Покарання та його види

План.

Поняття та завдання кримінального права та кримінального законодавства.

Поняття та ознаки злочину.

Кримінальна відповідальність та її підстави.

Склад злочину.

Обставини, що виключають злочинність діяння.

Стадії вчинення злочину.

Співучасть у вчиненні злочину.

Покарання та його види.

1. Кримінальне право – одна із галузей національного права України. Норми кримінального права є загальнообов’язковими до виконання, здебільшого вони виступають як норми-заборони, як пересторога певних вчинків людей(злочинні дії або злочинну бездіяльність).

Кримінальні закони видаються тільки ВРУ. Ніякі інші державні органи або посадові особи неправомочні видавати норми кримінального права(тим воно і відрізняється від норм інших галузей права). Злочин і покарання – дві головні інституції, що визначаються нормами кримінального права. відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, становлять предмет кримінального права. Застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку із вчиненням цього злочину.

Отже, кримінальне право має загальнообов’язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання. Тому кримінальне право як галузь права являє собою сукупність юридичних норм (законів), прийнятих ВРУ, що встановлюють, які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Основною функцією даної галузі є охоронна, оскільки норми кримінального права охороняють суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. ця функція відображена і в ст.1 КК України, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам. Кримінальному праву властива, також, регулятивна функція, яка проявляється в тому, що норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той самий час вимагають певної правомірної поведінки. Регулятивна функція кримінально-правових норм відображається у попередженні злочинів, їх недопущенні свідомими громадянами. У кримінальному праві головує принцип особистої відповідальності та принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання.

Основним джерелом є Кримінальний кодекс, прийнятий ВРУ 5.04.2001р.(чинний з 01 вересня 2001 року). Кодекс поділено на Загальну й Особливу частину. Загальна частина складається з 15 розділів (з статті 1 до статті 108 включно), Особлива – включає 20 розділів (з статті 109 до статті 447 включно), систематизованих за групами споріднених суспільних відносин. В абсолютній більшості норм Особливої частини встановлена кримінальна відповідальність за окремі види злочинів. Тому їхня структура однорідна і складається із двох елементів – диспозиції і санкції. Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається зміст злочинного діяння. У санкції визначається вид і розмір покарання за склад діяння, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання можна встановити, якої тяжкості злочин вчинено – особливо тяжкий, тяжкий чи середньої тяжкості або невеликої тяжкості.

У КК застосовують відносно-визначені та альтернативні санкції. Відносно-визначеною є санкція, що має один вид покарання і вказує його нижчу та вищі межу. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій: з нижчою і вищою межами покарання (на строк „ від” і „до”). Наприклад, особливо злісне хуліганство, передбачене ч.4ст.296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років; та з максимумом покарання (на строк „до”). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання.(наприклад, ч.1 ст.189 вимагання - позбавлення волі до 5 років або позбавлення волі на той самий строк). Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Значна частина санкцій КК є альтернативними.

2. Злочин – це вчинок людини. Йому притаманні всі об’єктивні та суб’єктивні ознаки, що характеризують поведінку людини. Це фізичні властивості, психологічні властивості тощо.

Відповідно до ст. 11 КК злочин – це суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. У зазначеній статті закріплені наступні ознаки злочину:

а) суспільна небезпечність діяння;

б) винність;

в) передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. Перші дві ознаки - суспільна небезпечність і винність – є матеріальними, що розкривають соціально-психологічну природу злочину, третя – формальна, що відбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправність.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьому заподіюється шкода відносинам, які охороняються кримінальним законом і в яких міститься реальна небезпека заподіяння такої шкоди.

Винність – кримінальна відповідальність настає лише за наявності вини, що випливає із ст.. 62 Конституції. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. (ч. 2 ст. 2 КК). Вина визначає стійкий, випадковий чи ситуативний характер діяння і ступінь його тяжкості.

Протиправність – це формальна ознака злочину. Вона означає обов’язок передбачення його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність складає правову оцінку суспільної небезпечності злочину, що закріплений в конкретній нормі закону. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Будь-яке діяння, що становить небезпеку для суспільства, але за нього не передбачена кримінальна відповідальність, не може розглядатися як злочин.

Одним з елементів протиправності є караність злочину. Караність злочину випливає із суспільної небезпечності та протиправності діяння. Діяння є кримінально караним тому, що воно суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.

Відповідно до ч.1 ст. 12 КК залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Стаття 12 КК - класифікація злочинів. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

3. Кримінальна відповідальність – це один із видів юридичної відповідальності. Вона є відповідальність ретроспективною, тобто відповідною реакцією держави на вчинене в минулому порушення права.

Ознаками кримінальної відповідальності є:

Органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні злочину;

Державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;

Вид і міра обмежень особистого (позбавлення волі), майнового (стягнення штрафу) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) обирається з урахуванням меж відповідальності за вчинений злочин;

Реальне вчинення злочину, за який встановлена відповідальність у кримінальному законі.

Отже, кримінальна відповідальність – це особлива правова роль особи, яка вчинила злочин, пов’язана з державним осудом, а також обмеженнями особистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом. Виділяють фактичну і юридичну сторони кримінальної відповідальності, в межах єдиної підстави. Фактична сторона – це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична – це передбаченість такого діяння в КК.

Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлення судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підстави кримінальної відповідальності.

Отже, кримінальна відповідальність – це об’єктивне право держави реагувати на вчинений злочин, яке виражається в обвинувальному вироку суду. Тому розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною – обвинувальний вирок суду. В свою чергу, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено до кінця в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

4. Склад злочину являє собою логічне поняття про злочини певного виду. А саме:

- Він являє собою певну сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочин;

- Сукупність даних ознак наводиться тільки в кримінальному законі;

- Перелік складів злочину є вичерпним;

- Склад злочину трансформується у відповідальність за вчинений злочин.

Елементами складу злочину є об’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони.

Об’єкт злочину відображає те, на що завжди посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди. Він визначається тими суспільними відносинами, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння. Вона виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди об’єкту злочину. Ознаками об’єктивної сторони є: діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Суб’єкт злочину – це фізична особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 КК, суб’єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може настати кримінальна відповідальність. Юридичні особи не можуть бути суб’єктами злочину. Суб’єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час злочину усвідомлювала свої дії (бездіяльність) і керувала ними. Тому, якщо особа внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними під час вчинення суспільно небезпечного діяння, то вона не підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальна відповідальність настає з 16 років (ч.1 ст.22), а за окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений у ч.2 ст.22 (наприклад, вбивство) - з 14 років.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками даної сторони є вина, мотив і мета. Вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та наслідків вчинку, виражене у форму умислу або необережності. У разі відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті дії (бездіяльності) настають суспільно небезпечні наслідки.

КК передбачає умисел і два його види – прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки. Вона не бажає, але допускає настання цих наслідків.

У ст.25 КК необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоч повинна була і могла це передбачити.

5. До обставин, що виключають злочинність діяння належить: необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, діяння, пов’язане з ризиком тощо.

Поиск по сайту: