РОЗДІЛ 3: Принципи кримінального процесу

Крім процесуальної форми і заходів кримінально-процесуального примусу процесуальними гарантія­ми є принципи кримінального процесу.

Суттєві доповнення і зміни до нормативного змісту багатьох принципів кримінального процесу внесли закони України від 21 червня 2001 р. та від 12 липня 2001 р.; значно посилені демокра­тичні основи судочинства Законом України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України».

Принципи кримінального процесу — це закріплені у законі визначальні фундаментальні положення щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав та свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, що ведуть процес.

Значення принципів як норм вищого ступеня нормативнос­ті полягає, по-перше, в тому, що кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає ска­суванню, а одержана інформація не має доказового значення; по-друге, принципи сприяють правильному тлумаченню звичайних правових норм; по-третє, будучи своєрідними ціннісними орієн­тирами, принципи використовуються у разі правозастосування за аналогією, вносять впорядкованість при субсидіарному засто­суванні права (цивільний позов у кримінальному процесі).[10, ст.82-90]

Проаналізуємо окремі принципи кримінального процесу.

Принцип поваги до гідності особи, невтручання в осо­бисте і сімейне життя. У відповідності з Конституцією України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдсь­кому або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. З метою запобігання розголо­шенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, допускається закритий судовий розгляд. Обшук особи, а також її освідування, коли воно пов'язане з необхідністю оголювати освідувану особу, може проводити тільки слідчий тієї ж статі, що й обшукуваний чи освідуваний, у присутності понятих цієї ж статі. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я. Відтворення обстановки та обставин події допускаються лише за умови, що виконувані при цьому дії не принижують гідності осіб, які беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я (ч. 2 ст. 194 КПК). Під час обшуку або виїмки слідчий має вжити заходи для того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні [2, ст.185].

Принцип права на свободу та особисту недоторканність означає, що ніхто не може бути засуджений до позбавлен­ня волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчи­ненні злочину, підданий особистому обшуку, освідуванню, судовій експертизі, примусовому приводу інакше, як на підставі і в порядку, передбачених законом. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно поз­бавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком [2, ст.14]. Конституція України передбачає, що кожна люди­на має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тіль­ки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його пе­репинити уповноважені на те законом органи можуть за­стосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом 72 го­дин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затри­мання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затри­маному має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права й надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кож­ний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Слід мати на увазі, що протягом 5 років після набуття чинності новою Конституцією України (прийнята Вер­ховною Радою 28 червня 1996 р.) зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Принцип недоторканності житла полягає в тому, що ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому. Обшук, виїмка, огляд приміщень у громадян можуть проводитися лише на підставах і в порядку, передбачених законом. Конституція України проголошує, що кожному гарантується недотор­канність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку (ст. ЗО).

Протягом 5 років після набуття чинності новою Конс­титуцією України зберігається існуючий порядок прове­дення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи (п. 13 «Перехідних положень» Конституції).

Конституція України проголошує, що кожному гаран­тується таємниця листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути вста­новлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими спосо­бами одержати інформацію неможливо (ст. 31).

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень громадян, що переда­ються засобами зв'язку, карається виправними роботами на строк до 1 року або штрафом у розмірі від 25 до 35 неоподаткованих мінімумів доходів громадян [3, ст. 131].

Принцип з'ясування істини — це вимога закону, яка зобов'язує суд, прокурора, слідчого та особу, яка про­вадить дізнання, всебічно, повно і об'єктивно дослідити обставини справи з тим, щоб з'ясувати істотні, юридично значущі факти, дати їм правильну пра­вову оцінку і тим самим забезпечити правильне вирішення справи. Цей принцип є конституційним, бо в Конституції України говориться про з'ясування істини під час роз­слідування кримшальної справи і про забезпечен­ня доведеності вини. Тільки з'ясувавши істину під час слідства і в суді, можна визнати людину винною у вчиненні злочину.[7, ст.35-49]

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист передбачений в кількох статтях Конституції України. В ній говориться, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист, забезпечення обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства. Суть цього принципу полягає в тому, що закон: а) наділяє згаданих учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, викорис­тання яких дає їм змогу особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, відстоювати свої законні інтереси (це можна назвати особистим захистом); б) надає згаданим особам право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає обов'язковим призначення захисника за рахунок держави (це можна назвати професійним захистом). Конституція України пе­редбачає, що кожен має право на правову допомогу У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; в) покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яс­нити їм право мати захисника та інші права, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від підозри чи обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. (Це можна назвати посадовим, або офіційним, захистом.)[13, ст.13-15]

Принцип презумпції невинуватості означає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвину­вальним вироком суду. Юридичний зміст цього принципу складають такі пра­вила: 1) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину або меншу винність, а також наявність обставин, які виклю­чають кримінальну відповідальність особи; 2) обов'язок доказування винності обвинуваченого (маються на увазі також підозрюваний і підсудний) покладено на слідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення — на потерпілого або його представника; 3) заборонено пере­кладати обов'язок доказування на обвинуваченого, дома­гатися його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів; 4) обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом а також на припущеннях; 5) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; 6) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинність і тягне за собою за­криття кримінальної справи на попередньому слідстві і постановлення виправдального вироку —в стадії судового розгляду; 7) факт притяг­нення особи до участі в справі як підозрюваної, обвинува­ченої, підсудної, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її винності, як покарання винного; 8) до остаточного вирішення кримінальної спра­ви та офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитись як з винною, а також публічно, в засобах масової інформації та будь-яких офі­ційних документах твердити, що дана особа є злочинцем.

У разі скасування вироку суду як неправосудного дер­жава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. [1, ст. 62]

Принцип свободи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів міститься в Конституції України, яка проголошує, що особа не несе відповідаль­ності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визна­чається законом. Право відмовитись давати такі показан­ня або пояснення повинно бути роз'яснено свідкові та особі, від якої відбираються пояснення, перед допитом свідка і відібранням пояснень від особи. Потерпілий, пі­дозрюваний, обвинувачений, підсудний мали таке право і до прийняття нової Конституції України.[7, ст.35-49]

Принцип здійснення правосуддя виключно судами перед­бачено ч. 1 ст. 124 Конституції України. В ній також зазначено, що делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Не допускається також створення надзви­чайних та особливих судів. [1, ст. 125]

Принцип участі народу в здійсненні правосуддя. Консти­туція України передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів присяжних і що правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках на­родні засідателі і присяжні.

Принцип незалежності і недоторканності суддів, їх під­корення лише закону закріплений в Конституції України, які містять і основні гарантії його реалізації. Незалежність і недоторканність суддів га­рантується Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку су­дом. Судді обираються на посаду Верхов­ною Радою України безстроково, але перше призначення на посаду професійного судці строком на 5 років здійс­нюється Президентом України. На посаду суддя рекомендується кваліфікаційною комісією суддів, а подання про призначення судді на посаду або про звіль­нення з посади вноситься Вищою радою юстиції. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати ін­шу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його призначено; 2) досягне Ішя 65 років; 3) не­можливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я; 4) порушення вимог щодо несумісності; 5) пору­шення присяги; 6) набрання законної сили обвинуваль­ним вироком щодо нього; 7) припинення його громадян­ства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання заяви про відставку або про звіль­нення з посади за власним бажанням. За неповагу до суду і судді винні особи притягуються до юридичної відповідальності [2, ст. 129].

Принцип змагальності судового розгляду полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: сторона обвинувачення і сторона захисту. Кожна з них обстоює тими засобами, які дозволяє кримінально-процесуальний закон, свою правову пози­цію, права та законні інтереси, допомагаючи таким чином суду повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обста­вини справи з метою з'ясування істини і прийняття пра­вильного рішення. Юридичними передумовами реального існування і дії принципу змагальності є: 1) розмежування в суді трьох основних кримінально-процесуальних функ­цій обвинувачення, захисту і вирішення справи; 2) виконання кожної з них уповноваженими на те зако­ном відповідними органами та особами, незалежними один від одного: функції обвинувачення — прокурором (якуже зазначалося, підтримання державного обвинува­чення в суді прокурором є однією з основних консти­туційних засад судочинства), потерпілим, громадським обвинувачем і певною мірою — цивільним позивачем; функції захисту — підсудним, захисником, громадським захисником і певною мірою — цивільним відповідачем; функції вирішення справи — судом; 3) процесуальна рівноправність всіх учасників судового розгляду. При цьо­му суд не є пасивним. Він за допомогою сторін активно досліджує всі обставини справи, залучає нові докази [2,ст. 296], бо завдання суду — не просто розв'язати спір між сторонами обвинувачення і захисту, а з'ясувати істину, правильно й справедливо вирішити справу. Тому закон передбачає, що коли навіть такого спору між сторо­нами немає, бо підсудний зізнався у вчиненні злочину або прокурор відмовився від обвинувачення, суд продовжує розгляд справи і вирішує її на загальних підставах. [2,ст. 264]

Принцип гласності судового розгляду означає, що кожний громадянин, який досяг 16 років, має право бути присутнім у залі судового засідання, в якому розглядається кримінальна справа судом першої чи другої інстанції, і що хід судового розгляду та його результати можуть висвіт­люватися в засобах масової інформації або іншим спосо­бом доводитися до населення. Це — так звана зовнішня гласність. Та коли справа слухається навіть у закритому судовому засіданні, даний принцип не виключається, ос­кільки діє так звана внутрішня гласність у вигляді присут­ності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, під­судного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошуються публіч­но. Їх зміст може бути доведений до відома населення і засобами масової інформації. Однак у вироках у справах, які слухаються в закритих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, які стали підста­вою для проведення закритого судового розгляду.

Відкритий розгляд справ має не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Тому КПК передбачає винятки з принципу гласності, якщо його цілі суперечать державним і суспільним інтересам, інтересам особи, які є важли­вішими, ніж сам принцип.

Особи віком до 16 років допускаються до залу суду тільки в тих випадках, коли вони є підсудними, потер­пілими або свідками. [2 ст. 271] Закон передбачає це обмеження для того, щоб захистити підлітків від мож­ливого несприятливого впливу на них судового процесу, оскільки вони через недостатню соціальну зрілість можуть неправильно сприйняти обставини справи й те, що від­бувається в суді.

Обов'язок суду розглянути справу в закритому судово­му засіданні закон передбачає тільки в тому випадку, коли відкритий розгляд справи суперечить інтересам державної таємниці. В інших випадках питання про необхідність розгляду всієї справи або її частини в закритому порядку вирішується судом за своєю ініціати­вою або за клопотанням учасників судового розгляду.

Закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, в справах про статеві злочини та в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також членів їхніх сімей чи близьких родичів.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Конституція України передбачає, що від­повідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. У проекті нового КПК України передбачається, що в апеляційному порядку може бути оскаржено вирок або інше рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили (крім рішень суду присяжних), з мотивів доведеності чи недоведеності вини підсудного у вчиненні злочину, неправильного застосування кримінального за­кону або порушення кримінально-процесуального закону Апеляційний суд може провести своє судове слідство або обмежитися тими матеріалами, які є в справі. В каса­ційному порядку судові рішення можуть бути оскаржені тільки з мотивів неправильного застосування криміналь­ного закону або порушення кримінально-процесуального закону. Суд касаційної інстанції не може провадити судового слідства.

Обовязковість рішень суду як одна з основних засад судочинства підкреслює авторитет судової влади і сприяє утвердженню режиму законності й зміцненню правопорядку державі. Конституція України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Цій нормі відповідає стаття 403 КПК, яка встановлює, що вирок, ухвала і постанова суду, що на­брали законної сили, єобов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, поса­дових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Узагальнюючи вищесказане можна зазначити, що всі принципи тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, і тому ми цілком обгрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему принципів кримі­нального процесу. Кожний з принципів поряд з тим, що він тісно стикається, взаємодіє з іншими принципами, зберігає свою власну цінність для побудови й перебігу процесу, свій юридичний зміст.

Звичайно за обсягом змісту і сферою дії принципи кримінального процесу розрізняються, іноді значно, але відмінність ця скоріше суто кількісна, а не якісна. Тому не можна поділяти принципи на основні, головні і дру­горядні. Будучи в тісній взаємодії, взаємозв'язку, одні принципи сприяють здійсненню інших, але це не озна­чає, що одні з них «підкоряються» іншим, що є прин­ципи, які виступають лише гарантіями здійснення інших принципів, а тим більше — такими, що випливають з інших принципів.

Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства. Можли­вість застосування кожного принципу має бути так уре­гульована в законі, щоб жодний принцип не перекреслю­вав інший (наприклад, принцип встановлення істини — принципи недоторканності особи й житла, невтручання в особисте життя громадян, таємниці листування, телефон­них розмов і телеграфних повідомлень, принцип змагаль­ності — принцип незалежності судців і підкорення їх тільки законові). Можна сказати, що необхідно забез­печити розумний компроміс між окремими принципами; і цим шляхом завжди йшов і йтиме законодавець. Все це викликає необхідність передбачати в законі розумні ви­нятки майже з кожного принципу кримінального процесу (крім принципів законності і презумпції невинуватості). Але це мають бути саме винятки, які не перекреслюють сам принцип, інакше вони перетворяться в загальне пра­вило, у протилежний, конкуруючий принцип. Наприклад, з метою забезпечення обвинуваченого за органами розслі­дування й судом, збирання й перевірки доказів закон дозволяє такі винятки з принципів недоторканності особи й житла, таємниці листування, гласності і усності, як арешт обвинуваченого, обшук у квартирі, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і її виїмку у відділенні зв'язку, слухання справи в закритому судово­му засіданні, оголошення під час судового слідства пока­зань свідків, якщо їх явка до суду є неможливою, але ці винятки закон теж забезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використання слідчими й судами.

Поиск по сайту: