До статті 499 Цивільного кодексу України

1. У разі визнання свідоцтва недійсним повністю чи частково правова охорона торговельної марки вважається такою, що не набрала чинності, а отже використання марки з моменту реєстрації до моменту визнання свідоцтва недійсним є незаконним. Підставами для визнання свідоцтва відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" недійсним є:

а) невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

б) наявність у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;

в) видача свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

2. Визнання свідоцтва недійсним здійснюється у судовому порядку. При цьому, свідоцтво може бути визнано недійсним щодо всіх товарів і послуг, для яких зареєстровано знак, так і стосовно частини класів міжнародної класифікації. Одночасно з вимогою про визнання свідоцтва недійсним має бути пред'явлена вимога щодо виключення знаку з відповідного реєстру.

У справах про визнання свідоцтва недійсним до участі у справі обов'язково залучається Державна служба інтелектуальної власності (попередня назва - Державний департамент інтелектуальної власності). Вищий господарський суд України у своїх рекомендаціях "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності" від 29.03.2005 N 04-5/76 зазначає, що відповідачем у спорах про визнання свідоцтва на зареєстрований знак недійсним повинен залучатися Державний департамент інтелектуальної власності як орган, на який покладено повноваження щодо видачі свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Тому у разі, якщо позивачем з таких справ у позовній заяві названий Департамент не зазначено як відповідача, суд має за клопотанням сторони або за своєю ініціативою залучити цей орган до участі у справі як іншого відповідача.

Крім того, Вищий господарський суд України наголошує, що у вирішенні спорів, пов'язаних із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема, про те, чи займає певний елемент домінуюче положення у зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), господарському суду необхідно призначати судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта. Господарські суди не повинні встановлювати схожість знаків для товарів і послуг на власний розсуд. Відповідно до частини шостої статті 42 ГПК у разі відхилення господарським судом висновку судового експерта це повинно бути вмотивовано у рішенні. Висновки спеціалістів з відповідних питань, надані ними поза межами проведення судової експертизи, не є експертними, а тому не можуть бути прийняті судом як висновки експертів. Вони оцінюються господарським судом за загальними правилами статей 36 і 43 ГПК поряд з іншими доказами у справі.

3. Крім визнання свідоцтва недійсним суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про встановлення власника свідоцтва, укладання та виконання ліцензійних договорів, порушення прав власника свідоцтва тощо.

При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними Держслужба повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Поиск по сайту: