До статті 504 Цивільного кодексу України

1. Право на географічне зазначення діє безстроково. Воно чинне з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється протягом всього часу збереження характеристик товару, позначених зазначенням.

На відміну від дії права на географічне зазначення, свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання географічного зазначення діє протягом 10 років від дати подання заявки та може бути пролонговане на відповідний період.

2. Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" передбачає використання двох термінів, що вказують на втрату зазначенням правової охорони: "припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення" та "визнання реєстрації недійсною". У випадку припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення чинність права на зазначення припиняється на майбутнє, тобто використання зазначення до моменту припинення охорони є цілком правомірним. У разі визнання реєстрації недійсною правова охорона кваліфікованого зазначення знака вважається такою, що не набрала чинності, а, отже, використання зазначення починаючи з моменту реєстрації є незаконним.

3. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення.

Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання цього зазначення вважаються такими, що не набрали чинності. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони.

4. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинена судом у разі втрати характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару.

Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.

Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинено: а) за рішенням суду у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у реєстрі, від дати, встановленої судом; б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва; в) у разі подання власником свідоцтва заяви про відмову від права на використання цього зазначення - з дня офіційної публікації відомостей; г) у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва.

5. Захист порушених чи оспорюваних прав на географічне зазначення здійснюється судом. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують спори про правомірність реєстрації географічного зазначення, встановлення факту використання географічного зазначення, порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання географічного зазначення, щодо компенсації та інші спори.

до статті 505 Цивільного кодексу України

Ст. 505 ЦК України містить легальне визначення поняття комерційної таємниці. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Наведене в ЦК України визначення комерційної таємниці сформульоване з урахуванням сучасних міжнародно-правових підходів до розуміння комерційної таємниці (TRIPS та NAFTA) і на належному юридико-технічному рівні, хоча й не позбавлене певних недоліків 1. Це визначення має міжгалузеве значення в системі законодавства України та підлягає застосуванню під час з'ясування змісту і кваліфікації не тільки цивільних, а й трудових, адміністративно-правових, кримінально-правових, процесуальних та інших правовідносин.

____________

1 Носік Ю. В. Права на комерційну таємницю в Україні: Монографія. - К.: КНТ, 2007. - 240 с.

При вирішенні питань про співвідношення з закріпленим у ЦК України розумінням комерційної таємниці її інших нормативних визначень, які містяться, наприклад, в ГК України, інших законодавчих та підзаконних правових актах України, слід враховувати наступне. По-перше, ці визначення дублюють або походять від поняття комерційної таємниці, яке наводилось у Законі України "Про підприємства в Україні" 1991 року, котрий втратив чинність з 1 січня 2004 р. У зв'язку з цим, а також через невідповідність сучасним суспільно-економічним умовам та рівню розвитку юридичної науки в Україні такі нормативні визначення поняття комерційної таємниці з необхідністю потребують свого перегляду. По-друге, ЦК України є основним актом цивільного законодавства України (ст. 4 ЦК України), тому саме норма-дефініція статті 505 ЦК України повинна мати пріоритетне застосування порівняно з конфліктуючими нормами права.

До наведеного визначення комерційної таємниці може бути висловлене лише те зауваження, що використання терміну "секретна інформація" у цьому формулюванні не узгоджується з традиційною класифікацію інформації в українському законодавстві (див. Закон України "Про інформацію"). Секретною або таємною прийнято називати інформацію, що складає державну та військову таємницю. Комерційна ж таємниця становить вид конфіденційної, а не таємної (секретної) інформації.

Важливо розмежовувати поняття комерційної таємниці та ноу-хау. В законодавстві України ноу-хау розглядається, переважно, як сукупність знань, досвіду, навичок і умінь, які приносять їх володільцю певну вигоду. Наприклад, Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає ноу-хау як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих. Згідно з п. 1.30 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ноу-хау розглядається як інформація щодо промислового, комерційного або наукового досвіду. У наведених нормах-дефініціях чітко прослідковується акцентування на категоріях "знання", "навички" та "досвід" як на сутнісних компонентах ноу-хау, тоді як змістом комерційної таємниці є лише інформація.

Комерційна таємниця і ноу-хау є самостійними економіко-правовими категоріями, що не можуть підпадати під один правовий режим у зв'язку з розбіжністю ряду їх істотних ознак та різним змістовним наповненням. Зокрема, інформація, яка складає комерційну таємницю, віддільна від особи, як правило, має матеріалізовану або навіть документарну форму та може передаватись від однієї особи іншій у незмінному вигляді. В той же час знання, досвід, навички та уміння, які становлять зміст ноу-хау, невіддільні від їх носія, загальних властивостей інформації не мають, і їх передача в незмінному вигляді практично неможлива через викривлення їх суб'єктивним сприйняттям отримуючою особою. Ноу-хау в наведеному розумінні не піддається документуванню, адже задокументована може бути інформація про досвід, а не сам досвід, навички та вміння.

Поняття комерційної таємниці, яке міститься в коментованій статті, вказує на юридично значущі ознаки комерційної таємниці. Ознаками комерційної таємниці є: а) інформаційність комерційної таємниці (в тому розумінні, що комерційна таємниця - це інформація 2); б) конфіденційність; в) комерційна цінність та г) захищеність інформації, яка становить комерційну таємницю. Ці ознаки комерційної таємниці є істотними, необхідними та невіддільними.

____________

2 Про поняття інформації див.: ст. 200 ЦК і Закон України "Про інформацію".

Конфіденційність комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, яка становить комерційну таємницю, в цілому чи в певній формі та сукупності її складових має бути невідомою та не бути легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить.

Комерційну цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, розуміють таким чином, що її використання надає володільцю інформації певні економічні переваги в силу того, що його конкуренти або інші особи такою інформацією не володіють. Комерційна цінність може виражатися в отриманні більших прибутків від реалізації продукції, виробленої з використанням конфіденційних технологій, від розширення ринків збуту тощо.

Інформація, що становить комерційну таємницю, має бути предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 505 ЦК України комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Закон не встановлює будь-яких вимог до формалізації об'єктивного вираження інформації, яка становить комерційну таємницю. Відтак, нею можуть бути й відомості, повідомлені усно, зафіксовані письмово, виражені графічно тощо.

Не може бути віднесена до комерційної таємниці інформація, яка згідно з Законом України "Про інформацію" підпадає під режим таємної (державна таємниця) або, навпаки, відкритої інформації, наприклад, правила страхування, розроблені страховиком (див. Закон України "Про страхування"). Так само не можуть становити комерційної таємниці відомості, які підлягають обов'язковому опублікуванню, наданню на запит необмеженого кола заінтересованих осіб, а також відомості, щодо яких в законодавстві міститься пряма заборона на поширення на них режиму обмеженого доступу. Наприклад, у ч. 2 ст. 50 Конституції України встановлено, що інформація про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту ніким не може бути засекречена. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. В Законі України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" закріплено норму про те, що регламент сертифікованого складу не може становити комерційної таємниці.

Обмеження на застосування режиму комерційної таємниці встановлені також постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. N 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці". Так, комерційну таємницю не становитимуть: 1) установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами; 2) інформація за всіма встановленими формами державної звітності; 3) дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; 4) відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; 5) документи про сплату податків і обов'язкових платежів; 6) інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; 7) документи про платоспроможність; 8) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; 9) відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України N 611 від 09.08.93 р. сьогодні не відповідає вимогам ч. 2 ст. 505 ЦК України, оскільки відомості, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, повинні визначатися не підзаконним нормативно-правовим актом, а законом, якого, однак, в Україні поки що не прийнято.

Поиск по сайту: