'єкту.

Вплив ЕГП виявляється у тому, що об'єкт або регіон одержують певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв'язків з іншими об'єктами й регіонами. Зрозуміло, що чим інтенсивніші зв'язки, тим вищий економічний потенціал об'єкта (регіону). Наближеність до економічно розвинених країн, регіонів дозволяє максимально використовувати переваги міжнародного тери­торіального поділу праці.

Вдало розташовані міста перетворюються на великі транспортні вузли. Насамперед це стосується портових міст, де масові вантажі перевалюються з одного виду транспорту на інший. Саме фактор ЕГП спричинив зростання й про­цвітання такого міста, як Одеса. З початку Одеса мала суто торговельний профіль. Поступово потреби флоту сприяли побудові в місті канатного заводу. Потім виявилось вигідним експортувати не зерно, а борошно, й в Одесі з'явилася мережа великих млинів. Цукор-сирець, який надходив до Одеси для експорту з Поділля, рафінувався на одному з найбільших в Україні заводів. Водночас на імпортній сировині в Одесі працювали чайна, тютюнова, джутова фабрики, суперфосфатний завод, корковий завод, маслоробні заводи (переробляли кокосову копру). Наявність розлогого сільськогосподарського оточення стимулювало появу, крім суперфосфатного заводу, підприємства по виготовленню плугів, консервних заводів.

З ЕГП пов'язано також створення зон спільного під­приємництва, які найкраще формувати довкола великих портових міст із добре розвинутим економічним простором.

Фактор ринкової кон'юнктури. Фактори кон'юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості населення. Кон'юнктура ринку – конкретні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою у них. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. В іншому випадку разі з'являється необхідність скорочувати виробництво. Кон'юнктура зале­жить від місткості ринку, яка, у свою чергу, визначається обсягом виробництва та його спеціалізацією, рівнем купі­вельної спроможності населення.

Співвідношення попиту й пропозиції, яке лежить в основі кон'юнктури ринку, впливає на структуру й розмі­щення народного господарства. Якщо коливання кон'юнктури короткотермінові, вплив незначний, але якщо підвищення або пониження попиту на певні товари має довготермінову тенденцію, істотні зрушення у РПС неуникні.

Ринкова кон'юнктура тісно пов'язана з науково-техніч­ним прогресом, чутлива до його розвитку. Товари вищої якості, вищого ступеня складності, що задовольняють нові потреби, мають підвищений попит, ціни на них зростають.

У тих країнах і регіонах, де своєчасно враховуються тен­денції кон'юнктури, економіка витримує темп науково-технічного прогресу.

Поиск по сайту: